Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 20 лютого 2020 року
Тексти > Жанри > Поезія

Вибране

будь-якого, там уже не огорожа,
але чернь зупинить - викінчити драму.

*
Як раптово Ти помер... Невже від рани...
Я пожертви склав. Я відчитав молитви.
І продав добро, віддав ключі від брами
іудею - "переможцю" торгу-битви.

Під вітрилом мчу тепер з попутнім вітром.
І роздумую про дім небес над нами.
Там людей нема, раз дім той повен світлом,
чи ж бо тут, в пітьмі, породженій димами?

* Епілог
Уночі була протяжна щедра злива,
крізь вікно лилось повітря, наче хвилі,
наче хвилі ці гнала рука грайлива -
так здалось мені, видіння бачив милі.

На світанку у саду, повитим млою,
я плодів розкішних угледів принади
і подумав, хтось сміється наді мною,
й дивувався, що замовкнули цикади.

* - Указ імператора Юліана, щодо віротерпимості.



Мислитель

-“Стікає млою соляною далеч.
Синь моря поглинає синь небес.
І навпаки – безхмарна голубінь
вбирає води. Там, на горизонті,
небесне і земне переплелось
в початок і в кінець – в оте єдине,
з якого випадаєш, і з якого
не випадають всі оці човни,
вітри, настирні хвилі, хмари, сонце,
урешті-решт, і думи в голові,
допоки сил до них не докладаєш.

Немов думки і ти – суть різні речі?
Напевно так, бо помисли – боги,
а вчинки – це тварини, - поміж ними
і місце для людей, якщо різниця
між богом і твариною в людині.

Але жінки порушують картину:
якщо жінки, у всій красі, теж люди -
то ні богів немає, ні тварин,
ні жодної градації між ними.
Втім, я клянуся іменем Аїда,
що чоловік і жінка – це одне,
хоча і з різних складових частин,
як море й небо їх єднає обрій
і далеч, вкрита соляною млою."



Із подорожей Синбада (муз. Ravel "Bolero")
1. Вона

Мої левади соковиті.
Покої тихі і убрані.
Причаль човна в чарівні миті
мого світанку, стань на трави,
росою вкриті. Квіти ранні
тебе спровадять до стежини.
Вона кружляє, правда, краще
йти навпростець, кущі ожини
розступляться, і мої пави
не закричать, їм, гордим, важче,
як і мені, прощання зріти, -
тоді кричать, а я співаю…
так сумно, сумно, наче діти,
що просять милостині всюди...

Ти ж не підеш від мене? Знаю,
наш ранок тишею дзвінкою
огорне поступ, крок за кроком,
у мармур сходів під тобою,
дверей звучаня, у тремтіння,
що дужим, радісним потоком,
палац наповнить нетерпінням, -
твоєю, милий мій, жагою,
моїм солодким павутинням.
Та будь уважніший - принади
відразу не зминай вагою -
чудовисько не спить ніколи.
Чудовиську не до покою, -
воно чатує...
Звуки мови
хай увійдуть у моє серце, -
о, говори мені! - про лови,
що ти мисливець, що в люстерце
глядить прекрасна здобич, мов би
милується собі в озерце,
а ти боїшся сполохати
її тремтливу, гарну, щоби
не втратити, не погубити...
Мій страх - єдине, звідки взнає
чудовисько про нас...
Стискати
не поспішай обійми, милий, -
не поспішай, допоки має
пророцтво збутися чи доля,

я би довірилась останній,
бо перше - гірше, ніж неволя,
ти віриш у пророцтва? Кажуть,
їх можна оминати? Дивні,
між тим, стаються з нами речі,
коли тілесно муж полюбить -
це змінює дівчатам очі,
волосся, тіло, я боюся,
а цей, мій страх, тебе й погубить...

2. Він

 
Наші Друзі: Новини Львова