Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 03 червня 2020 року
Тексти > Жанри > Поезія

Сонце, вітер і жінка

Переглядів: 26208
Додано: 13.05.2009 Додав: dukuj  текстів: 10
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Сканував: Богдан Гордасевич Джерело: авторська збірка
Тільки вам не можу збрехати.
Не була я така, як повинна,
Підкорялась нерідко силі.
Я стаю біля вас на коліна:
Простіть мене, яблуні милі!


* * *

В цьому домі я колись жила...
Чи жила, чи так мені намріялось?
Молода, весела я була.
Білим цвітом геть-усе завіялось.

В цьому домі я колись жила,
А коли вставало раннє сонце,
Щебетушка-ластівка мала
Стукала в моє віконце сонне.

В цьому домі я колись жила
І була до неймовірності щасливою.
А тепер в долоні ось лягла
Осінь стиглою малиновою сливою.

В цьому домі я колись жила,
Снила все мандрівками далекими,
Зором спраглим,– все, що я могла,–
Слідкувала в небі за лелеками.

Був той день: я вийшла і пішла.
Ліг мені на скроні пил доріг.
В цьому домі я колись жила –
З чим тепер переступлю поріг?

Галина

«Галина» – по-грецьки «тиша».
Ах, яка я дурна була!
Якби я це знала ранiше,
То зовсiм iнакше б жила.

Я б не пхалась, куди не кличуть,
Ще й подумала б, чи iти,
Не торкнулись би мого обличчя
Знаки болю i самоти.

Я б усiм посмiхалась лагiдно,
Все б доводила до пуття,
І було б квiтчасто i ягiдно
В тихiм гаї мого життя.

Чи це батьки помилились,
А чи, може, моя вина,
Що у тому гаю поселилась
Тонкостебла тернина одна?

Я її руками вiдводжу,
Я ще зовсiм не знаю про те,
Що у днину весняну погожу
Так рожево вона зацвiте.


Мій син заснув...

Мій син заснув,
Уткнувшись носиком в подушку.
Немов метеликові крила, темнії вії
Притихли над рум'янцем щік.
Він спить і посміхається крізь сон.
І що тобі приснилось, сину?
Чи кішка, за якою вчора
Ти бігав цілий день?
Чи той хороший дядько, що тебе
Катав на моторолері? Чи, може,
Отой великий жовто-синій м'яч,
Що бачив у вітрині магазину?
Спи, сину, спи. Я буду біля тебе
Сидіти довго. Може, цілу ніч.
Я буду мріяти, як виростеш ти, сину
(Про це всі матері на світі мріють!)
Пройдеш мої несходжені дороги,
Закінчиш те, чого я не скінчила.
А може, й ні... А може, ти вже сам
Собі і справи, і дороги знайдеш.
Та тільки знаю: справи будуть гідні,
Щоб я могла гордитися тобою.
Та тільки знаю, що твої дороги
Вестимуть прямо, а не манівцями.
Ти будеш сильним і розумним, сину,
Ти не лякатимешся втоми і негоди.
Ну, а якщо ти все-таки відступиш,
Здасися ти на милість переможця,
Коли ти перед правдою покривиш,–
Я не сховаюся за людські плечі,
Я не скажу, що це моє нещастя.
Тоді мене судити будуть люди,
Бо я тебе родила і ростила,
І я скажу:
– Судіть. Моя вина.


* * *
Рожевий світанок, немов немовля,
Беру в долоні, теплі і ніжні.
Рости, маля! Міцній, маля!
Ставай на уперті ніжки.
І далі ми разом з тобою підем,
Візьмемось удвох за роботу.
Ти станеш високим і світлим днем,
Пізнаєш смак втоми і поту.
А згодом прийде задуми час:
Бажання горіли та стихли.
Ти голову схилиш до мого плеча
Вечором сивим і тихим.


Вечірня мелодія

В синім літеплі вечора
Зріють цитрини вогнів.
Я з роботи іду.
 
Наші Друзі: Новини Львова