Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 06 грудня 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 157822
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
башів, Булавок, Берлів, Апостолів, Яворських, Шимів, Шрамчен
ків, Шейменків, Троцьких, Троцин, Требинських, Тарновських,
Тарасевичів, Солонин, Соболевських, Скоропадських, Сахновсь
ких, Савицьких, Рокитних, Панкевичів, Павловських, Остроград
ських, Ограновичів, НосенківБілецьких, Нащинських, Масюків,
Магденків, Лучченків, Лісницьких, Лизогубів — разом 47.
Відомі прізвища 422 родин. Повернули владу 27 (6,4%), зберег
ли 180 (42,7%), З 463 мазепинських старшинських родин втратили
влив 295 (63,7%), з родин, які тримали уряди за Б.Хмельницько
го, залишилося 38 (9%). Нові родини, які фіксуються вперше на
урядах за Скоропадського — 215 (50,9%).
290
В.В. Кривошея 6.2. Старшина в умовах посилення
імперського тиску в 20'ті рр. ХVІІІ ст.
Доведені до крайнощів, спробу легального відстоювання «прав
і вольностей» у серпні 1721 р. намагаються роблити переяславці.
Через те, що їх чолобитна стосовно призначення полковника ще
не ставала об’єктом дослідження, зупинимося на ній докладніше.
Полчани констатували, що царем призначений «был яко тутешний
в полку Переяславском мешканец, только не за совершенного пол
ковника, Иван Сулима, хорунжий войсковой Енеральный, которо
го мы после вже и за целого себе надеялися полководца ... однак
и тот нынешнего году в дорозе, идучи на службу монаршую Вашего
Царского Величества до Ладоги, декретом Божием окончил своё
бытие» [613, 306]. Таким чином, після смерті у 1715 р. полковни
ка Томари шість років не було полковника (і ще шість не буде).
Козацькі старшини бажали бачити за полковника: поперше,
«кого мы, полчане, похочем вольными голосами за ведомом и волею
Господина Гетьмана нашего», подруге, «з наших же малороссийс
ких людей», потретє, «тутешних родимцов», яких «свои власние
и грунта и достатки маючих, не треба оборудовати, а господарства
удоволяти заводами», по–четверте, «иноземцам бы в том благоп
ризрительном на нас Вашего Царского Величества повелениям
отказывать понеже они, як в инших полках...делается, обидливе
и непоздешнему обыкновению с полчанами своими поступают»
[603, 306]. Як бачимо, старшина відстоювала своє право обирати
полковника зі своїх же полчан, згадуючи мазепинські часи, коли
у полку владні політичні і матеріальні важелі знаходились у руках
греків (полковник Томара, писар полковий Рустанович, Згура).
Пізніше, після смерті Івана Скоропадського, ГВК направила
у полки листа про обрання нового «гетьмана з урядников, войтов,
бургомистров, райцов, лавников, людей добрых... грамотных...
потому и достойных» [613, 306], проте виборів і гетьмана, і пол
ковника переяславського довелося чекати довго.
Наступним кроком старшини була коломацька чолобитна, під
писана трьома повними полковниками Данилом Апостолом, Ми
хайлом Милорадовичем, Антоном Танським. За неписьменного
полковника прилуцького Галагана розписалися [1137, 318].
Підписали і наказні: стародубський Семен Березовський, чернігів
ський Василь Томара, переяславський Антін Чарушинський, лу
бенський Яків Маркович, полтавський Григорій Буцький. Серед
чолобитчиків не було ніжинців.
291
Козацька еліта ГетьманщиниТаблиця 6.2
Старшина, яка підписала Коломацьку чолобитну 1721 р.
Загалом Коломацькі чолобитні репрезентували від 61% урядо
вої старшини полків (за штатом). У зв’язку з цим слід нагадати, що
у полках частина штатних посад не була заповнена, крім того окре
мі підрозділи очолювалися старшинами в інших місцях і, звичай
но, підписати будьяку челобитну вони могли лише з місць своєї
тогочасної дислокації.
Крім урядової старшини, чолобитну підписали куренні значко
вих товаришів Гадяцького (отаман Пилип Самарський), Полтавсь
кого, Прилуцького (отаман Григорій Зеленський), Стародубського,
Чернігівського полків. Цей факт у поєднанні з тим, що під чолобит
ною немає жодного підпису бунчукового товариша, свідчить про
те, що полкове чи, як воно тепер іменується, значкове товариство
зберігало на рівні полку республіканські традиції. Бунчукові ж то
вариші будуть в найближчий час використані Малоросійською
колегією як таран проти будьякого республіканізму в козацтві.
Особливо слід звернути увагу на тих старшин, які підписали чо
лобитну замість неписьменних сотників: значкові товариші Пол
тавського полку Павло Тройницький, Стефан Піщанський і Григо
рій Литвишко; писар сотні Лукомської Лубенського полку Мартин
Олексійович, писар Золотоніської сотні Данило Андрійович, писар
судовий чернігівський Іван Яновський, з цього жполку значковий
товариш Стефан Славатинський, писарі сотенні із Стародубського
полку Іван Забузький (Шептаківська сотня), Лук’ян Гордієнко
292
В.В. Кривошея
Полк Обозні Судді Писарі Осавули Хорунжі Сотники
Гадяцький 1 1 1 2 10
Київський 1 1 2 1
Лубенський 1 1 10
Миргородський 1 1 1 2 2 16
Переяславський 1 1 17
Полтавський 1 1 1 1 2 14
Прилуцький 1 1 1 1 6
Стародубський 1 1 1 9
Чернігівський 1 1 1 1 15
Разом: 6 6 6 9 11 87
Відсоток до
штату:
60% 60% 60% 45% 55% 65%(Топальська сотня), значковий товариш Михайло Голембіовський,
Василь Варявський, значковий товариш Прилуцького полку Федір
Матвійович, сотенний хорунжий із Гадяцького полку Яків Сидо
рович. Ці люди здійснили громадянський подвиг. Бо якщо хтось міг
відмовитися від неіснуючого «свого» підпису, то ці люди несли
пряму відповідальність. Вони вимагали гетьманства.
На 17му році полковництва Павло Полуботок опинився на вер
шині соціальної драбини Гетьманщини, залишившись після смерті
Скоропадського наказним гетьманом [570, 220].
Близько 1680 р. він одружився з донькою священика м. Лебе
дина, племінницею гетьмана Самойловича Євфимією Василівною
Самойлович (? — 1717). Улистопаді 1718 р. одружився вдруге з удо
вою військового товариша Романа Жураковського, донькою ніжин
ського полкового судді Ганною Романівною Лазаревич. Його сестра
Марія (1664–1729.8.10) була заміжня за генеральним хорунжим
Іваном Сулимою, Варвара (? — 1733 — ран. 1737) — протопопом
переяславським Павлом Добронизьким, одна з сестер — за орли
ковським генеральним бунчужним Федором Мировичем, Марфа
(? — 1700–1729 — ?) — за полковим сотником миргородським Гри
горієм Лісницьким.
Таблиця 6.3
Родинні зв’язки Полуботків
293
Козацька еліта Гетьманщини
Родичі Полуботків Свояки
Лісницькі Березовські
Войцеховичі Борзаківські
Добронизькі Бороховичі
 
Наші Друзі: Новини Львова