Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 02 квітня 2020 року
Тексти > Жанри > Поезія

Вірші

Переглядів: 3824
Додано: 13.04.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Круглов Віталій Вікторович




* * *

Вони перетинали дощ, вони перетинали липень,
і липло тіло до хвилин осатанілого видіння,
де дивне вивчення калюж, немов ті двоє - срібні риби,
ставало рухами клітин уже не мертвого каміння,
яке тяжіло до руки від крапель водосотворіння,
немов не твердь, а глини плоть просилась обрости душею
і умастити ноги двом одним лиш дотиком тварини,
що вивільнялася із глин до розуміння і до щему
усіх перетинань дощу, коли перетинали липень,
ті двоє мокрі від хвилин липких, як мед, від жару тіла
у відображеннях калюж такі непересічні ніби,
від неспроможності ділить серед краплин зоставшись цілим.


* * *

Вповзаємо у час, як у нору, -
нерадісні, не добрі і німі.
І жертвуєм і молимось \"нулю\",
бо ми - ліміт.
До Раю черга?
Через \"чорний хід\"...
І думаємо: одурили Бога.
Душа, неначе стрілка - захід... схід...
Де мить - епоха.
Такі видіння: Він іде чи Хтось?
В пустельнім світі світло де-не-де.
Самому опинитись довелось
серед людей.
Часи, як числа, - далі все страшніш.
А на Ковчег розпродані квитки.
Повзти все далі сил немає більш...
Хто зна звідкіль?..


* * *

Хапаючи світло, що мружило очі хатин,
так вільно летіти, з'єднавшись із сонним повітрям.
Не треба притулку, де серце не зайде за тин,
де в кожному русі своя особлива палітра.
Від спогадів вулиць в блукаючі тіні тікай
блукаючим містом, в якому ми надто статичні,
в якому запізно вино проливать через край
днів сіробезпечних, що легко губити і звично.
Від друзів, як шабля, вмиваючись кров'ю, іти
чи в зернах цілунків губити приховані зради.
Зі світлом Його, ще не названі словом сліди
так марно мене намагалися десь відшукати.


* * *

Оті, хто втікають від спійманих мідій,
не знають поверхонь, повернень у верфі
надуманим димом згорілої кліті
над вітром незрілим, завбачливо мертві.
Неввічливо вперті, еклектиці виклик,
евклідовий простір їм є простирадлом
нічийного ліжка, що вживлять у вікна
кістлявим малюнком, від тіл безпорадним.
Поранень не буде і Будда у Будах
із глечика питиме спокій і втому
невдовзі по тому від явлення Суду,
у зморшках тримаючи темінь огрому.


* * *

Проткнути сутінь суто в недомовках,
проспати після сирість недомівки,
де старість боса плаче на долівці,
не змита в Уди, де ти вже не дівка.
Від тіні па у павутинні тину
падіння динь, а чи гріхопадіння.
І хай їм біс, куди його подіну,
пропивши небо аж до провидіння?
Прощать навчаюсь часом нечутливо
і вчусь у Дива дивуватись зливі,
що від образи зріє полохливо
у доосінніх поглядах оливи.


* * *

Оболонки від слів перемішують простір порожній,
у ворожих гілках не знаходячи ліпшої масті
несолодкого дня, що оголював вісті тривожні,
для знаходження сміху у непоцінованім щасті,
щоб утратити там, де і пастир не втримає паству,
вже не маючи сил посилати молитвами сльози
на Босяцькім Узвозі говіючи з маревом птаства,
оболонками слів опираючись фазам екстазу
зголоднілого тіла, змалілого у сновидіннях
не насправді, а десь у надіях Медового Спасу,
де ще вартості смутку не знає самотня людина.


* * *

За перехрестям, за хрестом вікна ще мить,
ще ми такі теперішньо незрілі
митарствуєм (чи ні?), і мед стає, як мідь,
для перших наконечників на стріли,
що стрінуть струмінь ворогів і спинять гнів
нестриманим зволожуванням крові
в тяжінні неба до землі, де час зогнив,
сосною в отверділий вп'явшись промінь,
де pro і contra промінять на грошодзвін
не треба хисту, знати б тільки міру
відмолювань гріхів і набавляння цін,
призначених за так, отриманих на віру.


 
Наші Друзі: Новини Львова