Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 10 серпня 2020 року
Тексти > Тематики > Історична  ::  Тексти > Жанри > Роман

Черлені щити

Переглядів: 166042
Додано: 02.05.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Юрійовича, по ліву — Мстислава Романовича Смоленського і Мстислава
Володимировича, сам же "с протчими" став у бойовий ряд посередині. Сказав
коротко:
— Братіє, велю держатися всім купно! Із бойового ряду нікому не виїжджати!
Вперед не зариватися і ззаду не залишатися! Хто покаже ворогові хребет, тому
ганьба на віки вічні! Хто зніме Коб'якові голову, а найпаче — приведе на аркані,
тому честь і слава!
Руські полки, швидко перегрупувавшись, зібралися в один невеликий, але міцний
кулак. Над ними замайоріли барвисті корогви, прапорці, піднялися вгору і
застигли густо, мов щітка, довгі списи з блискучими крицевими наконечниками.
Черлені щити яскраво горіли в промінні ранкового сонця.
Всі були готові до бою.

2
На протилежному боці, на горбах, став Турундай, тесть Коб'яка, з ханами
Содваком, Єксною, Тетією та Бараком. Це був передовий загін хана Коб'яка, який,
про всяк випадок відтягнувши свої роди аж на Самару, рушив з великим військом на
Русь. Правда, йому не пощастило приєднати до себе полки хитрого Кончака, що не
хотів посилення і прославлення свого суперника в міжусобній боротьбі за владу
над Половецьким степом, але він мав достатньо сил, щоб погромити порубіжні
руські поселення і захопити там велику військову здобич, а головне — худобу,
якої так мало залишилося у половців після важкої зими.
Турундай відірвався від Коб'яка на половину денного переходу. Побачивши перед
собою порівняно невелике військо урусів, він, незважаючи на немолоді літа,
загорівся, мов хлопчисько, бажанням здобути перемогу і проcлавитися серед родів
своїх. Під його рукою шість тисяч джигітів — немала сила! І він, не гаючись і не
вагаючись, кине їх в атаку!
Він важко сидів на гнідому огиреві, огрядний, рідковусий. Кругле брезкле обличчя
його потемніло від весняного сонця, а вузькі чорні очиці пильно вглядаються у
далину, де червоніють руські щити. Хай червоніють! Не встигне сонце піднятися на
половину свого кола, як він повергне ті щити додолу, а уруських батирів пов'яже
по десятку, як валахів, і пожене у кіш Коб'яка!
Стугонить серце старого хана, стугонить радістю. Він наказує худому, кістлявому
ханові Єксні, що сидить у сідлі прямо, мов жердина, розпочати атаку лівим
крилом, а запальному, бистроокому Содваку — правим, щоб охопити урусів, узяти в
лещата і не випустити жодного.
— Та князів мені, князів захопіть! Живих чи мертвих! — напучував хан своїх
підлеглих. — З мертвих здеремо скальпи[36], з живих злупимо викуп! Тож, мабуть,
краще живих!..
Він підвівся на стременах і махнув у бік руських полків шаблею. В ту ж мить
тисячі кінських копит вдарили об землю, і вона загула, мов перед бурею,
здригнулася, наповнилася лиховісним чеканням. Половці розпочали атаку.

3
Побачивши половецьку силу, що котилася прямо на них, тисяцький Шварн нахилився
до вуха князеві, прошепотів:
— Не втримаємося, княже. Поки не пізно, повертаймо назад?
— Нізащо! Який нам сором буде! — вигукнув Володимир. — Пошли гінця до Святослава
сказати, що ворог перед нами і немає мені часу ждати великого князя на допомогу.
Приймаю бій, а він тим часом хай поспішає!
Гонець поскакав, а Володимир торкнув поводи і поволі рушив насупроти половцям.
Передав по рядах:
— Коней не стомлювати! Вони пригодяться нам свіжими! Не зриватися завчасно,
ждіть мого знаку!
Так і рухались — поволі, тісно зімкнувши ряди, прикрившись щитами. Не чути
жодного слова. Навіть покашлювання, навіть дихання не чути. Лиш брязкіт зброї та
глухе гудіння землі провіщали криваву січу.
Ждан відчуває лівою ногою праву ногу князя. Іноді зиркає на нього. Як він?
Володимир спокійний, жодна рисочка не здригнулася на його вродливому обличчі,
жоден м'яз не ворухнувся. Він пильно вдивляється в темну лаву, що збоку сонця
накочується, мов грозова хмара, але мовчить. І всі розуміють — ще не час!..
Впевненість князя, його витримка передаються воям, ліпшим мужам, боярам. І всі
без поспіху, але впевнено, грізно простують назустріч тій темній лавині, що
швидко накочується на них.
Супротивники зійшлися на два польоти стріли і зупинилися.
Від половців рвучко вимчало кілька сотень лучників — випустили по стрілі. Їм
відповіли руські стрільці. Хтось упав у бур'ян. Болісно заіржав поранений кінь.
Бій зав'язався. Половці рушили в наступ. У Ждана зліва — князь Володимир,
праворуч — колишній смерд із Глібова Івашко, якого князь уподобав і взяв гриднем
у свою дружину. Це був дужий, як ведмідь, на вигляд трохи наївний, та насправді
меткий і гострий на розум муж. Ждан із ним та ще з кількома найближчими воями,
за наказом Шварна, мали охороняти в бою князя. З другого боку це мав робити з
досвідченими воїнами сам тисяцький Шварн.
Як тільки лучники повернулися в свої ряди, Володимир Глібович опустив забрало. —
Копія до бою! Вперед!
Ждан міцніше стиснув списа, вдарив коня. Через його голову шугонув рій стріл, що
зустрілися в повітрі з половецькими. Ждан пригнувся. Дві чи три ворожі стріли
дзьобнули в щит і впали додолу. Його не зачепили. А хтось зойкнув, хтось із
гуркотом упав коням під ноги, — обірвалося чиєсь життя.
Ждан краєм ока бачить, як з одного боку Шварн, а з другого — Івашко своїми
довгими копіями-ратищами ціляться не в своїх супротивників, а в тих, що можуть
зіткнутися з князем. Він теж повертає свій спис трохи вліво, насупроти
половцеві, який мчить прямо на князя.
Гуркіт від зіткнення сотень коней, копій, списів, щитів на мить оглушив його.
Однак він не згубив з ока половця, що, як йому здалося, цілився в князя, і
направив йому вістря списа в груди. Сильний удар мало не скинув його на землю,
та він утримався. Зате супротивник змахнув руками і впав з коня навзнак, ламаючи
ратище, що пронизало його наскрізь.
Ждан вихопив меча, кресонув по занесеній над ним шаблі. Другим ударом розрубав
дерев'яний шолом ще одного кочовика — і той, глухо скрикнувши, нахилився до
гриви коня.
Князь Володимир зі своїм полком все глибше врубувався в бойові ряди хана
Турундая, наводячи жах на батирів. Заковані в лати, кольчуги та залізні шоломи
переяславці одним могутнім ударом розкололи орду навпіл.
Ні Турундай, ні інші хани, ні рядові вояки не ждали від урусів такого шаленого
спротиву і натиску. Гадали — відразу зламають хребта руському війську. А вийшло
навпаки: їхні чолові[37] загони були зупинені, а обидва крила, замість того щоб
оточити урусів, самі опинилися перед загрозою оточення.
Не минуло й півгодини, як половці похитнулися, подалися назад,почали відступати.
Даремно Турундай лаявся, погрожував — ніхто його не слухався. Батири завертали
коней і, засліплені жахом, тікали в степ.
Володимир гнався за ними до полудня — рубав, колов, брав у полон. І тільки тоді,
коли коні зовсім пристали, припинив погоню і наказав відступити до Орелі.
Здобич була велика — майже тисяча полонеників, зброя, одяг, коні... Та не в
здобичі суть, а в перемозі, вагомій перемозі. Володимир відчував себе щасливим і
на радощах послав до Рюрика та Святослава аж трьох гінців. Повідомляв про погром
Турундая і просив поспішати на допомогу, бо на ранок сподівався приходу самого
Коб'яка.

4
Зустріч Турундая з Коб'яком була малоприємною для старого хана. Коб'як не
порахувався з тим, що Турундай — його тесть, а при війську, на виду у всіх,
схопив за груди, люто струсонув.
— Старий осел! Скількох воїв утратив! Сам сорому набрався і мені завдав! — Від
природи Коб'як був шалений, несамовитий, а тепер, роздратований нещасливим
початком походу, не тямив себе від гніву. — Хоча б одного полоненика захопив,
щоб дізнатися, хто з уруських князів прийшов на нашу землю і з якою потугою! Так
жодного! Хоча б курам на сміх якогось недолугого чи пораненого... Горе мені!
Турундай поривався щось сказати, та з його сухих запечених губ зривалося лише
невиразне бурмотіння.
Нарешті Коб'як відпустив його, і Турундай прохрипів:
 
Наші Друзі: Новини Львова