Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 23 липня 2019 року
Тексти > Жанри > Стаття  ::  Тексти > Тематики > Історична

Походження Українського Народу :

Антична Епоха - перший період

Переглядів: 15920
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Добу, яка охоплює час протягом восьми-десяти століть, з V — IV ст. перед Різдвом
і до V—VI ст. по Різдві, ми означаємо як античну епоху. За цієї доби Україна
втягується в орбіту античного світу і на Україні поширюється матеріяльна
культура, яка несе на собі виразні ознаки впливів культури тодішнього античного
світу.
Для Західної Европи в цей період властива була матеріяльна культура, знана в
археологічній науці від назвою Ла-Тену (від назви місця Ла-Тен, де вперше були
знайдені археологами залишки цієї культури; з латинами не має нічого спільного).
Чи існувала на Україні в другій половині першого тисячоліття перед Різдвом
культура більш-менш подібна до ла-тенської, більш-менш споріднена з цією
останньою? Чи існував на Україні Ла-Тен, чи ні?
Довгий час дослідники заперечували наявність пам'яток латенського типу на
Україні. Вони твердили, що культури даного типу на Україні взагалі не існувало.
Л. Нідерле в своїй праці «Людство за передісторичних часів» твердив, що
могильники з речами латенського типу на початковій своїй стадії були зовсім не
знані на схід од Висли; лише десь уже в II —1 ст. перед Різдвом вони починають
з'являтися також і на схід од Висли. За Нідерле, вони з'являються спочатку в
Галичині, а тоді поширюються далі, в напрямку до Київщини, так що Наддніпров'я
вони досягають не раніше І—II ст. по Різдві (Слов. стародавності, І, IV, с.
282—4).
За цією концепцією культура латенського типу на Сході розглядається як
випадковий пережиток, за-пізнілий анахронізм, сумнівний і непевний. Цю теорію
відставання цієї культури, її несинхронности на Сході і Заході поділяла
більшість учених, між ними А. Спицин, П. Рейнеке, Макс Еберт, Е. Мінне, А.
Калитинський та інші. Зі штучно витвореної контроверзи загального заперечення
існування подібної культури на Україні та повторних, неодноразових знахідок тої
або іншої пам'ятки цієї культури, робили висновок про приналежність даної
пам'ятки до пізніх часів. А. Калитинський, прим., пише: «Знахідки ла-тенських
фібул в похованнях Південної Росії ще не кажуть за одночасність з
західноєвропейськими. Поява цих форм тут відбулася, певне, з значним
запізненням, порівнюючи з їх виникненням у себе на батьківщині (Сб. ст. по арх.,
1927, І, с. 195).
Аналогічного погляду тримався також і А. Спицин, який, приєднуючись до думки,
висловленої Нідерле р. 1904, писав: «Ледве чи можна вагатись при розв'язанні
питання, звідкіль саме з'явилась латенська культура на Дністрі і Дніпрі. Усі
наявні дані кажуть за Вислу або Середню Німеччину» (Изв. Арх. Ком., 1904, XII,
85). Проф. В. Щербаківський, пов'язуючи латенську культуру з кельтами, проблему
Ла-Тену на Україні трактує як кельтську проблему, як питання про перебування
кельтів на території України. Він пише: «На нашій території гали залишили дуже
небагато слідів, очевидно, їх було небагато й вони, попавши на шлях між номадів,
були скоро ними затерті. Скільки-небудь помітної участи в формації української
нації вони взяти не могли. З речей гальських (латенської культури) можна
згадати: меч галь-ський і рештки меча в могилі біля с. Великої Тарнави
Новоушицького пов. на Поділлю і декілька т. зв. фібул (шпильок) латенського типу
в різних селах на Україні. Фібули могли попасти й торговельним шляхом з
Закарпаття» (с. 107).
Щоб стверджувати або заперечувати наявність культури латенського типу на Україні
в другій половині першого тисячоліття перед Різдвом, треба поставити питання про
те, що становить собою ця культура в своїй істоті та як визначається вона, ця
культура, в археологічній науці? Під Ла-Теном розуміють культуру, яка
витворюється на Заході в другій половині першого тисячоліття перед Р. Хр. в
областях, суміжних з грецькими колоніями, внаслідок засвоєння тубільною людністю
античної грецької культурні.. Чи існували на Україні в цей же час такі самі
умови, аналогічна ситуація, яка забезпечувала вплив еллінів на тубільну
людність? Безперечно, існували! На півдні України вздовж усього терену морського
Причорномор'я знаходимо широко розгалужену мережу морських портів, цілу низку
грецьких колоній, що пїдтримують звязок між метрополіями, Середземномор'ям та
тубільною людністю Наддніпров'я, Наддністров'я, паддоння. Масілія-Марсель на
півдні Франції виконувала історично ту саму функцію, що Ольвія, Херсонес та інші
грецькі колонії на півдні України, розташовані в гирлах великих річок, Дністра,
Дніпра, Бога, Дона.
Навіть цілком теоретично, лишаючись в сфері чистих припущень, ми маємо всі
підстави висловити твердження, що, як у кельтів поблизу Масілії витворився
своєрідний «варварський» варіянт античної культури, який ми звемо Ла-Теном, так
само в той же час і на території України, поблизу Ольвії, внаслідок еллінізації
місцевої людности,—до речі, цей процес еллінізації тубільної людности України
цілком виразно відзначений уже у Геродота,— повинен був витворитись варіянт
культури, аналогічної кельтському Ла-Тену Франції.
Археологи 19 ст. не зробили нічого, щоб дослідити матеріяльну культуру
хліборобської людности України. Вони копали кургани, могили заможних скотарів,
могутніх владарів-вершників, «царських скитів», Ку-льобу, Чортомлик і т. д. Але
вони зовсім не копали могильників хліборобів, їх не цікавили розкопи, які давали
«пічні горщики» і нічого поза тим, жадного золота для скарбничих камер Ермітажу.
Археологи к. 19—поч. 20 ст. почали розкопувати «поля поховань», могильники й
селища хліборобської людности. їх розкопи грунтовно змінили наше уявлення про
те, що становила собою Україна в цей період, в другій половині першого
тисячоліття перед Різдвом. Ми одержали змогу пізнати не Україну «царських
скитів», або скитів-кочівників, а сільську, селянську Україну, могильники, що не
давали ні золота, ні зброї.
Найважливіші з могильників цієї доби — Зарубинці на Середньому Наддніпров'ї,
розкопані В. Хвойкою та розкопана пізніше, вже перед другою світовою війною,
Корчовата під Києвом. Відповідно до назви цих пунктів, визначаємо культуру цього
типу як за-рубинецько-корчоватівську. Перевівши попередню кодифікацію
матеріялів, наявних в музеях України, ми могли встановити до 30—35 точок на
Наддніпров'ї з знахідками культури зарубинецько-корчоватівського типу.
З усіх дослідників єдиний тільки В. Хвойка, розходячись в думках з усіма іншими
дослідниками, взяв на себе сміливість ствердити, що ця культура, яку ми означили
як зарубинецько-корчоватівську, є послідовним розвитком місцевої культури
попереднього часу та що зміна культурних типів на Наддніпров'ї в цей період, про
який ми тут говоримо, сталася без жадних перерв. В «Древних обитателях Среднего
Приднепровія» (1910) В. Хвойка писав: «Так звана скитська епоха в Середньому
Наддніпров'ї поступово замінюється епохою піль похоронних урн, повне панування
якої відноситься до II—V ст. по Різдві. Зміна ця відбувається без всяких перерв
з такою поступовістю, що, вивчаючи середньонаддніпровську культуру за
пам'ятками, що збереглися, можна констатувати цілковиту послідовність в її
розвитку. Пам'ятки двох перших віків перед та після Різдва хоч ще й зберігають
залишки минулої т. зв. скитської епохи, але в них помітні вже нові, привнесені
елементи, які цілком розвиваються в наступну епоху піль похоронних урн» (ст.
43).
Зарубинецько-корчоватівська культура — це культура тубільної, осілої
хліборобської людности. Посуд, який ми знаходимо в Зарубинцях, Корчоватій,
Вишеньках і т. д.,— це пряме й безпосереднє наслідування форм античного посуду,
кераміки, яку ми знаходимо в північно-чорноморських колоніях (в Ольвії). Якщо
заможна верхівка, скотарі й вершники, володіли оригінальними (автентичними)
грецькими речами, то хліборобська маса, не маючи їх, копіювала, ліпила їх,
відтворюючи зразки, привезені з Греччини, чи, власне, як довели досліди Е.
Кніпович, з Малої Азії.
Як часто трапляються точки з культурою заруби-нецько-корчоватівського типу? Як
густе було населення України в цей період? Чи не були пам'ятки цього типу швидше
винятком на Україні, ніж правилом? Аж ніякі Візьмімо, для прикладу, Середнє
Наддніп-ров'я, район Києва. В районі Києва та його околиці ці пам'ятки виявлено
в таких пунктах: в самому Києві (на території Десятинної церкви), в Віті та в
Корчоватій. Отже, на відстані 5—7 км одна від одної. Це свідчить про
суцільність, а не про епізодичність розпросторення пам'яток
зарубинецько-корчоватів-ської культури в Середньому Наддніпров'ї, про
суцільність заселення країни, а разом з тим і про те, що хліборобське населення
в цей період на Україні було вже досить численне. Україна була в цей час досить
густо заселена.
Фібули (шпильки) з бронзи, які становлять собою характерну приналежність
могильників з керамікою зарубинецько-корчоватівського типу, належать до т. зв.
«середнього Ла-Тену», періоду, який в науковій літературі датується 300—100 ст.
 
Наші Друзі: Новини Львова