Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 20 жовтня 2020 року
Тексти > Жанри > Поезія

Гамлет, принц датський

Переглядів: 81456
Додано: 08.06.2009 Додав: yasondinalt  текстів: 14
Hi 0 Рекомендую 3 Відгуки 0
Сканував: Aerius Джерело: ae-lib.org.ua
Усяке вбивство річ гидка, та це
Найгидше, найдикіше, найпідліше.
Гамлет
Кажи мерщій! І я на крилах, бистрих,
Немов уява чи любовна мрія,
Полину мститись.
Привид Бачу, годен ти;
Ти був би в'ялий, як ситняг спокійний,
Яким поріс так рясно берег Лети,
Якби не стрепенувсь. Тож, сину, слухай:
Мене в саду, всім казано, гадюка
Вкусила сонного. Усіх датчан
Такою байкою про смерть мою
Ошукано. Та знай, мій славний хлопче:
Змій, що урвав життя твойому батьку,
Надів його вінець.
Гамлет
О віще серце!
Мій дядько?
Привид
Так, він. Цей кровозмісник, хтивий звір
Умом чаклунським, чорним даром зваби,-
О згинь, мерзенний хист, що має силу
[27]
Облесництва! - схилив до втіх ганебних
Мою на взір чеснотну королеву.
O Гамлете, що за страшне падіння!
Від лицаря, чия любов шляхетна
З обітницею шлюбною руч-об-руч
Завсіди йшла, скотитися до гада,
Позбавленого тих дарів єства,
Які мав я.
Як чистоту не знадить гріх ніколи,
Хоч би убрався він в небесний лик,
Так хіть, хоч з янголом ясним з'єдналась,
На райському наситившися ложі,
Забагне падла.
Ба цить! Либонь, ранковим вітром віє;
Тож скоротім. Я спав собі в саду,-
Така вже в мене звичка пообідня;
В той час дозвілля дядько твій підкрався,
Сік блекоти сховавши при собі,
1 влив її мені в обидва вуха.
Проказу люту збуджує вона
Й так ворогує із людською кров'ю,
Що швидше від живого срібла мчить
В природні ходи й переходи тіла
І, мов краплина квасу молоко,
Густить і квасить з силою страшною
Здорову кров; так сквасило й мою:
Вмить чорний струп, як Лазаря, покрив
Бридкою і смердючою корою
Мій чистий стан.
Отак рукою братовою в мене
Украдено життя, вінець, дружиму.
Підтятий у цвіту мого гріха,
Без сповіді, причастя і собору,
Без покаяння, мусив я на суд
Тягар провин на плечах весь нести.
О страшно! Страшно! О нелюдськи страшної
Не попусти, як маєш серце в грудях;
Не дай постелі датських королів
Буть ліжком кровозмісу та розпусти!
Але, хоч як цю справу поведеш,
Не гидь свій розум, душу не погань,
Умисливши на матір щось; лиши
Тернам, що поросли їй груди, й небу
Карати матір. А тепер прощай!
Світляк, почутивши, що скоро ранок,
[28]
Вже немічний свій вогник пригасив.
Прощай, прощай! За мене пам'ятай!
(Виходить)
Гамлет
О воїнство небесне! Земле! Ще хто?
До пекла вдатися? Цить, серце, цить;
Не м'якніть, м'язи, і тужаві станьте,
Й держіть мене. За тебе пам'ятать?
Так, бідна тінь, аж доки пам'ять блудить
В цім черепку. За тебе пам'ятать?
Ще б пак! З табличок пам'яті моєї
Зітру дотла всі записи пусті,
Всю мудрість книжну і усе минуле,
Всі молодості й досвіду відбитки;
Тепер це мало важить. А віднині
У книзі мозку запис лиш один -
Твій заповіт. Так буде, присягаюсь!
О згубна, згубна жінка!
О гад, усміхнений, проклятий гад!
Мої таблички, запишім до вас,
Що можна все всміхатись і всміхатись
І бути гадом. В Данії принаймні.
(Пише)
Готово, дядечку. Ось мій девіз:
"Прощай, прощай! За мене пам'ятай!"
Клянуся в тім.
Гораціо і Марцелл
(за сценою)
О принце!
Марцелл
(за сценою)
Принце наш!
Гораціо
Бог борони його!
Гамлет
Хай буде так!
Гораціо
(за сценою)
Ого-го-го, мій принце!
Гамлет
Ого-го-го, сюди, мої пташата!
Входять Гораціо й Марцелл.
Марцелл
Ну як, мій пане?
Гораціо
Що нового, принце?
[29]
Гамлет
Дива, дива!
Гораціо
Будь ласка, розкажіть.
 
Наші Друзі: Новини Львова