Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 21 липня 2019 року

Третя рота

Переглядів: 150567
Додано: 06.05.2003
Hi 1 Рекомендую 1 Відгуки 1
ПРОЛОГ

Народився я на станції Дебальцево о десятій годині ранку шостого січня 1898
року. Народився на тиждень раніше. Це було так. Мати на останнім місяці
вагітності виходила а вагона, і її ударив в живіт гострим кутом скрині якийсь
пасажир. Він це зробив ненавмисне. Але мені від того було не легше. Мабуть, він
ударив мене в ліву половину голови, і від того я народився передчасно.
Мати, коли побачила мою чорну голівку, крикнула:
«Чорт!» — і знепритомніла. Мати моя була дуже легковажна і романтична. На
останнім місяці вагітності вона бігала, переплигувала через тини і, взагалі,
майже не було помітно, що вона скоро стане матір'ю. Вона з походження була
(чоловіча лінія) сербіянка, хоч прізвище у неї було Локотош, що угорською мовою
значить — «слюсар». Мабуть, у матері була і угорська кров. По жіночій лінії вона
була єврейкою і українкою.
Батько мій був з походження (чоловіча лінія) француз, — правильно прізвище
«Соссюр», навіть з приставкою «де». Пономаренко Пантелеймон Кіндратович 2, який
читав початок цього роману, сказав мені, що я ніякий не француз і що правильно
моє прізвище не «Соссюр», а «Сюсюра» (і відкіля він це узяв, бо в документах
нашого колишнього волосного правління я дійсно записаний на прізвище «Сюсюра»),
що у нього був друг його батрацької юності, козак із Кубанської станиці
Брюховецька Сюсюра, що в тій станиці майже половина Сюсюрів.
Але дід мій підписувався «Соссюр» і казав, що наше прізвище українізували
писарі. Можливо, це так і було.
Очевидно, мій предок, — чомусь мені здається, що він з південної Франції,
Провансалю, — потрапив до Запорозької Січі, де писарі і записали його «Сюсюрою».
Мої родичі, звичайні селяни і робітники, кажуть:
«Ми — французи».
А відкіля вони це знають?
По жіночій лінії батько був карачаєвець і українець, по чоловічій теж українець.
У цього під нижньою губою була еспаньйолка, а на підборідді волосся не росло.
Вуса в нього були довгі, козацькі, запорозькі вуса! Задумливі, ніжно-суворі,
світло-карі очі, орлиний ніс, високий лоб, тонкі брови. Він був стрункий,
широкоплечий, з грудьми богатиря, трохи зігненими кавалерійськими ногами; ходив
він ледь сутулячись і завжди дивився трохи вниз. Він був спокійний, мовчазний,
чудесно малював, особливо аквареллю, пейзажі і любив малювати людські обличчя.
Грав на гітарі і під її задумливий, срібний акомпанемент співав задушевних
українських пісень. Писав вірші, але більше сатиричні.
Моя мама, як контраст до мого русявого татка, була чорна, майже циганка, мятежна
і розкидана. Вона була красуня її смугляві тонкі риси, темно-карі очі; чорні, аж
жагучі, мов крила летючих птиць, красиво загнуті брови; нервові ніздрі майже
класичного, з ледве помітною горбинкою носа завжди були в якомусь дивнім,
хвилюючім русі. Мама була чудесно збудована. У цеї було чорве, аж до синяви,
волосся, і вся вона була як зоряна і пристрасна пісня. Вона дуже любила зорі і
часто молилась і плакала під ними. В юності своїй вона працювала на патронному
заводі в її ріднім місті Луганську (сама вона з Кам'яного Броду). І на
загальноміськім балу одержала перший приз за красу. Там були претендентками і
дочки багатіїв міста, а вона, звичайна робітниця, всіх їх перемогла. Татко
нагадував мені похмурого козацького орла, а мама — якусь смугляву птицю, що їй
не сидиться на місці і все вона хоче кудись полетіти. Як протилежність батькові,
вона була дуже балакуча, її одвертість була потрясаюча.
Коли я був ще маленьким і ми багато їздили, мама своїм випадковим вагонним
сусідам розповідала про все своє життя і з такими інтимностями, що, не тоді,
коли я був маленький, а зараз, коли я великий і вже старенький, просто дивуюсь.
Я все слухав, що говорила мама, а вона багато разів, тому що у неї було багато
сусідів під час різних мандрівок, розповідала одне і те ж. Це врізалось назавжди
в мою душу. Вона багато разів розповідала про себе і татка, про свої романтичні
пригоди, коли вона була ще дівчиною, про своїх близьких, рідних і знайомих. Вона
розповідала це так поетично і образно, що переді мною як живі стояли повні чар і
краси срібно-місячні ночі Донбасу і люди, прекрасні люди, цілі зоряні світи,
святі, далекі і казково-близькі.
Дід мій, по батькові, виховувався поміщиком як талановитий селянський хлопчик.
Коли він підріс, його віддали в Лисичанську штейгерську школу, дворічну. Дід не
хотів вчитись, прибігав додому і ховався на печі. Тоді приходив прикажчик
поміщика з мішком. В цей мішок він, як порося, заштовхував мого діда і тягнув
його на плечах кілька кілометрів, в Лисиче. Дід, Володимир Кирилович Сосюра,
закінчив нижчу гірничу освіту, але через кволе здоров'я в шахті не працював, а
пішов по канцелярській лінії. Сорок років він був секретарем Луганського
«Крестьянского присутствия». За вислугу літ йому давали дворянство, але він
одмовився:
«Я крестьянином родился и таковым хочу умереть». На старості йому дали казьонку,
і він до самої смерті торгував горілкою на користь російській імператорській
армії, яка одягалася і годувалася за прибуток од продажу горілки. Дід, як і мій
батько, писав вірші, теж із сатиричним уклоном і теж українською й російською
мовами. Пам'ятаю зміст його сатиричної поеми українською мовою, датованої 1859
роком. (Я віддав у Харкові оригінал цієї поеми діда в музей імені Шевченка 3,
але за Вітчизняної війни все загинуло і портрет мого прадіда Майбороди — теж). У
поемі говориться про те, що пани без селян поздихають, звільнивши їх од
кріпацтва. У ній говорилось про те, як поміщики міняли на цуценят людей, як вони
знущалися з них і мучили їх і на крові й сльозах тружеників будували своє сите і
підле життя.
Батько мій теж учився в штейгерській школі, але вже трирічній, та не скінчив її.
Він почав вчитися з п'яти літ, на колінах у вчителя. Закінчив церковноприходську
школу, потім міське начальне училище. Мріяв бути моряком, але мрії не
здійснились, і він став учнем штейгерської школи 4. Вчився він на «відмінно» і
одержував як відмінник казьонну стипендію. Маму дуже смішило, коли мій батько,
безвусий парубійко, готував до випускного екзамену, сам будучи в першому класі,
своїх бородатих старшокласників, і коли вони туго сприймали його пояснення, він
нервував і називав їх «ослами». Але вони не ображались на нього, бо він так їх
називав заслужено.
За рік до закінчення штейгерської школи батько був виключений за участь у
революційному гуртку з формуліровкою: «За пьянство». Тільки завдяки зв'язкам
діда, батько не був засланий туди, куди «Макар телят не ганяв» 5. Коли татка
виключили з штейгерської школи, він написав дідові віршованого листа. Пам'ятаю,
що в ньому були нарікання на самотність, на судьбу, на незаслужені страждання:

Не убил я человека,
Златом будучи прельщен...
А дід йому відповів:
Ты страдаешь, это ясно.
Но ты сам тому виной:
Променял свой путь прекрасный
На тернистый и глухой,

Дід після своєї смерті не залишив батькові спадщини. В заповіті було написано:
«Сыну Николаю ничего не завещаю».
У батька була сестра, тьотя Ніна. Вона мала начальну освіту, а далі не вчилась.
Дід її дуже любив, а батька теж, звичайно, любив, але іншою, суворою і мужньою
любов'ю. Він бачив, що татко талановитий і сам проб'є собі дорогу. А тьотя була
непристосована до життя і боялась його. У неї була нещасна любов, і вона так і
залишилась до смерті старою дівчиною. Гроші вона сховала в матрац, і під час
пожежі згоріло десять тисяч.
Бабуся, батькова мати, дуже любила татка. А тьотю теж любила, але не так дуже. У
діда був незаконнороджений син, якого він виховував тайно від бабусі і платив
великі гроші за його освіту, що відбивалось на матеріальному стані його сім'ї.
І одного разу бабуся узнала про це, що у діда є незаконнороджений син, і з нею
стався припадок, під час якого вона вивела в степ мого татка з сестрою і хотіла
їх повісити... Добре, що не було на чім... Припадок пройшов, але у бабусі на
обличчі залишився слід: у неї був викривлений рот із лівого боку.
Дід весь час жив у Луганську, бабуся займалась хазяйством. Од важкого труда у
неї була грижа. Дід одружився з нею від злості на дочку поміщика, яку він дуже
любив, а потім розчарувався в ній, бо вона була дуже легковажна, легкодумна і
 
Наші Друзі: Новини Львова