Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 18 квітня 2021 року
Тексти > Тематики > Навчальна

!_Творчі роботи :

Поетичне «я» поезій В. Маяковського

Переглядів: 4357
Додано: 23.05.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
ПОЕТИЧНЕ «Я» ПОЕЗІЙ В. МАЯКОВСЬКОГО

Про поезію Маяковського найчастіше сперечаються, тому що непросто прийняти його вірші й зрозуміти - надто вже вони незвичайні. Але це - справжня поезія, тому що вона сповнена виразних і естетично переконливих художніх образів, які передають мінливість і багатство навколишнього світу.
Яке ж поетичне \"я\" цього поета? Перш за все воно яскраво виражене, як годилося футуристові. Він ставить своє \"я\" врівень з цілим світом, тому й звертається до Землі:

Земле!
Ты! Нас - двоє,
Пораненных, загнанных ланями...

Так відчуває поет землю і себе, самотнього серед світу, де панують гроші, де матеріальне посіло не тільки своє місце, але й місце творчості, духовності. Саме цим фактом продиктоване оце перебільшене \"я\". Це не від егоїзму, а від власної вразливості. І навіть назва \"Себе, любимому, посвящает эти строки автор\" - це спосіб захисту від великого й часто бездушного світу. І в циклі \"Я\" поет сказав про це недвозначно:

Я одинок, как последний глаз
у идущего к слепоте человека!

Позиція Маяковського висловлена часто різко, категорично, любов і ненависть виражені контрастно. Разом із тим поетичне \"я\" - це уособлення емоційної відкритості для сприйняття чужого болю. Таким є вірш \"Хорошее отношение к лошадям\" або \"Вот так я сделался собакой\". Почуття спорідненості з усім живим на землі - ось головне у віршах Маяковського. Це душа його поезії, а химерна форма, незвичність образів - то лише спосіб подачі свого бачення світу. А шляхи розв'язання важливих задач сучасності лежать, на думку поета, через розуміння законів гармонії, через любов до всього навколишнього. Кохання до жінки - лише частина сприйняття світу через власне \"я\". Але це почуття так само сильне, всеохватне:

И чувствую -
\"я\"
для меня мало.
Кто-то из меня вырывается упрямо.

Поетичне \"я\" Маяковського інколи свідомо зухвале, воно кидає виклик усьому світові, який втратив гармонію:

Эй, вы!
Небо!
Снимите шляпу!
Я иду!

Але й сам поет, відкричавши свої гасла, відгримівши зболеними римами, ніби прислухається до всесвіту, який здається йому довершеним і живим:

Вселенная спит,
положивши на лапу
с клещами звезд огромное ухо.

І тоді знову відкривається уся незахищеність, вразливість його поетичного \"я\".

 
Наші Друзі: Новини Львова