Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 12 листопада 2018 року
Тексти > Жанри > Стаття  ::  Тексти > Тематики > Часописи

Біографія М. Залізняка

Переглядів: 4263
Додано: 12.07.2013 Додав: ЮЛЯ1  текстів: 16
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
<
1
>

Вступ
Український громадсько-політичний діяч, публіцист і дипломат. Народився в Криму. Належав до Української партії соціалістів - революціонерів. 1907 року за участь в українському національному русі був заарештований. У тому ж році втік з тюрми й приїхав до Львова. Активний учасник студентського руху в Галичині. 1918 року в складі делегації УHP брав участь у виробленні умов і укладанні Берестейського миру.
М. Залізняк і політична діяльність
Австрофіли В. Степанківський, М. Залізняк, В. Кушнір самостійницьку акцію пов’язували відразу із зацікавленою стороною, якою в разі конфлікту з Росією виступала Австро-Угорщина. Цим вони відрізнялися від самостійників у засаді В. Липинського і А. Жука, які австрофільство позитивно сприймали лише як тактичний крок. Тому перші троє під час тривалих листовних і особистих переговорів протягом 1911-1912 рр. принципово наполягали на назві органу і групи “Визволення України”. Проте важко заперечити слушність думки В. Липинського про те, що визволення ще не означає волі, тобто незалежності для України. “Визволитель” ще може цієї волі і не дати . А. Жук пояснював таку принципову настанову австрофілів якимись невідомими домовленостями в німецьких і австрійських політичних колах. Очевидно, вони здійснювалися через В. Кушніра, який був редактором віденського журналу “Ukrainische Rundschau”, що ставив за мету ознайомлення Європи з українською справою.
М. Залізняк – теж емігрант з Великої України, визнавав себе есером, з есдеками А. Жуком і В. Степанківським його єднала ідея української самостійності. У 1914 році став одним з організаторів Союзу визволення України. З кінця 1914 року, очолюючи Закордонний комітет УПРС у Відні, вів публіцистичну та видавничу діяльність.
На відміну від А. Жука, Микола Кіндратович відзначався духом авантюризму. У часи СВУ він намагався зацікавити австрійську розвідку ідеєю підняти протиросійське повстання на Кубані, для чого навіть планувалася висадка десанту. Діяв у СВУ на власну руку, через що увійшов у конфлікт з А. Жуком і вийшов з організації, заснувавши власну політичну акцію.
Молодоукраїнці складали за А. Жуком ніби окрему групу, яка оформилася в результаті березневих нарад з постання “Вільної України” 1911 р. Це була група т. зв. австрофілів, яка для здобуття незалежності покладалася передусім на сторонні сили. В. Степанківський називає у листах до А. Жука молодоукраїнським весь напрямок, що репрезентував самостійність. У 1912 р. він створив “Молодоукраїнський комітет” , який, одначе, дальшої активності не розвинув.
Діяльність Миколи Залізняка, як посла УНР
Створення Українського комітету у Гельсінкі вітали німецькі військові власті і навіть пропонували урядові Української Держави призначити В. Відстедта на посаду консула. Заручившись підтримкою німців, В.Відстедт 28 липня 1918 р. звернувся з аналогічною пропозицією до управляючого Міністерством закордонних справ Д. Дорошенка. Він. зокрема, наголошував на тому, що йому і так фактично доводиться виконувати консульські обов'язки - клопотати за українців та захищати їхні права. \"До мене звертався по допомогу заарештований тут племінник Українського Гетьмана, але я. в той же час, безсилий зробити що-небудь\", - писав В.Відстедт, не знаючи про те, що ще 28 травня 1918 р. на посаду консула був призначений П.Сливенко, який, однак, виїхав з Гельсінкі до отримання ще повноважень. 4 липня його було призначено знову, але цього разу вже на посаду консульського агента.
Тим часом і уряд Фінляндії робив кроки для налагодження двосторонніх відносин. 26 липня 1918 р. за поданням міністра закордонних справ Отто Стенрота Сенат ухвалив рішення призначити доктора філософії Г. Гуммеруса тимчасовим дипломатичним представником для особливих доручень (agent diplomatique en mission speciale) при уряді Української Держави у Києві. (Про своє перебування у Києві Г. Гуммерус згодом написав спогади, які нещодавно були опубліковані в українському перекладі).
Після приходу до влади Директори були проведеш зміни у персональному складі багатьох українських посольств. За газетними повідомленнями очікувалось і зміщення з дипломатичної посади К. Лоського, але відразу цього не сталося. 25 липня 1919 р. тимчасово, до затвердження Директорією, виконуючим обов'язки повіреного Української Народної Республіки при уряді Фінляндії з 1 серпня 1919 р. наказом Міністерства закордонних справ УНР був призначений Микола Залізняк. Цим же наказом, К Лоський був звільнений від виконання обов'язків повіреного у справах у Фінляндії, залишившись Головою Надзвичайної Місії УНР у Швеції.
Микола Залізняк був відомим українським громадсько-політичним діячем публіцистом організатором студентських громад у Києві і Львові а також Союзу Визволення України. Його неодноразово заарештовували за антиурядову діяльність. Тривалий час він очолював Закордонний комітет українських націоналістів-революціонерів. Під час Першої світової війни М.Залізняк був довіреною особою міністра закордонних справ та воєнного міністра Німеччини, провадив видавничу і публіцистичну діяльність у Відні, керував Українським інформаційним бюро у Стокгольмі, приймав участь у мирних переговорах у Брест - Литовську. Під час роботи у Стокгольмі М.Залізняк познайомився Г. Гуммерусом. який в той час очолював фінське інформаційне бюро. Разом із М.Залізняком нове призначення дістав і його брат Золодимир. Він обійняв посаду перекладача з титулом аташе у посольстві УНР у Фінляндії.
Повідомляючи уряд Фінляндії про зміни у складі посольства УНР, міністр закордонних справ З. Темницький зазначав, що К. Лоського звільнено у зв'язку з ''переобтяженням працею в характері Голови Надзвичайної дипломатичної місії \"SUP для Швеції та Норвегії\". У той же час В. Темницький повідомляв уряду Народних Міністрів УНР про те, що К. Лоський перебуваючи постійно у Стокгольмі, не міг добре виконувати своїх посольських обов'язків у Фінляндії і тому він вирішив послати до цієї країни „рухливійшого чоловіка\".
жовтня 1919 р. Микола Залізняк прибув до Гельсінкі. Через два дні він був прийнятий міністром закордонних справ Р. Холсті. якому вручив свою вірчу грамоту і лист міністра закордонних справ \"SUP.
Але наслідків це визнання не мало. Новин посол Фінляндії так і не зміг приступити до виконання своїх обов'язків, оскільки уряд УНР не зміг прийняти його через військові дії та скрутне фінансове становище.
Про діяльність М.Залізняка на посаді голови дипломатичного представництва SUP у Фінляндії майже нічого не відомо. 20 грудня 1920 р. Департамент Чужоземних відносин надіслав йому лист, у якому, зокрема, зазначалось: \"... технічні труднощі в комунікації не давали вам високоповажний Пане, можливості носитись з Міністерством і тільки тим пояснює собі Міністерство той факт, що ним не отримано ні одного докладу з часів Вашого перебування у Фінляндії\". 26-25 серпня 1920 р. М.Залізняк разом з братом виїхав з Гельсінкі до Відня під приводом необхідності залагодження фінансових справ посольства, залишивши завідувати всіма його справами секретаря Сливенка.
15 жовтня 19I8 p. К. Лоський прибув до Гельсінкі. Спочатку Посольство Української Держави розмішувалось у готелі \"Фенніа\", а потім переїхало до приватного помешкання П.Сливенка. Питання щодо придбання спеціального помешкання для Посольства так і не було вирішено.
У 1919 - 1920 pp. - посол УНР у Фінляндії, згодом жив у Відні.
Відомо, що 20 жовтня 1919 р. про приїзд українського посольства повідомила столична газета \"Helsingin Sanomat', а наступного дня в ній було опубліковане інтерв'ю з К. Лоським. у якому він проаналізував політичну ситуацію в Україні і розповів про своє бачення перспектив розвитку двосторонніх відносин. Цього ж дня К. Лоський вручив свою вірчу грамоту О. Стенроту.
22 жовтня К. Лоський був прийнятий регентом Фінляндії П. Свінхувудом та Головою Ради Міністрів. \"Приймали вони мене разом, в кабінеті пана Паасіківі, - писав К.Лоський. висловили своє велике задоволення з приводу того, що Україна так скоро надіслала свого представника, звернули мою увагу на той факт, що Фінський народ дуже цікавився українським рухом ще задовго до революції, добре розуміючи, що інтереси його цілком спільні з інтересами народу українського. За словами К. Лоського фінська сторона виказала \"велику цікавість що до нинішнього державного устрою Української держави, до факта зміни Кабінету... головним же чином - до можливості як найскоршого налагодження торговельних відносин\". К. Лоський був поінформований, що Фінляндія має необмежені запаси паперу а також сільськогосподарські машини власного виробництва для продажу а взамін хоче отримати в першу чергу хліб та цукор.
Коло зовнішньополітичних завдань, які стояли перед українськими дипломатами у Фінляндії не було широким. Чи не найголовніше - полягало в інформуванні громадськості цієї країни про події в Україні га привертанні уваги до справи розбудови її державності. Заради цього К. Лоський часто виступав на сторінках фінської преси, давав інтерв'ю.
Успішній діяльності дипломатичного представництва Української Дер-жави часто перешкоджала відсутність регулярного зв'язку з Міністерством закордонних справ та урядом К. Лоський неодноразово скаржився на брак офіційної інформації з батьківщини. Радянська Росія не давала дозвіл на проїзд українським кур'єрам.
Іншим важливим завданням, яке стояло перед українськими дипломатами було сприяння налагодженню двосторонньої торгівлі. У Фінляндії в той час бракувало продовольства. Україна була зацікавлена купувати фінський папір, сільськогосподарське знаряддя тощо. Справа ускладнювалась, для здійснення експортно – імпортних операції українській стороні необхідно було мати дозвіл німецької військової адміністрації. Отримати його було дуже важко. Але попри всі труднощі справа потроху просувалася. 20 вересня 191S р. було укладено попередню угоду, за якою 'Товариство фінських паперових заводів\" мало продати Україні до кінця року від 600 тис. до 1 млн. паперу, а Україна притягти до Фінпянпії тонну зерна.
Цілком можливо, що М. Залізняк не знав про те, що він залишає Гельсінкі не як дипломат, а як приватна особа. Справа утому, що коли наступного після його від'їзду дня секретар посольства П. Сливенко відвідав пана Артті, той повідомив його про щойно одержаний від уряду \"SUP Варшави лист з проханням вважати М. Залізняка ''приватною людиною\". За повідомленням П. Сливенка пан Артті додав від себе, що М.Залізняк \"... має щастя, що виїхав, а то ми не могли б візувати йому паспорта. Це в сучасних умовах життя в Фінляндії дійсно було щастям не лише для особи Залізняка а також і для українського імені, бо поява особисто українського посла в поліцейському відділі для направлення права на перебування в Фінляндії була б зараз підхоплена тут чорною, а по той бік кордону червоною російською зграєю та їх пресою\".
Після від'їзду М. Залізняка секретар посольства П. Сливенко опинився у скрутному та непевному становищі. На утримання приміщення посольства, яке знаходилось у його приватному помешканні. Фінансові справи посольства були і до цього вкрай напруженими. Спочатку гроші для нього висипались нерегулярно, в травні 1919 р. виплати здійснювались російськими (думськими) рублями, обіг яких у Фінляндії був заборонений. «Сучасне моє становище - критичне, бо не маю правних підстав зачинити Посольство, але й тримати його без жодних коштів дуже важко\", - писав П. Сливенко у рапорті до Міністерства закордонних справ УНР 14 вересня 1920 р.
Повертаючись до життя діяча, варто зазначити, що Микола Залізняк працював у есерівських організаціях: Партія соціалістів-революціонерів Тав-рійської губернії та Києва (з 1905). Також був членом Київської «Просвіти», працював у її видавничій комісії як рецензент (1906 - 1907), друкувався в газеті «Рада». Ініціатор скликання першого з’їзду Української партії соціалістів-революціонерів (1907). Делегований фракцією есерів Київського університету до Ради студентських представників. 4 червня 1907 за організацію студентських заворушень був заарештований, виключений з Київського університету і засуджений на довічне заслання до Сибіру. 1907 втік з Лук’янівської тюрми, пізніше, 1908 емігрував до Галичини і оселився у Львові. Вивчав філософію у Львівському університеті, отримав від М. Грушевського тему наукововї роботи та посаду практиканта археолога від Музею Наукового товариства імені Шевченка. Також був головою заснованого восени 1909 Українського студентського союзу. 1910 одружився з О. Охримович. Дописувач газет «Село» (1909 - 1910), «Засів» (1912), «Рідний край» (1910 - 1911). Автор статей з історії, археології та сучасної політики, а також рецензій на праці М. Грушевського, С. Даниловича, Д. Донцова, П. Стебницького, М. Сумцова та інших у «Записках Наукового то-вариства імені Шевченка» (1909 - 1913), «Літературно-науковому вістнику» (більше 40 публікацій за 1907 - 1913), «Украинской жизни». У 1914 став одним із засновником Союзу визволення України, з якого незабаром вийшов, очоливши Закордонний к-т УПСР у Відні, де також провадив активну публіцистичну й видавничу діяльність (1914 - 1918).
На запрошення барона М. Василька брав неофіційну участь як посередник між делегаціями Української Народної Республіки, Німеччини й Австро -Угорщини в мирних переговорах у Брест-Литовському (сьогодні м. Брест, Білорусь; січень - лютий 1918. Весною 1918 заснував у Стокгольмі (Швеція) Українське інформаційне бюро, пізніше посол. Восени 1920 у Відні постановою 3-ї конференції УПСР був виключений з партії. Цього ж року Залізняк придбав оселю із землею у Мацері поблизу Відня.
У червні 1920 р. уряд Фінляндії ухвалив підтвердити визнання Української Народної Республіки і відновити з нею дипломатичні відносини. Цю подію слід розглядати у контексті тогочасного зовнішньо політичного курсу Фінляндії. Ще влітку 1919 р. Міністр закордонних справ Р. Холсті висловив ідею щодо створення блоку держав, які стали незалежними в результаті розпаду Російської імперії. У жовтні 1919 р. уряди Фінляндії та Польщі обмінялися думками щодо бажаності політичного співробітництва двох сторін. Наприкінці 1919 р. уряди Фінляндії, Польщі, Естонії, Латвії та Литви одностайно виступали за налагодження тісного політичного та військового співробітництва заради захисту як від Німеччини, так і від Росії. На початку 1920 р. Р. Холсті зазначив, що Фінлянді готова сприяти тому, щоб також і інші народи Російської федерації, які хочуть відділитися від неї. приєдналися іо цього союзу.
4 січня 1921 на установчих зборах Всеукраїнської національної ради обраний її секретарем.
1927 - 1928 - редактор газети «Діло» (Львів). За проти польської статті був змушений покинути Польщу й вернутися до Австрії, оскільки мав громадянство цієї країни. Продовжував видавничу та творчу діяльність у Відні. 1945 заарештований радою спецслужбами, засуджений до 15 років ув’язнення. У 1950 - помер в ув'язненні.
Список використаної літератури:
1. Щоголев С. Украинское движение как современный этап южнорусского сепаратизма. К., 1912; Видавництва і книжки М.Залізняка. Відень, 1916;
2. Лотоцький О. Сторінки минулого, ч. 3. Варшава, 1934; Животко А. Нарис історії української преси. Подєбради, 1937;
3. Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. Прага, 1942;
4. Ковалевський М. При джерелах боротьби: Спомини, враження, рефлексії. Інсбрук, 1960;
5. Кедрин І. Життя–події–люди: Спомини і коментарії. Нью–Йорк, 1976;
6. Животко А. Історія української преси. Мюнхен, 1989–90;
7. Фещенко–Чопівський І.А. Хроніка мого життя. Житомир, 1992; Українські політичні партії кінця ХIХ – початку ХХ ст.: Програмові і довідкові матеріали. К., 1993;
8. Трощинський В.П. Міжвоєнна українська еміграція в Європі як історичне і соціально–політичне явище. К., 1994;
9. Лист В. Липинського до А. Жука і всіх учасників наради від 22-27 березня 1911 р. був частково зацитований у збірнику “Визволення” в статті “До історії української політичної думки перед світовою війною” (1923). (Липинський В. Листування. – Т. 1. – С. 742).
10. Коваль [Степанківський] В. Національні питання та робітництво в Англії // Наш голос. – 1911. – 3. -Лютий. – С. 207.
11. Патер І. Галичина і галичани у діяльності Союзу Визволення України. В кн.: Збірник праць і матеріалів на пошану Л.І. Крушельницької. Львів, 1998;
12. Павко А. Між романтизмом і реалізмом (з історії української партії соціалістів–революціонерів). «Пам’ять століть», 2000, № 4;
13. Стрельський Г.В. Микола Залізняк. В кн.: Стрельський Г.В. Українські дипломати доби національно - державного відродження (1917–1920 рр.) в особах. К., 2000;
14. Сидоренко Н. Микола Залізняк. В кн.: Українська журналістика в іменах, вип. 9. Львів, 2002;
15. Протоколи свідчень М.Грушевського: № 8 від 22.12.1914 р. та № 13 від 8.02.1915 р. В кн.: Історія українських політичних партій. Кінець ХIХ–1917 р.: Хрестоматія, ч. 1. К., 2003.





 
Наші Друзі: Новини Львова