Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 20 лютого 2020 року
Тексти > Жанри > Поезія

Вибране

Коханки Львова ІІ

Я повернусь в це місто -
знайоме до сліз,
переповнене смаком
пригаданих рис
і летітиму вгору
й ступатиму вниз,
зупиняючи миті
про себе "на біс”.

Я повернусь у подих
твоїх підворіть.
Обернуся у протяг
тривожних століть,
і ми будемо разом -
хай нами щемить
від засніжених часом
твоїх верховіть.

Миле місто, тобою
єдино жила,
як ховала надію
і прагла тепла.
І тепер, видно чашу
допивши до дна,
я вертаю до тебе
одного
одна.

Прихились до своєї
билинки, листка,
до частинки малої,
живого ростка -
подаруй гілки вулиць,
і зори святих,
пульс на скронях воскреслих
людей дорогих.

Я кохаю тебе -
без вини, без вина,
наче дівчинка й ніби
в обіймах сповна.
Я люблю тебе й кращого
в світі нема
задля юнки, якій
так іде сивина.


Коханки Львова ІІІ

(муз.Rainbow "CAN'T LET YOU GO" )

А за мною горять мости,
а за мною дзвенять підкови!
Раз дано мені тут цвісти -
тут і мучитись вам, панове!

Божеволіти від жадань,
вибухати сердечним шалом,
загинатися від кохань
“за новим, ходовим товаром”.

І кінців більше не звести,
не утішитись з полювання -
у прицілах у вас - хрести,
ваша здобич - розчарування.

А я вільна, як вільний світ,
я небесний відбиток міста.
Я з отими, що линуть від
небуття в зовсім іншу пристань.

Я суть глини для їхніх рук,
подих рими, мотив звучання -
все моє, і Амура лук
вчиться обсягу попадання.

І не буде інакше, бо
долю тішить коханців мова -
мого пристрасного танго
у обіймах Крилатих Львова.

2004

Рубаї
Що виклик долі - слабосилому мені -
нагода озирнутись? в далині,
між скелями, узріти просинь моря?
я ж тільки відгомін його, чи ні?


Осінь у Львові

І побачивши, не впізнаю,
що приходить остання осінь
в місто вичовгане до кості -
дивне місце якогось краю.

Що це осінь над середмістям
скаменілих намарно вкладів
припадає зів’ялим листям
до неголених щік фасадів -

не впізнаю, - сумнівна радість
з круговерті літ остовпіти,
збронзовілим Адамом снити
руху всупереч, сенсу замість.

Не впізнаю – в віконнім світі,
у трамваї, що не спинити,
на квитки несповиті миті
обертаючи, жити, жити…

І відчувши раптовий поштовх,
десь у грудях зупинку – “Твоя!”,
вийду з подивом гідним Ноя,
мов, зарано, і справа в коштах…

І дивитимусь вслід трамваю,
з тою осінню і з тим містом,
 
Наші Друзі: Новини Львова