Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 20 жовтня 2020 року
Тексти > Жанри > Поезія

Гамлет, принц датський

Переглядів: 81458
Додано: 08.06.2009 Додав: yasondinalt  текстів: 14
Hi 0 Рекомендую 3 Відгуки 0
Сканував: Aerius Джерело: ae-lib.org.ua
За хліб і харч на всяке діло вдатних,
Де пахне здобиччю. Тут видно намір
(Принаймні так вважає уряд наш)
Оружною рукою, силоміць
Собі вернути згадані краї,
Що втратив батько. Ось у чім причина,
Гадаю я, всіх заходів воєнних,
Та й наших вартувань,- і джерело
Тривог та метушні у нас в державі.
Бернардо
Воно й по-моєму виходить так.
Либонь, якраз на те мара зловісна
Явилась у подобі короля,
Що був і є призвідцею тих війн.
Гораціо
Дрібниця, що затьмарює нам розум.
В щасливі й славні дні розвою Риму,
Коли загинуть мав могутній Юлій,
Могили розкривались, і мерці
Ходили квилячи вздовж римських вулиць;
Хвостаті зорі, і криваві роси, й на сонці плями, а світило вод,
Шановане в Нептуновому царстві,
На тьму хворіло, мов під суд страшний.
Якраз такі тяжких подій предтечі,
Гінці, що нашу долю провіщають,
Знамення злигодням лихим прийдешнім
З'явилися від неба та землі
На пострах Данії й всього народу.
[10]
З'являється Привид.
Ба, цитьте! Гляньте, знову йде! Хай згубить
Мене, та я дорогу перейду.
(Розводить руки)
Як маєш ти, маро, дар мови, звуку,
Озвись до мене!
Як треба добру річ яку зробити,
Тобі в полегкість, а мені в спасіння,
Озвись до мене!
Якщо тобі відома доля краю,
Яку іще не пізно відвернути,
То озовися!
Або як ти ще за життя сховав
У землю скарб нагарбаний, за віщо
Ви, духи, кажуть, бродите по смерті.
Піє півень.
То говори! Спини його, Марцелле!
Марцелл
Метнути протазаном?
Гораціо
Так, якщо
Не спиниться.
Бернардо
Та ось він.
Гораціо
Ось він, тут!
Привид виходить.
Марцелл
Пішов.
Ми прогнівили видиво величне
Уявною погрозою насильства;
Бо, мов повітря, привид невразливий,
Погрози наші - то йому зневага.
Бернардо
Якби не півень - може б, і озвався.
Гораціо
А як здригнувся, мовби винуватий,
На віщий поклик! Я чував не раз,
Що співом голосистим і дзвінким
Пробуджує щоранку бога сонця
Сурмач досвітній. Ледь його почувши,
В повітрі чи в землі, в огні чи в морі,
Завсіди мандрівна душа спішить
В свої пороги. А що правда це -
Самі ми впевнились допіру.
Марцелл
Наш привид щез, лише запіяв півень.
І, кажуть, справді перед тими днями,
[11]
Коли справляється різдво Христове,
Співець світанку піє всеньку ніч;
Ніякий, кажуть, дух тоді блукати
Не зважиться, планети зла не коять,
Не згубить мавка, відьма не вчаклує -
Такий той час священний і спасенний.
Гораціо
Чував таке і я - і трохи вірю.
Та, гляньте, ранок у багряних шатах
З-за тих-он круч ступає по росі.
Кінчаймо варту. Раджу - сповістім
Ми молодого Гамлета про те,
Що бачили; життям клянусь, що дух,
Німий для нас, до нього обізветься.
Чи згодні, щоб йому це розказати,
Як приязнь і повинність нам велить?
Марцелл
Авжеж, ми згодні; я скажу вам, де його спіткати можна нині вранці.
Виходять.

СЦЕНА 2
Парадна зала в замку. Фанфари.
Входять король, королева, Гамлет, Полоній, Лаерт, Воль" тіманд, Корнелій, придворні та почет.
Король
Хоч свіжі в нас ще спогади смутні
Про Гамлетову смерть і хоч годиться
Ще нам в серцях плекати ревний смуток,
Державі - тугою повити чоло,
Одначе глузд натуру вже зборов,
І ми, розважно тужачи за братом,
Не забуваємо й про нас самих.
Отож вдову порфіроносну, доти
Сестру, а нині нашу королеву,
Взяли ми,- радість тлумлячи журбою
(Сльоза в одному оці, в другім - усміх),
По мірці зваживши і щастя й лиха:
В весіллі жаль, веселість у жалобі,-
Собі в подружжя. На поради ваші,
Що до одруження схиляли нас,
Пристали ми. За них вам наша дяка.
[12]
Тепер до інших перейдімо справ:
Як вам відомо, юний Фортінбрас,
 
Наші Друзі: Новини Львова