Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 14 листопада 2019 року
Тексти > Жанри > Повість

«Пошепки, спиняючи відвертість,..»

Переглядів: 3500
Додано: 19.01.2010 Додав: Spring  текстів: 63
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Сканував: Spring Джерело: Зі збірки «Слова на віконному склі»
<
1
>
* * *

Пошепки, спиняючи відвертість,
Зречення відтворюю чуже.
Скільки можна ці уста отверзлі
Різати притупленим ножем?

Скільки можна ліцемірить духом,
П'янко озираючись у снах?
Не зболіло - і землиця пухом,
Не вродило - і зітліло в прах.

І боюсь, і тішусь одночасно
Поряд з смертю, поруч із життям.
Що воно таке - примхливе щастя,
Щоб за нього півсебе віддать?

Пошепки, звільняючи оману,
Подумки, звіряючись комусь,
Знов проґавлю, знову не впізнаю,
Не відчую і не відізвусь.

Я кажу, проказую мовчання,
Зранюю знесилену гортань.
І приймаю вперше (не востаннє)
Від своїх васалів слізну дань.

Не молюсь, а йду в пустинь на муки,
Не на край землі - на край двора...
Як дві вежі, здійнялися руки,
З двору вирушать прийшла пора.

Пошепки, звільняючи відвертість,
Затираю непотрібний слід.
Скільки можна ці уста отверзлі
Під замком тримати і радіть?




 
Наші Друзі: Новини Львова