Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 03 червня 2020 року
Тексти > Жанри > Поезія

Сонце, вітер і жінка

Переглядів: 26211
Додано: 13.05.2009 Додав: dukuj  текстів: 10
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Сканував: Богдан Гордасевич Джерело: авторська збірка
Сходить сонце в небеснім склепінні.
Постає велика Вкраїна
На великім жіночім терпінні.


* * *

А як ти мене полишиш,
А як я тебе полишу –
Стане більше хмар у світі.

А як ти мене розлюбиш,
А як я тебе розлюблю –
Стане в світі холодніш.

А як ти мене забудеш,
А як я тебе забуду –
Гримне блискавка у небі,
Спопелить весь білий світ.

Тільки все це неможливо –
Адже вічна в нас любов.


* * *

Я буду, любий,
ідеальною дружиною.
Прийдеш з роботи –
тебе на порозі зустріну я,
свіжі квіти поставлю:
тобі на столі,
борщ смачний приготую,
все зроблю,
як і слід.
Як за шторами стихнуть
міста вечірнього звуки,
ти, як завжди, закохано
візьмеш мене на руки.
Будуть ночі у щасті
і в радості дні,
і здається: чого б ще
бажати мені?
Тільки трапиться так,
що вранці я встану,
а крізь вікна влітатиме
вітер весняний.
Буде березень ранній,
сіренький, тривожний.
Я відчую,
що далі так жити
не можна.
Я обід не зготую.
Весь день протиняюсь.
Я відчую в душі,
що нестримно міняюсь.
Ти повернешся пізно,
звичайно, знудьгований,
тільки вітром весняним
в уста поцілований,
посміхнешся безжурно:
– Здається, ми плачемо? –
Але я подивлюся
очима незрячими,
легким рухом з дороги
тебе відведу,
двері в ніч відчиню –
і піду.


Рондо каприччіозо

Під яблунями в саду
Іду
Нахилю гілку –
Сполохаю бджілку.
А цвіт, як сніг –
На плечі, до ніг!
А конвалії дзвонять –
Зиму хоронять!
Іду.
За собою на прив’язі
Смуток веду.

Кажу йому:
– Подивись!
Бачиш – весна!
Ти зимою за сонцем журивсь?
Ось тобі, на!

Кажу йому:
– Перестань!
По серцю не шкреби!
Чуєш: у перламутрі світань
Туркочуть голуби!

Кажу йому:
– Відпускаю!
Іди собі.
Я на щастя тепер чекаю,
А ти – в журбі.

І над кронами вишень і слив
За одну хвилину
Мій смуток хмариною сплив
І в небо злинув.

Відпустила.
Іду сама,
До нового життя воскресла.
Іду сама.
Смутку нема.
Чому ж
невесело?


* * *

А коли затихне тіло,
перестане кров шуміти –
обізветься серце в грудях:
 
Наші Друзі: Новини Львова