Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 14 серпня 2020 року

Слово Президента України Віктора Ющенка з нагоди 91-ї річниці Акту Злуки (скорочено)

Переглядів: 2239
Додано: 10.07.2011 Додав: andreusDADA  текстів: 717
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
Слово Президента України Віктора Ющенка з нагоди 91-ї річниці Акту Злуки

Дорогі українці, Шановні співвітчизники!
Щиро вітаю всіх вас із великим українським святом – Днем Соборности.
«Однині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина, незалежна Українська Народна Республіка».
Універсал Директорії Української Народної Республіки.
22 січня 1919 року цей документ підписав Винниченко як Голова Директорії і члени Директорії – Петлюра та інші політичні діячі.
91 рік тому Акт Злуки явив усьому світові колосальну життєву силу нашої нації. Розділена кордонами ворогуючих імперій, вона через століття пронесла ідею єдности й здійснила її, щойно історія дала для цього найменший шанс.
В Акті Соборности – велике послання для нас, сьогоднішніх українців, і для наших нащадків.
Про українську соборність можна говорити в багатьох аспектах. Це – соборність державна й географічна, національна і політична.
Сьогодні, коли Україна на порозі змін, хочу означити головну тему своєї промови – це моральний вибір України на наступні роки. Говоритиму про те, чого ми досягли, які наші перспективи, які загрози і що маємо спільно робити. Не раз наводив здобутки, якими пишаюся як Президент, як громадянин і які вважаю нашою спільною, нашою соборною перемогою.
Сьогодні скажу про ті основні речі, які назавжди змінили, на мій погляд, українське суспільство. Це, я вірю, незворотні явища і процеси. А отже – нова доба України продовжується. Перше – це національна ідея, ідея сильної, справедливої і вільної нашої держави, відродження української мови, культури, відродження нашої пам’яті і самої нашої ідентичности.
П’ять років тому ці теми навіть не стояли на порядку денному мільйонів людей, можливо, десятків мільйонів людей. Нині вони заволоділи суспільною свідомістю й стали тим ферментом, який творить єдину політичну українську націю та її нову ідеологію.
Друге – це европейський вибір України, у найширшому значенні цього слова. Він об’єднав практично усе наше суспільство, усіх громадян, незалежно від їхніх політичних уподобань. Сьогодні ми сприймаємо цей вибір як відновлення нашої европейської сутности, як повернення в той цивілізаційний простір, до якого ми завжди належали.
Третє – не менш важливе, ніж перше й друге. Це – здобута нами свобода й демократія. Я говорю про свободу слова, про свободу вибору, про свободу підприємництва. Я говорю про свободу як про нову найвищу реальну цінність Українського народу, яка, очевидно, належно на сьогодні не оцінена, тому поки що залишається безцінною.
Реальність нашої свободи продемонстрував перший тур президентських виборів, який відбувся в Україні менше ніж тиждень тому. Особливо відзначу, що пройшли вони в докорінно новій атмосфері, набагато толерантнішій, ніж будь-коли в попередні роки.
Скажу найважливіше. Як би не сичали моральні й політичні опоненти, Помаранчова революція продовжується, бо за останні п’ять років вона дала нам колосальний ковток свободи, який нікому не дозволить перекреслити наші великі надбання.
Попереду в нас другий тур виборів і новий Президент України.
Хочу відверто сказати те, що думаю про нинішню ситуацію і про обох претендентів. Думаю, що я маю на це право перш за все як громадянин і як Президент. На жаль, виборець, втомлений постійними політичними чварами й труднощами економічної кризи, повірив популістським обіцянкам. Переконаний, переміг чужий, неукраїнський проєкт, і всім нам доведеться дуже скоро це усвідомити. Розпочинається новий політичний етап.
Його парадоксальність в тому, що українці на вільних виборах, по суті, не мають справжнього українського вибору. Повторюю, що сказав раніше: не бачу принципової різниці між обома претендентами. Голосувати за одного – втратити голову. Голосувати за другого претендента – не мати серця. За обома стоять олігархічні кланові системи, для яких Україна є лише поживою. В обох немає національної ідеології. Їхня ідеологія – популізм. Обоє своїми конкретними діями довели, що демократія для них – це просто ширма, яка прикриває авторитаризм і корупцію, а европейські та національні цінності – чужі й, думаю, незрозумілі.
Шановне товариство! І найголовніше: у нинішній ситуації ми всі маємо усвідомити свою громадянську відповідальність за збереження наших демократичних надбань. Адже вільно обираючи антидемократичних лідерів, громадяни можуть позбавити себе і, власне, своїх дітей, права голосу у майбутньому. Якщо втратимо демократію – втратимо Україну. Лише демократія дає гарантію нашій суверенності й незалежності, а кожному громадянинові – гідність, перспективу і свою волю.
Якщо ми здатні об’єднатися, то зможемо вберегти країну і людей від будь-яких авторитарних чи антиукраїнських загроз. На жаль, сьогодні ці загрози досить реальні.
Це й загроза банкрутства «Нафтогазу» України, втрати права власности на газотранспортну національну систему, а з нею – і втрата енерґетичної та економічної незалежности. Це втрата проєкту транспортування каспійської нафти в Україну «Одеса-Броди». Це – «ручне управління» економікою. Це – вже неукраїнська металюрґія.
Це – старі й нові десятки мільярдів доларів державних боргів, які вже лягли на наші плечі й плечі наших дітей. Це – російська військова присутність в Україні. Це – згортання евроатлантичного курсу. Це – забуття всього українського, це – маскування під українське. Це – Україна без реформ. Це – Україна без української душі. Назвавши цей ряд, я кажу про загрози від Юлії Тимошенко.
Є й інший ряд – далеко не повний. Це – згортання европейського і евроатлантичного курсу України. Це – денаціоналізація і деукраїнізація нашого народу, марґіналізація української мови, культури й освіти, забуття. Це я кажу про загрози від Віктора Януковича, далеко не повні.
Обидва ряди загроз, які я перечислив, це – тріюмф «малоросійства». А «малоросійство, як казала Леся Українка, – це не політика і навіть не тактика, це завжди… тотальна капітуляція».
І, можливо, найголовніше: незалежно від того, який цей буде вибір 7 лютого, у будь-якій історії є вихід. В чому я бачу вихід? На мій погляд, вихід – один. Сили, що йдуть до державного керма, повинні добре зрозуміти: сваволя в Україні більше не пройде, у влади повинна бути межа. Ця межа, власне кажучи, наша позиція, здатність громадянина і суспільства захищати свої права і досягнення свободи. Цю здатність ми довели не раз. Незалежно, повторюю, від остаточних результатів другого туру виборів, я закликаю українську націю до згуртування навколо наших правдивих національних цінностей, ідеї громадянського захисту демократії в країні і европейської мети України.
Це – заклик не до політиків. Цей заклик я хочу адресувати простій людині і кожному, незалежно від того, під яким прапором ви стояли до сьогоднішнього дня. Це заклик до людей, які хочуть не втратити свої права, мають розум і мають бажання утвердити ту Україну, про яку мріємо і шлях до якої ми розпочали декілька років тому. Так, я виконав свої демократичні зобов’язання на посаді Президента України. Але зобов’язання національні і державні не дають мені морального права полишити політичне життя країни.
Тому я хочу сказати вдруге: я йду, щоб знову повернутися. Багато історичних прикладів свідчать: якщо політик дбає не про власні рейтинґ і посаду, а про інтереси держави й нації, він і його ідеї повертаються. Хочу підкреслити: завжди повертаються.
Кон’юнктура моменту з часом втрачає актуальність. Я в цьому переконаний. На перший план знову виходять базові фундаментальні цінності, з якими живе кожна людина.
Абсолютно впевнений, що ці цінності поділяє – свідомо чи підсвідомо – переважна більшість українців. Ці цінності, безумовно, переможуть. Як перемогли у кожного із наших сусідів – чи то поляків, чи то чехів, чи то словаків, чи то болгар. Я називаю слов’янську спільноту, я можу назвати іншу спільноту, бо це є базові цінності двадцять першого століття.
За мною стоїть моя політична сила «Наша Україна», яку я хотів би зараз особливо підтримати. Ми – національна, ідеологічна та принципова сила в цій країні. Хочу підкреслити: ми жодного разу не зрадили національної ідеї та національних інтересів.
Ми – національно-демократичний рух, який має енерґію і тверду волю йти далі, боротися за рідну справу і перемогти задля України, нашого народу і держави.
Пані і панове. Які б не були у нас різні погляди і політичні уподобання, ми – один Український народ. Це – найголовніше.
Нас єднає соборність національного духу і соборність нашої держави. Нас мільйони. А це означає, що ми переможемо.
На завершення я хочу сказати про те, чого чекали мільйони українських патріотів, і багато років. Я підписав Указ:
За незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву у боротьбі за незалежну Українську державу постановляю:
Присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена Держави
Бандері Степану Андрійовичу.
Слава Україні!

 
Наші Друзі: Новини Львова