Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 09 квітня 2020 року
Тексти > Жанри > Поезія

Сонце, вітер і жінка

Переглядів: 25862
Додано: 13.05.2009 Додав: dukuj  текстів: 10
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Сканував: Богдан Гордасевич Джерело: авторська збірка
Галина Гордасевич

Сонце, вітер і жінка

Поезії

Присвячується всім жінкам,
що мають ім’я Галина

Передмова від упорядника

Що таке жінка? Це – загадка, яку постійно намагаються відгадати і яку ніколи не дано відгадати. Жінка – це вічна загадка! Недаремно жінку порівнюють з птахом Фенікс: вона безперестанку згорає, щоб тут же відродитись заново і знову кинутись у всеспопеляюче полум’я пристрасті, що зветься – Кохання!
Власне тому одним з ключових віршів, які увійшли до цієї збірки, особисто я вважаю вірш «Історія жінки», бо й справді: «Жіноча доля в світі – це любов».
Проте, назвати збірку так було б занадто прямолінійно, що не властиве жінкам за їхнім єством і, вочевидь, не сподобається їм за свою нав’язливість. Ще менше сподобається жінкам, якщо сказати про ці вірші як про збірку побутової жіночої лірики. Слово «побут» кожній жінці ненависне, бо... у кожної щось своє, але всім від нього важко.
Справді, в більшості віршів збірки йдеться про звичайне буденне жіноче життя, та як не оцінити за найвищими критеріями естетики жіночу чарівність в кожну мить її існування. Ця природня щоденна жіноча краса вічна! Просто її треба вміти бачити, цінувати і возвеличувати!
Богдан Гордасевич



Сонце, вітер і жінка

Вітер юну жінку обіймав
Весняного сонячного рання,
Сірі очі цілував,
Русі коси розплітав,
Говорив палкі слова кохання.

А жінка від щастя мружилась сонно,
До вітру смагляві руки тягнула,
А потім гордо дивилась на сонце
І не змигнула.

А жінка себе почувала княгинею,
А жінці всесвіт під ноги стелився.
Їй вітер шептав:
– Ми удвох не загинемо!
І ніжно на груди хилився.

Десь ополудні погода стихла:
Все пролетіло, сліду не лишило.
Жінка сиділа печальна і тиха,
І сонце сльози її сушило.

* * *

Стою на вітрі, руки простягнула –
Зелені бризки вітру межи пальцями.
Ах, доля мене гнула – не зігнула.
Колючі терни проростають пальмами.

Стою на вітрі і сміюся весело,
Обличчя повертаючи до сонця.
А наді мною райдуги перевесло,
А біля мене круглолиций сонях.

Стою на вітрі, і від щастя плачу,
І, наче птиця, озираюсь сторожко.
А поле простила картату плахту,
А шлях мені на всі чотири сторони.


Сентиментальний спомин

Ще й тіні тривог не було у мене,
Ні смаку сліз на губах.
Ще світ такий молодий і зелений,
Аж оскома скрипить на зубах.

І свербить нетерплячка:
в дорогу! в дорогу!
В незнаний за обрієм світ!
І бачу я в снах як від мого порогу
Упевнений стелеться слід.

Там ждуть, безумовно, самі перемоги,
Там будуть тріумфи гучні!
...Та вже подорожник побіля дороги
Готує пов’язки мені.


* * *

Вітер ловлю руками.
Він б’ється в моїх руках,
Наче сизий, наче срібний,
Наче синій птах.

Промінь ловлю долонями,
А він долоні пече.
Золотий невгамовний зайчик
Від мене вже не втече.

Дощ набираю в долоні –
Хай ллється срібло живе!
Слався, життя неповторне,
Завжди прекрасне й нове!

Чого ж тобі ще не хватає?
Чого так серце щемить?
Що мить не можу піймати,
Єдину крихітну мить.


Яблуні

Білі яблуні мого дитинства
Знову квітнуть в моїй уяві,
Білі яблуні мого дитинства,
Тихо-мрійні та ніжно-ласкаві.
Осипаються пелюстками,
Обіцяють мені прохолоду.
Доторкнуся до цвіту руками –
Мов долоні занурюю в воду.
Білі яблуні мого дитинства,
Заметіль весняна весела.
Білі яблуні, горді та чисті,
Мов мадонни Рафаеля.
Я далеко вас полишила,
Не вернулась до рідної хати.
Я немало в житті грішила,
Тільки вам не можу збрехати.
 
Наші Друзі: Новини Львова