Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 10 серпня 2020 року
Тексти > Тематики > Історична  ::  Тексти > Жанри > Роман

Черлені щити

Переглядів: 166035
Додано: 02.05.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
починалася на схід від Дніпра по річці Орелі, або Углу, як називали її наші
предки — давні русичі. Шлях був нелегкий, небезпечний. Нерідко по ньому гасали
половецькі орди. А в весняний час, коли в ріках піднімалася вода і затоплювала
броди, доводилося споруджувати громіздкі плоти. Це забирало багато сил і часу.
Самуїлова купецька валка щасливо подолала цей шлях і в середині травня стала
табором над Оріллю. Вози поставили в коло — для захисту від несподіваного
нападу.
— Даю два дні відпочинку, — сказав Самуїл. — А потім поїдемо далі — до Кончака
на Тор... Розкладайте багаття, варіть куліш, коней потриножте і пустіть на
попас...
Молоді київські кметі, що вміли в однаковій мірі й біля коней ходити, і з лука
стріляти, і мечем орудувати, миттю кинулися виконувати цей наказ, бо за довгу
дорогу стомилися і тепер наперед тішилися дводенним відпочинком.
Попоївши, простелили тут же, на березі, проти сонечка, попони та свитки і
повкладалися спати. Лише один Ждан залишився на чатах: виліз на стару вербу,
зручно вмостився в розлогій розкаряці і уважно роззирнувся на всі боки.
Ген-ген на видноколі, в тій стороні, де сходить сонце, стоїть Голубий ліс, що
тягнеться аж до річки Самари. Здалеку він справді здається голубим. З півночі,
заходу і півдня розкинулися безмежні степи, вкриті буйними весняними травами:
ковилою, буркуном, будяками. А посеред них — Оріль. Виблискує проти сонця
сріблястими плесами, шумить очеретами, поволі котить свої тихі води до гомінкого
Дніпра.
Всюди тихо, ані душі. Однак тривога не полишає Ждана. Чужа земля! Половецька!
Скільки люду з Русі — з Києва, Переяслава, Чернігова, Путивля — поглинула вона!
Скільки сліз тут виплакано темними ночами, скільки крові пролито і нелюдських
мук зазнано! Десь тут і він поневірявся, десь тут, у глибині степу, а може, й
зовсім недалеко, і досі знемагають у неволі мати й сестриця! А скільки їх,
безвісних жінок, дівчат, чоловіків, дідів і дітей, розкидано злою волею
половчина по безмежному просторі між Дунаєм і Дніпром, між Дніпром і Доном, між
Доном і Волгою, а в інший бік, на південь, — аж до Тмутаракані, аж до Обезів! І
не злічити! Він добре пам'ятає, що в кожному половецькому роді полонеників було
стільки ж, скільки і самих половців, а після розбійницьких нападів на Русь — і
більше. І кожен з тих нещасних мріяв про визволення, про повернення на рідну
землю. Та рідко кому щастило в цьому...
Потім Жданові думки шугнули в Київ, у хоромину доброго благодійника Славути, де
залишилася Любава. Як вона там? Видужала? Чи знову хворіє? А якщо видужала, то
чим займається? Що поробляє?
Він задумався і не зразу помітив, як із Голубого лісу виїхав загін вершників і
попрямував до табору. А коли помітив, то враз скотився з дерева і почав будити
сплячих:
— Вставайте! Вставайте! Гей, Самуїле, половці наближаються!
Табір миттю ожив, заворушився. Люди стривожено загули, вхопилися за зброю.
Самуїл вискочив на воза, глянув на вершників, що наближалися, підняв руки.
— Спокійно, хлопці! Спокійно! Не для того ми їхали сюди, щоб воювати зі
степовиками, а для того, щоб торгувати з ними. Тому зброю держіть напоготові, а
в діло не пускайте! Зав’яжемо переговори!
Половці зупинилися на пригірку.
— Хто ви? І куди путь держите? — спитав старший.
— Я купець Самуїл з Києва і держу путь на Тор, до стійбища хана Кончака.
— Що везете?
— Жіночі прикраси із золота, срібла, янтарю, скла, а також полотна, мед, віск,
взуття, одяг, ножі, блюда... Все, що вам потрібно.
— Гм, і справді все це нам потрібно... А чому саме до Кончака, а не до Коб'яка,
приміром?
— У мене тамга від Кончака.
— Покажи! — Половець під'їхав ближче. — Гм, справжня... І все ж таки ти поїдеш
не до Кончака, а в стійбище Коб'яка!
— Але ж... Хто ти такий, що наказуєш мені?
— Я хан Алак! — випростався той гордовито в сідлі. — І ти не в землі урусів, а в
Половецькій землі! І мусиш слухатися! Поїдеш до хана Коб'яка, а там — як уже він
скаже...
Довелося підкоритися.
Переправившись бродом через Оріль, валка того ж дня прибула в кочовище Коб'яка.
І Самуїл, і Ждан відразу помітили, що між юртами зеленіла трава, яку ще не
встигла витоптати людська нога, ще не видно куп сміття, як це буває, коли орда
стоїть на одному місці довгий час, і стежки до річки не вичовгані до блиску, а
ледь намічені в траві. Це могло означати лише одно: половці отаборилися тут
зовсім недавно. Отже, прибули десь з півдня, з пониззя Дніпра? Яка ж причина
того? Адже паші для коней і худоби зараз усюди вдосталь...
Валка зупинилася недалеко від річки, її відразу оточила галаслива юрба. Десятки
рук простягнулися до возів, до коней, до попон, якими були накриті товари.
Воїнам хана Алака, який супроводив валку з Орелі, довелося пустити в хід
нагайки, щоб відігнати занадто цікавих.
— Не покрадуть? — затурбувався Самуїл, відбираючи подарунки для Коб'яка.
— Немає підстав хвилюватися, — відповів Алак. — Мої люди стерегтимуть... Ходімо!
Він повів Самуїла і Ждана до ханської юрти, що відрізнялася від інших розміром і
кольором, — вона була не темно-сіра, а біла. Коло неї, на високій тичці,
розвівався під вітром довгий кінський хвіст-бунчук, а поряд з ним, на другій
тичці, майоріла золотиста корогва із зображенням змія-дракона з трьома головами.
Трохи далі вишикувалися в ряд менші юрти — для ханських жон та дітей, а ще далі
— для обслуги.
Біля входу стояли сторожові. Один з них, вклонившись Алакові, відкинув полог.
У юрті було прохолодно. Крізь відкритий верх вривася жмут яскравого світла, що
вихоплював з напівтемряви барвисті килими на стінах та на долівці. Прямо проти
входу, під протилежною стіною, на торі[35], сидів хан Коб'як, сухорлявий чоловік
середніх літ, з вузькими чорними очима під важкими верхніми повіками, у
червоному чепкені, підперезаному зеленим шерстяним поясом. Голова його і борода
були голені, а чорні вуса, мов п'явки, підковою охоплювали міцно стулений рот.
По праву і по ліву руку від нього півколом сиділи менш значні, підлеглі йому
хани. Перед ними на великих бронзових мисках лежали недоїдки тушкованої
баранини, а в дерев'яних тостаганах та ковшиках каламутився недопитий кумис.
— Великий хане, я з роз'їздом натрапив на тому боці Орелі на уруського купця
Самуїла з валкою товару, — вклонившись, сказав Алак. — Він мав намір їхати на
Тор до Кончака, але я завернув його сюди.
— Ти добре зробив, Алаку. Гадаю, купець Самуїл не пошкодує, що завітав до нас,
бо і нам, як і Кончаку, потрібні і жіночі прикраси, і зброя, і одяг. А наше
золото і срібло нічим не відрізняється від Кончакового. — І Коб'як широким
жестом показав на цупкі подушки. — Сідай, Алаку! Сідайте, уруси, будете бажаними
гістьми! — Він плеснув у долоні і, поки гості всідалися, наказав охоронцю: — Хай
ще принесуть м'яса та кумису! — А коли той вийшов, глянув у вічі Самуїлові: — Я
слухаю тебе, урусе!
Самуїлові не вперше зустрічатися з ханами та беями половецькими, знав їхню
пожадливість, хіть до подарунків. Тому й розпочав з цього. Ждан розв'язав торбу,
і Самуїл дістав звідти шмат сукна, кілька разків янтарного намиста для ханських
жон, гарно оздоблений ніж у шкіряному чохлі, передав це все по колу.
Хани захоплено цмокали язиками.
— Ой-бой, які гарні подарунки! Ой-бой! Коб'якові очі забігали, радісно і жадібно
заблищали.
— Бею Самуїле, ти дуже добре зробив, що завернув у мій стан. До Кончака ще
встигнеш. А тим часом поїдеш по моїх стійбищах, і, я певен, твої вози скоро
стануть легкими, а кишені наповняться половецьким золотом та сріблом. Ти і від
мене одержиш тамгу на вільну торгівлю у моїх володіннях. Сміливо можеш їхати,
куди тобі забажається, — ніхто тебе і пальцем не зачепить!
— Дякую, хане, — вклонився Самуїл, підводячись. Але Коб'як спинив його.
— Зачекай, Самуїле. Зараз принесуть кумис — вип'єш за моє здоров'я... Окрім
того, хочу поговорити з тобою.
— Прошу, хане. Запитуй — я відповім на всі твої запитання.
Коб'як наморщив лоба, а вузькі, гострі, мов списи, очиці пронизали купця
наскрізь.
— Скажи мені, Самуїле, що робиться в землі урусів, — чи й там зима була така
люта, як у нас? Чи був падіж скоту?
 
Наші Друзі: Новини Львова