Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 04 березня 2021 року
Тексти > Жанри > Роман  ::  Тексти > Тематики > Історична

Черлені щити

Переглядів: 173233
Додано: 02.05.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Славута нахилився до Ігоревого плеча.
— А може, послати гінців услід за князями, щоб зразу поверталися?
Ігор був радісно збуджений перемогою, аж хмільний від неї, а тому безпечно
відповів:
— Повернуться — не діти... Хай трохи потішаться!
За кілька верстов від бойовища знайшли гарне рівне поле і стали табором. Полон
поставили під охороною посередині, коней і скот пустили пастися...
Збігала година за годиною. Звернуло з обіду. Полки Святослава, Володимира і
Ольстина Олексича чомусь не поверталися.
Ігор почав нетерпляче поглядати на сонце. І чого баряться?
Славута хвилювався ще більше.
— Даремно ти їх відпустив від себе, княже. Зразу після бою потрібно було
повертати назад. До вечора були б на Сальниці. Бо степ уже заворушився.
— Ну, не так скоро збере Кончак свої орди! — відповів Ігор. — Поки гінці домчать
до Орелі та Самари, до Дніпра та Помор'я, поки тамтешні хани зберуть своїх
людей, не один день мине...
— Не легковаж, княже!
Ігор промовчав. Йому й самому було досадно.
Перед вечором повернулися ковуї, за ними прибув Володимирів полк, і лише перед
самим смерком у табір поволі всунувся, переобтяжений полоном та іншою здобиччю,
полк Святослава.
Здобич у всіх була велика, і молоді князі раділи, мов діти.
— Я погромив Сугрівське городище і захопив майже тисячу полонеників, — хвалився
Володимир.
— А ми набрали стільки паволок та дорогих оксамитів, що на все інше й дивитися
вже не хотіли! Половецькими накидками, покривалами та кожухами мости мостили по
болотах та грузьких місцях, коли поверталися з-під Шаруканя! — вторив йому
Святослав.
Небагатослівний, стриманий Ольстин Олексич не проявляв так гучно почуттів, та по
його очах було видно, що він також задоволений і перемогою, і здобиччю.
— Добре ми їх потріпали! — сказав коротко.
— Се бог силою своєю потріпав ворогів наших, а на нас возложив честь і славу! —
промовив Ігор і скоса глянув на Славуту, мовби запрошуючи його прислухатися до
того, що буде сказано далі. — Та ми поки що зробили тільки півділа, браття.
Друга половина діла — попереду...
Ви самі бачили, що на Сюурлії перед нами стояли невеликі сили половецькі. Але
завтра їх буде ціла тьма! Тож не будемо гаятись і ждати, поки вони прийдуть, а
нині ж знімемося з місця і підемо через ніч! А якщо хто з половців завтра і
нагряне сюди, то не всі поженуться за нами, а тільки ті, в кого добрі коні.
Отже, сили їхні значно зменшаться, і нам тоді — як бог дасть! Будемо битися!
Славута слухав уважно й схвально кивав головою. Це була розумна думка. Мети
походу досягнуто — тож, не гаючись, назад! Щоб не було біди!
Та тут схопився Святослав, заблагав:
— Стрию, далеко я ганявся за половцями, і коні мої не витримають ще одного
нічного переходу! Це ж непосильно для них — ніч, день та й знову ніч! Вони
падають з ніг!
— Візьмеш половецьких коней, княже, — сказав Славута. — їх достатньо маємо...
— Поки ми їх потемну половимо, поки пересідлаємо, то світати стане... Та й люди
стомилися! Не витримають! — І Святослав повернувся до Всеволода: — Скажи їм,
стрию! Ми ж упадемо по дорозі! Відстанемо!
Всеволод підтримав Святослава.
— Ігорю, треба дати людям і коням перепочинок! Весняна ніч коротка — не
встигнуть половці за одну ніч прийти сюди! А ми тим часом перепочинемо і на зорі
зі свіжими силами — в путь!
Ігор завагався і мовчав, поглядаючи по черзі то на Всеволода, то на Святослава,
то на Ольстина, то на Володимира.
Чашу терезів на бік Святослава перехилив Ольстин Олексич.
— Княже, коні справді стомилися... Люди теж... Ігор надовго задумався,
дивлячись, як пригасає малиновий жар багаття. Потім хитнув головою і тихо
промовив:
— Гаразд. Ставте сторожових, відпочивайте. А з зорею — в путь!
А хан Кончак сю ніч не спав.

3
Дізнавшись опівдні про несподіваний напад урусів, він спочатку здивувався, не
розуміючи, як вони могли непоміченими пройти від Ворскли аж до Сюурлію, а потім,
не знайшовши пояснення цьому, задоволене потер руки, подумавши: "На ловця і звір
біжить! Ну, Святославе, тепер ти мій! Сам лізеш у розставлені мною тенета!"
Він не мав ні найменшого сумніву, що на Сюурлій прийшов сам Святослав Київський
з братією. Ще два тижні тому з Росі повернувся Джабай і привіз від Аяпа
надзвичайно важливу звістку про те, що Святослав задумав великий похід на Дон і
зараз поплив по Десні збирати сили!
"Швидко ж ти їх утратиш, Святославе! — злорадно усміхнувся тоді Кончак. — Тепер,
знаючи твої наміри, я нанесу тобі попереджувальний удар!"
Однак він скоро передумав. Для чого сурганитися аж під Київ, коли уруси самі
йдуть до рук? Чи не краще приготувати Святославові пастку тут, у Половецькій
землі?
Ця думка йому сподобалась. Знаючи зі слів Аяпа, куди і якими силами ударить
Святослав, він вирішив ждати його приходу дома, на Торі. Сюди та в найближчі
навколишні степи він зразу ж закликав орільських та приморських ханів, які й
прибули з ордами. Примчали навіть кулобичі з далекої Куль-Оби! Є чим пригостити
зарозумілого Ольговича! Буде кому відплатити і за Коб'яка з братією, і за
недавню хорольську ганьбу! Всі сили Дешт-і-Кипчака стягнуті в один кулак!
Ну, Святославе! Начувайся!
Після полудня примчав до нього хан Кза. Мов паяний, заточуючись, ввалився в
юрту, в знемозі опустився на подушку, простягнув уперед благально руки. На
зморшкуватому, подзьобаному віспою обличчі брудні патьоки поту, рідке сиве
волосся збилося в ковтюхи.
Кончак уже знав, з чим прибув Кза, в душі зловтішаючись, мовчки ждав, що скаже
хан-суперник.
Кза одним духом випив чашку холодного кумису, на яку очима показав йому Кончак,
промовив хрипко:
— Хане! — і тут же поправився: — Великий хане! Прокляті уруси захопили мої вежі
і мої табуни! Половили усіх жінок і дітей мого роду! Я ледве встиг вивести
військо з-під удару! Що мені робити? О, я нещасний! Скажи, що мені робити?
Кончак ледве стримав у собі хвилю радості, що раптом розперла груди. Кза, той
самий Кза, який завжди ставав на його шляху, який не визнавав за ним верховної
влади над Дешт-і-Кипчаком, нині сам назвав його великим ханом! Яка примхлива
доля! Вороги своїми руками прочищають йому шлях до влади! Спочатку уруси
прибрали Коб'яка, хитрого і могутнього Коб'яка, який хотів одноосібно правити
Степом, а тепер поставили перед ним на коліна сильного і гордого Кзу!
Та хитрий Кончак жодним словом, жодним порухом не проявив своїх почуттів.
Навпаки, нахилившись, обняв Кзу за плечі, підбадьорив:
— Не сумуй, хане! Ти врятував військо, а поки за твоїми плечима військо, ти —
хан! Жінок же та дітей твоїх визволимо! І стада твої нікуди не дінуться! Іще
завтра Святослав розплатиться з тобою за кривду сповна!
— Який Святослав? — здивувався Кза. — Київський? Я його там не бачив... Над
полками урусів майоріли стяги Ігоря Сіверського...
— Ігоря Сіверського? То й він тут, мій сват? Пай-пай! — Кончак узявся в боки. —
Упізнаю гарячого Ольговича! Видно, напросився, щоб Святослав дозволив іти в
голові... Отже, це він тебе сьогодні гарненько попатрав!
Кончак усе-таки не втримався, щоб не вколоти хана-недруга.
Кза схопився на ноги. Кончакові слова боляче вдарили його по серцю.
— Я відомщу йому!
— Ми помстимося! Ми! Гуртом! І не тільки йому, а всім князям і передусім
Святославові! — жорстоко кинув Кончак і взяв Кзу за плечі. — Настав наш час,
хане! Круг мене нині зібрався весь Половецький степ! Я приготував Святославові
добрячу петлю, і він уже всунув у неї свою голову! Залишилося зашморгнути!..
Якщо ми тут погромимо урусів, тоді ніяка сила не спинить нас у нашому поході на
Русь! Ти розумієш, що це означає?
Кза, звичайно, розумів: Русь залишиться без захисту. Але він також розумів і те,
 
Наші Друзі: Новини Львова