МАТЕРІЯ
1.
Слухай, розмірені вдари молотів, рідні мені,
несу межи люди, щоб силу ударів збагнути —
слухай, струм електричний протина крем’янисту руку,
а в мозку нуртує мисль, наростаючи з кожним днем,
що велич цієї праці постала в самій людині.
Репана, груба долоня інакше стискує молот,
По іншому трудиться в камені думка людська —
та щойно енерґію людську відділиш од моці ґраніту,
рубнувши в належнім місці, — з артерії рине кров.
Поглянь-но, як можна любити у цьому ґрунтовному
гніві,
що в дихання гурту впадає, мов річка під гострим
бореєм,
та не доходить до крику, бо як горніх сягне акордів,
у брами шугнуть перехожі —
хтось раптом стишено мовив: а все ж це велика сила.