Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 20 вересня 2020 року

Повість про останнього колгоспника

Переглядів: 3409
Додано: 23.06.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
Джерело: Українська літературна газета
ПОВІСТЬ ПРО ОСТАННЬОГО КОЛГОСПНИКА


Геник ходив до школи доти, доки ноги вміщалися під партою, а як перестали вміщатися, мама й каже:

– Генику-Генику, нащо тобі, Генику, та школа? Ти вже з неї виріс. Он який дядяша вимахав. Кеньдюх, як шанька – їси за шістьох, то пора хоч за одного робити.

Геник аж засміявся від радості, таке почувши. Не те, щоб Геник не хотів у школу ходити. Хотів. Усі ж кудись щоранку йдуть: люди – на роботу, діти – у школу. І він би ходив, байдуже, що парта в коліна тисне, а чоботи – в пальці, а голод – за кеньдюх. Терпів би, на дошку дивився б і вчителів слухав, якби не вредні діти. Усе їм не так: то «прийми ноги» кричать, то слідом біжать – кривляться: «високий, як тополя, а дурний, як бараболя». А Геник стане та лиш дивиться на н .....
 

Відгуки 1

Щоб лишити відгук авторизуйтесь: Ввійти Зареєструватися
 
 
  • 0 0
    Сумна, болюча історія. Спасибі, пані Галино.
Наші Друзі: Новини Львова