Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 03 червня 2020 року
Тексти > Жанри > Поезія

Сонце, вітер і жінка

Переглядів: 26212
Додано: 13.05.2009 Додав: dukuj  текстів: 10
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Сканував: Богдан Гордасевич Джерело: авторська збірка
І все холодніші ночі,
І в пса, що на мене дивився,
Чомусь посмутніли очі.

За вітром пливе павутина,
Хоч здавалося, вітру немає.
От і життя минуло!
Тільки любов не минає.

* * *

Знов нижу я рядки літер
У тривозі осінньої ночі.
Я – хвиля.
А ти – буйний вітер,
Що несе мене, куди схоче.
Я – береза.
А ти мої віти
Заплітаєш, неначе коси.
Я – троянда,
А ти з мого цвіту
Спиваєш медові роси.
Я – човник.
Мої вітрила
Ти наповнюєш подихом дужим.
Я – чайка.
А ти мої крила
Так поламав байдуже.
А можливо, я – легка сніжинка,
Що під ноги ляга перехожим.
А можливо, я – просто жінка,
Що тебе забути не може.


Кримські враження

На мисі Плако буду гірко плакать,
Що от – життя не вийшло, те да се...
І раптом
перлами розшите плаття
Мені на берег хвиля принесе.
І от запахне гірко так і солодко,
І я почую стільки голосів,
І скаже ялівець: – Ну, як не соромно?
Я тут із незапам’ятних часів
Стрічаю птиць, як повертають з вирію,
Коли весною розпрозорюється синь,
І все чекаю, що у мене визріє
Оранжевий, мов сонце, апельсин.
А тут лиш ягоди, дрібні, зелені,
Хоч сядь і плач. Та я не маю зла.
Кому ти заздриш?
Може, тій Олені,
Що через неї Троя спалена була?
О, та уміла голови кружити!
Та це ж не всім.
Ану, примір-но плаття
І усміхнись. Бо якось треба жити.
А іноді... А іноді й поплакать.


* * *

Чорнява жінка в платті помаранчевім
сиділа в сквері, тиха і задумана,
уважно слідкувала, як на небі
стихає заходу рожева гама.
До рук її, неначе дикі птиці,
злітало листя, золоте й багряне.
І жінка птиць приймала на долоні,
підносила до губ і щось шептала,
щось примовляла лагідно і тихо.
– Послухайте, – я зважилась спитати, –
послухайте, а ви часом не осінь?
Питання це не здивувало жінку,
хоча вона відповіла не зразу,
а довгу мить дивилася на мене,
а потім посміхнулась і сказала:
– Ні, я не осінь. Дуже мені прикро,
що мушу вас розчарувати, але
я просто жінка. І мені здається,
нічого краще немає в світі,
як бути жінкою.

Історія жінки

Так, жiнка в свiт приходить для любовi!
Любити маму – поки ще мала,
Любити ляльку – трохи пiдросла,
А коли вперше вийшла за порiг,
Любити сонце i м'який морiг,
Дiм батькiвський i квiти чорнобровi,
Бо жінка в свiт приходить для любовi.

Вона росте – росте її любов,
Ростуть її бажання i надїї.
І от приходять роки молодiї,
І по землi вона не йде – несеться,
Тривожно прислухаючись до серця,
Що в гулi мiст чи шелестi дiбров
Пiдкаже їй: – Оце твоя любов!

Це та любов, що перша i остання!
Такої ще на свiтi не було!
Її дiткнутися не смiє зло!
Вона яркiш, нiж сотня сонць сiя!
Вона – твоя ! Вона лише твоя!
Тобi її на сотню рокiв стане!
Це та любов, що перша i остання.

І відшумить весільний водограй,
Та як же знову свiту не радiти,
Коли народжуються в тебе дiти!
І ночi всi недоспанi дарма,
Коли воно лепече вперше: – Ма...
І ти – свята. І в серцi в тебе рай,
Хоч здаленiв весiльний водограй.

І от пливуть лiта, лiта, лiта...
Годуєш всiх, сама, бува , голодна,
Часами все те винести не годна,
 
Наші Друзі: Новини Львова