Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 20 лютого 2020 року
Тексти > Жанри > Поезія

Вибране

затягло снігами, як зчорніле листя
там, де марив вами, панно з середмістя.

Ну ж бо, милий друже, добредемо дому,
обіцяю, кращу дам тобі попону!
полум’я нестачі згасимо у грудях:
ти - водою; я ж бо, так, вином по людях.

Буде ще нагода нам пораювати,
милих і звабливих ласками вкривати,
але поки вуса покриває іній
і змикає вечір погляд темно-синій.

Заблукали, змерзли, - надамо ж бо страху
подорожнім дай-но вийдемо до шляху!
Лиш би з головою не утратив хист я
не губитись в світі, панно з середмістя.

Ех! так просто мерзти - не мої забави!
чи замало честі стрітися з вовками?!
Не лякайся, друже, не пряди вухами,
найстрашніше – зрада, пустка за плечами.

Хоч у нас з тобою за плечима друзі,
все ж не зупиняймось на лихій дорозі.
Знайдемо спочинок, де не заморозить -
нам заночувати і копиці досить.

Та невже так вітер без упину виє
і хитає тіні, хижо бовваніє,
стрибає на груди з темного узлісся,
чи побачусь з вами, панно з середмістя.


"Зимові штучки" III - Люди

Щось не так? чи сюди не звертають з доріг? -
на обличчях неприязнь і матірний сміх -
я би далі пішов, будь спокійніша ніч,
та втомився мій кінь і мете зусібіч.

“Є притулок, господарю? дам дві ціни.
Що одежі брудні - так вертаю з війни,
де не те, щоби виграв, але не програв.”
Дивні очі у тебе - з відбитком заграв.

“Ще вина! І досип вороному вівса.”
А обличчя навкруг, що нічні небеса.
Навіть хміль не бере! Чи й видіння дурні,
мила панно, ти начарувала мені?

Чи пояснення інші загадці простій -
як любив я без відповіді, без надій?..
А розмови навкруг про мороку з людьми,
і зітхання липкі й ворушіння пітьми.

І господар глядить, мов рибак на улов,
і стіка рукавом винна пляма, чи кров.
Задрімав я і бачилось щось вдалині,
та пробудження стало дарунком мені.

Він був близько, та й інші - у помах руки,
кінь іржав, попереджуючи - це вовки.
Знову брате рятуєш, і шиком для краль
у долоні вібрує гартована сталь.

І кричав я, рубаючи морди криві:
“мила панно, ти на-чарувала мені?”
І хрипів, під тілами згинаючись, їй,
що люблю і без відповідей і надій.

Не осуджую – не кохала і все,
і до гриви схиляю все нижче лице.
І пливу над снігами і серцю не жаль
залишати в цій тверді багряний кришталь.

"Зимові штучки" IV - Чаклунка

Схлинула,відплила
хвиля заніміння.
Закололо в грудях,
зацвіло жеврінням,
і в очах воскресло подивом удачі.
Що ж, виходить в світі я не все ще бачив.

Хто ти, чорноока, - лісова богиня,
німфа скутих річок, зваби господиня?
День, чи два раніше – вже би залицявся,
нині інше – кволий лицар вам дістався.

Але ж очі, очі! з переливом ночі!
у таких тонути – невгамовність вдачі:
від одних подався, з цими ось зустрівся,
Доле-жартівнице, може б де спинився?!

Тільки де? кохають - бо жадають сили,
Дивляться на “гроші” і шепочуть - “милий”.
А зникають злоті - завертають сани…
Що ж ти припадаєш до душі, до рани?

Прикладаєш трави, промовляєш стиха
і слова від болю, і слова від лиха,
зігріваєш ночі витончено-хтивим
тілом - без обіймів, подихом цнотливим.

Та хіба зі мною це можливе діло?
Довго тліло, швидко полум’ям вхопило.
Загасили жар із дивної криниці -
досита живої випив я водиці.

Ранком став на ноги. І ступив за двері.
І метнулись в очі кольори зелені!
Кольори веселі, п’яні і бентежні –
Боже! – я ж пролежав місяці! не тижні!

Вороний на лузі, - гей! до мене, брате!
Тут гніздо відьмацьке - нумо утікати!
Лиш злетіти й встигли у зіниці мої
чорні з переливом, непокірні долі...


 
Наші Друзі: Новини Львова