Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 20 червня 2019 року
Тексти > Жанри > Поезія

Споглядання дерева (вибране) :

Подзвін з Узвозу

Переглядів: 2023
Додано: 09.10.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
ПОДЗВІН З УЗВОЗУ

Так запізно сьогоріч вертають птахи на Поділ,
так незатишно гостро незаймані гнізда чорніють…
Аж не віриться навіть, що дні — гомінкі й молоді —
під дощами старцюють, зазеленіти не сміють.
Не сприймає весна, коли душі трухою тхнуть.
А вони ж, неприкаяні, мовби клоновані в пеклі…
Розступися, узвозе! П’яні свавіллям бредуть,
розмінявши свободу на гасла бездумно стеклі.
Як гойдає, розхитує знагла мене
вулиця, зваблена реготом акселератів!
Годі й розминутися з цим однооким днем,
що вигадав мізки для касових апаратів.
Гіркущі невдахи, нанюхавшись бузини,
місця собі не знаходять побіля бюветів, -
матючню не відмиєш, як модні напівштани,
то й цмулять “яничарку” до півнів, до третіх.
Хто ж опохмелить безбожно сліпу гульню,
що вихлюпує жовч аж на берег Атлантики?
Чи не зле їй ікнеться, коли по вінця наллють
воріженьки рудої, роздерши калину на клаптики?!
Запечатані душі круглячками прочорної чорноти
не змигнуть у незрячості заупокійній,
тільки кривлять закохані в жуйку роти,
неспроможні примірять своїм інтелектам “бікіні”.
Не зважають на небо, що зорями молить: спинись!
Наплюють і на пісню, що леготом тулиться: слухай!
І сотає мошва дратівливих, колючих зіниць
нашорошених сутінків заткнуті лайкою вуха.
Задихається коло, не здатне підняти себе
до спірального нурту освячених подвигом істин.
Як не прагнеться слову прекрасних, пречистих небес,
воно мусить умерти, щоб матір свою не з’їсти.

 
Наші Друзі: Новини Львова