Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 18 листопада 2018 року

Третя рота

Переглядів: 145926
Додано: 06.05.2003
Hi 1 Рекомендую 1 Відгуки 1
Да, С.! Ти не став «понад дужі мури», а так і залишився, як поет, моїм епігоном.
Звичайно, Павло Усенко, хоч і любив його як поета, і перший вітав його як поета,
присвятивши йому вірша, коли він іще жив у Полтаві, «Сьогодні геніїв чекаю» 19,
звичайно, Павлуша благословляв такі випадп в моє оголене всім вітрам революції
серце.
Це схоже на статтю Якова Савченка 20 «Мертве й живе в українській поезії», де
він хотів розправитись зі мною, як колись із Чупринкою 21, і зарахувати мене до
мертвих, а таку еротичну поетесу, як Раїсу Троянкер 22, до живих.
Потім, коли він і я були в Москві на змичці з російськими письменниками,
Савченко спптав мене:
— Ти не сердишся?
— Ні.
— Це культурно.
А чого б я міг на нього сердитись, коли він сам себе побив.
Якось критик Меженко 23 сказав мені:
— Я вважаю всіх поетів за дегенератів, крім Тичини. Я відповів:
— А я вважаю всіх критиків за дегенератів, крім Коряка.
Взагалі, коли я розсердюсь, то стаю гострий на язик і на перо.
Але треба повернутись назад.
Був студентський вечір в Артемівці. Мене все годувала пиріжками одна з
розпорядниць — білява, з волоссям, як льон, світлоока дівчина в трофейній
врангелівській шинелі. Звали її Віра 24.
Вона чомусь суворо й задумливо-ніжно все дивилася на мене.
Я призначив їй побачення, й вона з охотою дала згоду.
Цвинтар. Сонце. Пташині пісні... Життя, молодість, і любов, а під нами — царство
мертвих, світ мертвих.
Я ніжно взяв в долоні золоту од сонця голову Віри, і вона, трохи опираючись,
повернула своє лице до моїх губ.
— Ты любишь по-рабочему... Быстро!
Чому вона думала, що всі робітники нахаби, не знаю.
Бо було ж нахабством з мого боку, так, без усякої психологічної підготовки, як
говорили тоді заправські Дон-Жуани, так просто взяти й поцілувать.
Я сказав їй, що я не такий швидкий, як вона думає, що я не цинік, а зробив це,
бо не міг не зробити, бо я полюбив її за її хорошу усмішку, льонове волосся, і
що вона так гарно збудована.
Вона мені розповіла про себе, що була політруком ескадрону, приймала участь в
штурмі Перекопу, а до того в придушенні куркульського повстання на Харківщині.
Крім того, вона закінчила в Москві Свердловський комуніверситет 25 і викладала
політекономію в Харківській губпартшколі, що була зв'язана господарчо з
Артемівкою.
Коли вона мені це розповідала, раптом буквально за крок од нас, перед нами, двоє
мовчки й швидко почали копати могилу...
І я подумав: «Мабуть, і щастя наше ляже в могилу».
Так воно потім і сталося.
XLIX.
Через недостатність загальноосвітньої підготовки я перейшов з Комуніверситету за
власним бажанням до робітфаку Інституту народної освіти.
Перед тим я одружився з Вірою.
Вона все писала мені записки і клала мені під подушку, щоб я не помітив, коли
приходила до нас у кімнату студентського гуртожитку.
Я записки читав і став дивитися на Віру якось чудно, проганяв її.
А вона не сердилась на мене і все приходила. Мені сподобалась така упертість, і
я сказав їй:
— Идем в загс.
Вона щасливо почервоніла, і лице її всю дорогу, поки ми йшли до загсу, палало,
як троянда, коли сонце заходить і цілує її своїми багряними губами...
На робітфак я пішов на перший триместр, щоб іти разом з дружиною, яку теж
прийняли до 1-го триместру.
Ректором інституту був товариш Стрільбицький, світла пам'ять про якого незгасно
горить в моєму серці. Це був, якщо можна так сказати, світлий більшовик. Чула і
сердечна людина з великої літери.
І от почалась учоба.
Лектор по хімії, товариш Фінкельштейн, почав нас знайомити з елементами світу, з
киснем, воднем, азотом і т. і[н].
Він каже:
— Кисень.
А я з задньої парти:
— Оксігеніум.
Він:
— Водень.
Я:
— Гідрогеніум. Він:
— Азот.
Я:
— Нітрогеніум.
Тоді Фінкельштейн (між іншим, мені не подобалось, що він казав, що все в природі
побудовано без усякої участі розуму. А відкіля ж геніальне визначення Маркса
«Материя думает!»), тоді Фінкельштейн каже:
— А кто там из вас такой умный? Сосюра? Я підвівся.
— Идите в третий триместр.
— А жена?
— I жена пусть идет. Вы ей поможете.
І от я на третьому триместрі робітфаку ХІНО 1.
До класу входить викладач української літератури т. Єрофеїв. Між іншим, тоді
вийшла хрестоматія з укрлітератури проф. Плевако 2, і основники-студенти вивчали
мене по всій Україні, а я вчився на робітфаці.
Цікаво?
Такі «казуси» могли бути тільки за диктатури пролетаріату.
Єрофеїв почав за списком знайомитись з робітфаківпями.
Коли він дійшов до мене і назвав моє прізвище, я підвівся.
— Сидіть, сидіть! Я сів.
— Ви не родич того Сосюри, що пише вірші?
— Ні, це — я.
— А може, ви його брат?
— Та ні! Це — я.
А потім професор Єрофеїв, коли закінчував свою лекцію, часто питав мене:
— Ну, як? Правильно я говорив?
Мені було це дуже смішно.
І це примусило мене задуматись.
Робітфак, по суті, повторював те, що я знав ще з агрономічної школи. Навіть там
знання давали глибші й ширші.
Іти на основний, як мені пропонував т. Йогансен, що викладав в інституті?
Так літературу я знав краще за першого-ліпшого професора літератури.
Я з 12-ти років уже був знайомий не тільки з російською класичною літературою (з
українською я познайомився пізніше, за громадянської війни, і особливо, після
неї), але і з світовою (через російські переклади).
Так що мені мало чого було робити і на основному.
Наприклад, хіба викладали там таке: на поемі Пушкіна позначився величезний вплив
французького «Слова о полку Ігореве» — «Песни о Роланде» 3.
Портрет Петра 4 списаний буквально з портрета короля Філіппа °: «Глаза сияют,
лик прекрасен...» 6 і т. д.
Або: франки маврів «рубають, колють, ріжуть!!!»
І у Пушкіна: «швед, русский колет, рубит, режет».
Так що мені було нема чого робити ні на робітфаці, ні на основному.
І я покинув учобу і став просто поетом. Правда, в партійних документах у мене
записано, що я маю незакінчену середню освіту, бо в мене немає диплома про
закінчення вищої освіти. Але мій диплом — мої три томи вибраних поезій. Це не
нескромність, а образа на наших партійних бюрократів, яких я терпіть не можу, як
і усяких чинуш, що загубили свою людську душу за «согласовать», «углубить»,
«провернуть», «протереть с песочком» і т. д.
Ішли роки.
 
Наші Друзі: Новини Львова