Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 16 липня 2019 року
Тексти > Тематики > Художня  ::  Тексти > Жанри > Поезія

Метелиця поторсає за плечі

Переглядів: 1154
Додано: 09.01.2016 Додав: Студент1  текстів: 725
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Студент1 Джерело: Електронна версія наступної збірки
<
1
>
* * *

Метелиця поторсає за плечі,
про стіл спитає, про дванадцять страв,
і хто назвав таким оцей Святвечір?
(Нехай би жив і довго не вмирав!)
Іду, нога в новий замет вгрузає,
запахнуть пиріжки в торбах старих,
метелицю поторсаю навзаєм,
немов хтось напідпитку із бариг.

…На покуті кутя, а в хаті гості –
хоч голодно, так тепло за столом –
ми, діти, мов сороки довгохвості,
господарям гуртом б’ємо чолом.
І сніг в вікні іскриться, як сьогодні,
і на печі покректують старі,
і здалеку десь дзвони великодні,
і місяць, наче в золоті горіх.

Й коли вже сон вкладав усіх до ранку,
приносили вечерю Герда й Кай,
і королева снігова фіранку
відводила убік – казки гукай.
Й мені шептала, нібито ворожка:
«І склею дзеркало, й сльозу зітру…»
А Кай був схожий на Котигорошка
і Герда – трохи на мою сетру.

Відтоді безліч одгуло метелиць,
у споминах їм тісно, як в торбах…
А скільки ще їх час мені простелить
по вулицях, яругах і горбах?
Уже давно дорослі Герда з Каєм,
а дзеркало розбите – ціле все…
Й ніхто мене у гості не гукає.
Й ніхто мені вечері не несе.

7.01.2016. Харків

 
Наші Друзі: Новини Львова