Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 20 жовтня 2020 року
Тексти > Жанри > Поезія

Гамлет, принц датський

Переглядів: 81457
Додано: 08.06.2009 Додав: yasondinalt  текстів: 14
Hi 0 Рекомендую 3 Відгуки 0
Сканував: Aerius Джерело: ae-lib.org.ua
Розенкранц
Скупий питати, а відповідати
Готовий радо.
Королева
Чи не закликали
Його ви до розваг?
Розенкранц
Випадком, пані,
Ми на шляху до замку перегнали
Якихсь акторів, мовили про них
Йому, і він аж наче звеселивсь,
Почувши це. Вони вже при дворі,
І я гадаю, вже на цей їм вечір
Загадано виставу.
Полоній
Чиста правда;
Величностям він вашим передав
Запрошення почути й подивитись.
Король
Із щирим серцем. Вельми рад я чути.
Що він схиливсь до цього.
[52]
Спонукуйте його, панове, й далі
Ви до розваг.
Розенкранц
Все зробимо як слід.
Розенкранц і Гільденстерн виходять.
Король
Гертрудо люба, нас також облиште;
Ми потай Гамлета позвать веліли,
Щоб він, мов ненароком, тут спіткав Офелію.
А я й Полоній, з наміром найкращим,
Побачимо, небачені, їх зустріч
І непохибно зможемо дізнатись,
Вважаючи на поведінку принца,
Чи не нудьга любовна, чи не тим
Він мучиться.
Королева
Я вам корюсь.
(До Офелії)
Голубко,
Бажала б я, щоб саме в вашій вроді
Ховалася причина всіх шаленств
Мойого Гамлета. Чесноти ваші,
Я сподіваюсь, виправлять його
На радість вам обом.
Офєлія
Якби ж то, пані.
Королева виходить.
Полоній
Гуляй тут, доню. Ви ж, мій володарю,
Зі мною звольте бути.
(До Офелії)
Вдай, немов
Читаєш щось із книжки, і тому
На самоті. Усі ми варті гани,
Бо часто ми подобою й лицем
Святим та божим підсолодимо
Самого чорта.
Король
(убік)
Ох, правдиво надто!
Якраз в моє сумління ляпас влучив!
О, не такі гидкі в повії щоки,
Намащені циноброю й білилом,
Як вчинок мій, фарбований словами,
Який важкий тягар!
[53]
Полоній
Вже, чую, йде; ховаймося, мій пане.
Король і Полоній виходять. Входить Гамлет.
Гамлет
Чи бути, чи не бути - ось питання.
Що благородніше? Коритись долі
І біль від гострих стріл її терпіти,
А чи, зітнувшись в герці з морем лиха,
Покласти край йому? Заснути, вмерти -
І все. І знати: вічний сон врятує,
Із серця вийме біль, позбавить плоті,
А заразом страждань. Чи не жаданий
Для нас такий кінець? Заснути, вмерти.
І спати. Може, й снити? Ось в чім клопіт;
Які нам сни присняться після смерті,
Коли позбудемось земних суєт?
Ось в чім вагань причина. Через це
Живуть напасті наші стільки літ.
Бо хто б терпів бичі й наруги часу,
Гніт можновладця, гордія зневаги,
Відштовхнуту любов, несправедливість,
Властей сваволю, тяганину суду,
З чесноти скромної безчесний глум,
Коли б він простим лезом міг собі
Здобути вічний спокій? Хто стогнав би
Під тягарем життя і піт свій лив,
Коли б не страх попасти після смерті
В той край незнаний, звідки ще ніхто
Не повертався? Страх цей нас безволить,
І в звичних бідах ми волієм жити,
Ніж линути до не відомих нам.
Так розум полохливими нас робить,
Яскраві барви нашої відваги
Від роздумів втрачають колір свій,
А наміри високі, ледь зродившись,
Вмирають, ще не втілившись у дію.
Але тихіш! Офелія! Згадай
Мої гріхи в своїй молитві, німфо.
Офелія
Як вам жилося, принце, всі ці дні?
Гамлет
Уклінно дякую: гаразд, гаразд.
Офелія
У мене, принце, є від вас дарунки,
Що я давно вернути прагну вам;
Візьміть, будь ласка, їх.
[54]
Гамлет
Та я ж нічого
Не дарував вам зроду.
Офелія
Ні ж бо, принце,
Ви добре знаєте, були дарунки,
 
Наші Друзі: Новини Львова