Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 17 січня 2020 року
Тексти > Жанри > Поезія

Вибране

Володимир Ляшкевич
"З ВИБРАНОГО"

Листи з майбутнього

**
І дихаю нічним повітрям,
таким розрідженим без тебе,
що намагання відлетіти,
кудись у вирій - нездійсненне.

І скаменілим смішно нетрям.
Їм розпачу не зрозуміти, -
"відчалюй швидше від печалей,
якщо в цих джунглях прагнеш жити."

**
Чому б не жити? - навіть в джунглях,
де замість річок - витік з пляшки,
де замість птахів - гомін вулиць,
і як тварини різні - люди.

Чого б не жити? - ритмів потяг,
як протяг від яєць до вилиць,
товче у камені доріжки
уподобань чудної моди.

**
Зачарувань непевний вибір
жадає відгомону мозку,
а цей, останній, у гаданні,
коли у серці втихне буря.

І сильно вабить роту отвір,
в який і лізуть лапи хтиві,
і дами запихають ніжку,
і з інтересом цілить куля.

**
Дощі, які змінили спеку,
скоріше оживили плями
на відсирілій штукатурці,
аніж проникли в землю соком.

Лиш при забутій парасольці
у пам'яті волога жінки,
що у своїм прекраснім віці,
зростити марить щось над бруком.

**
І дні украй одноманітні.
Усі події десь позаду.
Я, упокорений, звикаю
виймати із кишені роки

і віддавати, - припадаю
до самогубства листопаду,
до павутини у повітрі,
і визначень "духовні кроки".

**
Багаті парості живого,
з листками, цвітом і плодами,
реконструйовані в металі,
крадуть у в'язня степінь втрати,

і я все ближчим є до того,
аби позбутися неволі
твоїх красот, які місцями
найлегше, видно, й забувати.

**
І, зрештою, не зрозуміло,
куди прийшов, якщо всі рухи
мої останнім часом тільки -
одні просторі рухи думки.

І в дзеркалі ще видно тіло,
але чиє - згадати ліньки,
ще крок і втратять сенс потуги
як гільйотини, так і рюмки.


"Зимові штучки" I - Доля

Там, де бачив востаннє тебе, там - глибокі сніги,
де востаннє всміхалася - холодом дихають стіни,
і зимовий ноктюрн не порушують жодні новини,
ні бажання твої, ні намерзлі на серці шляхи.

Тільки віхола граючись ліпить жаданий портрет
і його божевільно дописують вистиглі очі,
і впадають у марево відчаю спроби утечі,
наштовхнувшись серед перехожих на твій силует.

Це безумство закінчиться скоро - приходом весни,
і кохання краплини наповнять спустошену чашу
ззовні схожою чимось на тебе, на тебе і нашу,
та без мріянь вже, казку – земну, не подібну на сни.

А коли ти повернешся - спрагла до справжнього - й щем
твого серця розмерзлого викривить болісно губи,
не подумай, що я не люблю тебе - просто до згуби
зрозумілішим був, і , здається, ще вірив в Едем.

О, коли ти повернешся, зрештою, прагнучи лиш
бути поруч і наперекір всім незгодам любити,
прогорни сторінки ці - побачень намріяних квіти,
і відчуєш чому наші долі навік розійшлись.


"Зимові штучки" II - Звірі

Сам на сам з тугою - недожатим лихом,
зимною порою я додому їхав.
А мело, кружило… Вихор нісся в очі -
вороний мій дивом не зірвався з кручі.

Забілило хащі і замовклу річку,
неоглядний обрій і дороги стрічку,
затягло снігами, як зчорніле листя
 
Наші Друзі: Новини Львова