Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 15 серпня 2020 року
Тексти > Тематики > Історична  ::  Тексти > Жанри > Роман

Черлені щити

Переглядів: 166149
Додано: 02.05.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
маком, сиром та калиною до меду. Вина теж було вдосталь, а ще стояв жбан медяної
сити та запітнілий — з холодного льоху — глек хлібного сирівцю.
Сиділи по-сімейному, без служників і чашників, утрьох: по один бік столу — князь
Ярослав у голубому оксамитовому каптані, по другий бік — князь Ігор з княгинею
Євфросинією.
Їли мало, а пили тільки ситу та сирівець. Виждавши для чемності якийсь час, Ігор
рубонув з плеча:
— Княже, настав час повести розмову про те, заради чого ми з княгинею завітали
до тебе, — про княжича Володимира...
— Я знав, що приїхали ви не мене,старого,провідати, а заради нього, — спокійно
промовив Ярослав.
— Ти не хочеш зрозуміти, княже, що він твій єдиний син і законний спадкоємець...
— У мене є ще один син — Олег, — приглушено кинув Ярослав.
— Будемо відверті: ти старий, княже, і рано чи пізно прийде час, коли
золотокований Галицький стіл осиротіє[43]. Хто ж посяде його? Невже Настасич,
син попаді?
— Він — мій син! — наголосив на слові "мій" Ярослав. — Не забувай, Ігорю!
— Тату! — скрикнула Ярославна. — Володимир — твій син по закону! Ні бог, ні люди
не зрозуміють тебе, якщо ти посадиш після себе Олега! Володимир — законний твій
спадкоємець, і ти повинен помиритися з ним і визнати його за сина!
— За сина! — гнівно вигукнув Ярослав. — Та чи знаєте ви, що він засилав послів
до короля польського та короля угорського, щоб заручитися Їхньою підтримкою на
випадок моєї смерті?! Ніби не відав, недолугий, що вони тільки й ждуть цієї
нагоди, щоб загарбати Галич! Вони й зараз роздерли б, розшматували б Галицьку
землю, та бояться моєї сили! Бо я підпер гори Угорські своїми залізними полками,
бо я замкнув на замок Сян і Буг!.. Він знюхався з галицькими
боярами-можновладцями, що по багатству перевищують князів і прагнуть
відокремитися від мене, хочуть самі стати князями! Вони вже не раз виступали
проти мене! Вони підняли проти мене повстання, спалили на вогнищі жінку, яку я
палко кохав, — Настю...
— А мати? — прошепотіла Ярославна, бліднучи. Ярослав не відповів на її
запитання, а повів далі:
— Вони погромили мій дім, погрожували мені смертю, кинули в поруб мого сина
Олега, порубали мою челядь!.. І все це робилося з благословіння Володимира і
його матері княгині Ольги Юр’ївни, які не розуміли, що боярство — то найбільший
ворог князів і держави нашої. Половці б'ють нас ззовні, бояри — зсередини...
Галицькі бояри, як ті криваві собаки, ладні розірвати моє князівство на шматки,
перебити князів, сплюндрувати городи, пограбувати наші добра, винищити наших
дітей!.. У вас п'ять синів. Хто знає, як складеться їхня доля, — чи не впадуть
їхні голови під сокирами зажерливих можновладних бояр, яких навіть мені важко
приборкати[44]!..Володимир не розуміє, що він потрібен їм тільки до того часу,
поки вони не знищать мене, а як упаду я, упаде й він! Він слабший за мене і не
зуміє загнуздати їхню сваволю!.. Хіба я про себе дбаю? Я вже старий чоловік.
Звичайно, і в старості є свої радощі, та не вони змушують мене чинити так, як я
чиню. Я думаю передусім про те, як уберегти Галицьке князівство від загибелі,
від занепаду. Я все життя зміцнював його, збагачував, розбудовував, і воно стало
наймогутнішим на Русі. З ним тільки Володимиро-Суздальське князівство може
зрівнятися силою. Це два крила Русі, що несуть наш народ у майбутнє. Київ
занепадає, бо самі князі, гризучись за нього, як собаки, сприяли і сприяють
цьому. Чернігів здавна суперничав з Києвом і намагався перейняти його значення
як осереддя Русі, але ж ніколи не щастило йому зробити цього. Переяслав ледве
тримається під ударами половців, а ваше Новгород-Сіверське князівство занадто
бідне і слабке для того, щоб впливати на долю всієї Русі... Залишається Галич і
Володимиро-Суздальське князівство. Два крила Русі! Уявляєте, що може статися,
якщо комусь пощастить підтяти їх? А ненажерливе галицьке боярство заповзялося
зробити це. І допомагає йому Володимир, бо в боротьбі проти брата Олега
опирається на боярство... Ось чому я прогнав Володимира! Поки він не зрозуміє
цього, поки не дасть клятви, що не підніме руки ні на мене, ні на Олега, свого
брата, до того часу я не зможу простити його і взяти в своє серце...
Голос Ярослава зміцнів, і сам він преобразився — випрямився, розправив плечі,
примерхлі очі загорілися, кулаки стиснулися, — став знову таким, яким його
кілька літ тому знали і Євфросинія, і Ігор, — грізним галицьким князем, перед
яким тремтіли і свої, і чужі.
Його слова справили сильне враження на Ігоря і Ярославну. Подружжя переглянулося
і довго мовчало. А що казати?
Нарешті Ігор промовив:
— Мабуть, ти правий, княже, і тепер ми розуміємо, чому між тобою та Володимиром
запалася земля, чому виникло неперехідне провалля... Однак непутить нас ще одно:
твої колишні зв'язки з покійною Настею і твоя непомірна любов до її сина...
Ярослав спалахнув і перервав Ігореву мову:
— Не продовжуй! Я вас зрозумів!.. Що я мушу сказати на це? Одно можу сказати:
князь теж людина і ніщо людське не чуже йому. Кохання теж!.. Між князями
повелося здавна так: не княжич вибирає собі наречену до вподоби, а йому
вибирають — батьки, дядьки, митрополити, бояри. Як молодята житимуть — чи
кохатимуться, чи сваритимуться, — нікого це не обходить. Так і зі мною було. Так
було і є з багатьма. Твій дід Олег, наприклад, перший серед руських князів
одружився з половчанкою, донькою хана Осулка, внучкою хана Гіргеня, не тому, що
покохав її, а тому, що хотів, поріднившись з дикими половцями, заручитися їхньою
воєнною підтримкою в майбутній боротьбі з Володимиром Мономахом. Він і сина
свого, а твого батька Святослава, одружив з нелюбою половчанкою, яка не принесла
твоєму батькові ні дітей, ні щастя, і він після її смерті одружився вдруге, уже
сам, по любові, з простою, не князівського і не ханського роду дівчиною з
Новгорода, де він тоді князював... Та й ти сам одружився з Євфросинією не тому,
що вона тобі сподобалася, бо ти її і в вічі не бачив до заручин, а тому, що тобі
вибрали її твоя мати та твій старший брат Олег. А вони знали, чию дочку
вибирали, — самого Ярослава Осмомисла!
Ярослав хитро примружився і хихикнув у кулак. Ігор і Євфросинія почервоніли.
— Ми кохаємо одне одного, — тихо сказав Ігор. — Я щасливий, що моєю жоною стала
твоя дочка, княже, — Ярославна.
— І я щаслива, отче, — опустила свої блакитні очі Євфросинія.
— Я радий чути це, діти мої. І дай вам бог такої любові на все життя! —
розчулився Ярослав. — Але ж не завжди, далеко не завжди так буває. У мене теж...
Коли мій батько, князь Володимирко, висватав за мене доньку Юрія Долгорукого
Ольгу-Євфросинію, він був упевнений, що зробив добре діло, бо поріднив два
наймогутніші руські князівства. Так, поріднив. Та чи приніс цей шлюб мені й
Ользі щастя? Ні! Ось чому з'явилася на нашому сімейному овиді Настя, молода
вдовиця-попадя, з якою, не боюся сказати цього, я був щасливий...
Євфросинія мовчки плакала, а Ігор лляним рушником витирав спітнілого від
хвилювання лоба і в душі дивувався, що розмова прибирала такого довірливого тону
і такої відвертості, на які він, ідучи з Ярославною сюди, в Галич, далебі, не
сподівався. Обеззброєний щирістю і прямотою князя Ярослава, він все ж не хотів
здаватися.
— Княже, все це ми можемо зрозуміти, навіть до якоїсь міри співчуваємо тобі, але
в одному ніяк не можемо зійтися з тобою.
— В чому? — спокійно спитав Ярослав.
— У тому, що ти Олега Настасича хочеш зробити своїм спадкоємцем, хочеш віддати
йому Галицький стіл. Як же можна? Адже він позашлюбна дитина!
Ярослав усміхнувся в бороду.
— Ну й що? Наш пращур Володимир Красне Сонечко до хрещення був язичником і взяв
собі не одну, а кільканадцять жон — яку ґвалтом, як Рогніду, яку військовою
силою, яку сли привезли з-за моря... І з жодною з них не був він у законному
християнському шлюбі, а сини від цих жон стали його спадкоємцями! Та й сам він
був, як ти кажеш, незаконнонароджений, бо народився від любові князя Святослава
з рабою-ключницею Малушею... Чим же гірший мій син Олег? Тим, що він незаконний!
Але ж у його жилах також тече кров наших перших князів — Рюрика і Святослава,
Володимира і Ярослава Мудрого! Чим же він гірший за мене, за тебе, за
Євфросинію? Інша річ, чи буде і чи стане Олег князем? І чи варто йому ставати
князем галицьким? Дуже вже неспокійне це місце — Галицький князівський стіл.
Треба мати велику силу духу і тверду руку, щоб усидіти на ньому!
— Отже, як я зрозумів, ти не проти, щоб цей стіл зайняв Володимир?
Ви вже знаєте мою думку з приводу цього. Все залежить від Володимира. Він теж
 
Наші Друзі: Новини Львова