Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 23 липня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

У хуртовину

Переглядів: 6253
Додано: 09.11.2008 Додав: Spring  текстів: 63
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Spring Джерело: Політ чаплі над очеретом кольору наступної весни
<
1
>
Віктор Бойко

У ХУРТОВИНУ


Мело. Завивало. Перехожі щулилися, до будинків тислись. А вона ще ґринджоли за собою волочить. Не з дурня приказка – «Задума бідний...» Отакої! Та хіба ж вона бідна! Корова є? Є. Хата є? Авжеж. Замете, правда, стежку... Та нічого – лопату в руки... Чи й не діло! Згадався Фанасович, сусід. Той завжди казав: «Нам усьо ‘дно – вперьод чи назад, аби вперьод». Отак і їй. А про що ж це пак вона починала думати? Ага... Про корову. Молоко – не вп’єш, губи злипаються. А наробить сметани, глечика перевернеш – не виливається. Як ремінь. І собі є. І на гостинці ось уторгувала. Торби оком окинула на ґринджолах. Дітям уже й не треба, свого доволі. А все виглядають, що привезла, Забула, хто на якому поверсі живе. Так уже й килимки всім однакові до дверей вив’язала – будинок знайде й під’їзд, а вгору піднімається сходами – бач, і вгадує, де живуть діти, рідна кров...
Ну й мете ж – страсть господня! Міняти, було, їздили ще при тих, рогатих... І то не так мело. Зайти хоч до крамниці якої та погрітися, чи що?..
Ґринджоли до ринви прип’яла, протовпилась усередину. Посуд продають. Сніг струсила. Ні, не продають іще – привезли тільки. Як музика ніби. Підійшла ближче. З-під хустки вухо виставля. Ти ба’, яке диво! Музика – та й годі... Стукає продавщиця, фарбована лялечка, по горщичках, а вони дзінь-дзінь, дзінь-дзінь... Усі. Різно. Штук сорок, мабуть. Фарбована вже для жарту, чи що? – підспівує навіть. О, бач, тепер не так. По-іншому. Аж самій закортіло торкнутися, цупким нігтем дзьобнула горщичок по спинці. Іч, який дзвіночок...
Та й подумала – поставить вона в хаті на столі горщички.
І в кожному снетана. Як ремінь. Перевернеш – не виливається. Та наїдуть до неї гості. Як до людей. За столом усядуться. В хутрі, в духах, у золоті. Васько, синок її меншенький, це ж ним вона вже у вдівстві ходила, як стукне по одному горщичку та по другому – музика! І все неоднакова. Куди тій ляльці!.. Вона свої городські тринди-ринди тільки вміє грати. А Васько оту б зумів, що

В кінці греблі шумлять верби,
що я й насадила...

Аж під щоку взялась. А таки зумів би. Рідна кров же. А там іще внучки та свати. Скільки ж це їх усього?..
– Тітко, так ви братимете, чи ні?
– Га? – стрепенулася та хап себе за пазуху, там гроші. Небагато,
щоправда. Лишились од гостинців.
– Скільки вам загорнути?
Наморщила лоба – скільки ж брати? Бач, гостей усіх не порахувала зразу. Не менше сорока, мабуть. Таке, що й грошей не вистачить. Певно що не вистачить. Та боком од прилавка. До дверей. Треба ж було заходити!.. Запнулася потугіше хусткою, відв’язала ґринджоли і ступила в хуртовину. І чи то їй здалося, чи справді почула, як із дверей крамниці горщички заспівали. Отієї, що

...В кінці греблі шумлять верби...

Тільки ж ні, не зуміє лялька ота. Васько зумів би.
А завтра вона обов’язково прокинеться вдосвіта, подоїть корову, привезе молока на базар. Зразу розберуть – губи злипаються ж... А тоді зайде й купить оці горщички, дзвіночки оці. Усі купить. А що вона бідна яка чи сирота! Он скільки рідн?...








 
Наші Друзі: Новини Львова