Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 30 жовтня 2020 року

2001 / Переклади з польскої у книзі Кароля Войтили «Святиня» : Каменоломня : I. :

Матерія

Переглядів: 3041
Додано: 11.10.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
МАТЕРІЯ

1.
Слухай, розмірені вдари молотів, рідні мені,
несу межи люди, щоб силу ударів збагнути —
слухай, струм електричний протина крем’янисту руку,
а в мозку нуртує мисль, наростаючи з кожним днем,
що велич цієї праці постала в самій людині.

Репана, груба долоня інакше стискує молот,
По іншому трудиться в камені думка людська —
та щойно енерґію людську відділиш од моці ґраніту,
рубнувши в належнім місці, — з артерії рине кров.

Поглянь-но, як можна любити у цьому ґрунтовному
гніві,
що в дихання гурту впадає, мов річка під гострим
бореєм,
та не доходить до крику, бо як горніх сягне акордів,
у брами шугнуть перехожі —
хтось раптом стишено мовив: а все ж це велика сила.

Не бійся. Справи вселюдські мають розлоге русло.
Тісним берегам їх нізащо не втримати вічно.
Не бійся. Справ уселюдських завше пильнує
Той, кого бачиш крізь молотів грюкіт ритмічний.

2.
Пов’язані блоки камінні струмом низької напруги,
що врізався в них дошкульно, мов невидимий меч
— каміння знає цей ґвалт.
Зрілої моці тоді здіймається смерч невловний,
знагла їх одриваючи від простоти вікової
— каміння знає цей ґвалт.
Все ж не струм електричний оцінює їхню міць,
а той, хто носить її в долонях:
трудяга.

3.
Долоні — то краєвиди серця. Вони лускають часто,
мов яруги, якими снує хаотична стихія.
Ті самі долоні, що їх оце простирає майстер,
насичені працею —
та й бачить, що, власне, його старанням інші люди
ідуть спокійніш.
Долоні — то краєвиди. Як репають, враз у рани
гострий шугає біль, що гаддям вогненним тліє.
Тільки ж людина не мислить болем.
Біль сам по собі нічого не значить
і скласти ціну свому справжньому значенню
просто не вміє.

4.
Але ж не тільки руки молота спадають вагою,
не тільки судомить торс і м’язи різьблять себе —
задум його крізь роботу веде напрочуд глибокий,
зв’язавши чоло у зморшки,
зв’язавшись аж над тім’ям гострим луком
рамен і жил.

Щойно так ось на мить перевтілиться
в знану ґотичну будівлю,
суттю склавши народжений оком і мислю штиб —
це не сам тільки профіль!
Це не є тільки постать поміж камінням а Богом,
на велич приречена й блуд!

 
Наші Друзі: Новини Львова