Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 06 грудня 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 157814
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
половини XVII ст. Так, Андрій Васильович Толстой був воєводою
уЧернігові (1665–1669), під час чигиринської оборони (1677) — воє
водою великого полку; Андрій Іванович наприкінці цього ж сто
ліття служив у Малоросійській воєводській канцелярії [1336,
491, 496]. Шлюб Толстого з Скоропадською став тією віхою, від якої
почала зростати українськоросійська шлюбність.
Племінник Михайло Васильович (бл. 1697–1758.2.01.) усе
життя прослужив бунчуковим товаришем. Одружувався тричі:
278
В.В. Кривошея з княжною Уляною Юріївною Четвертинською (? — ран. 1725),
Параскою Данилівною Апостол (? — 1731.1/2.11.), Марфою Сте
панівною Ширай (? — 1764.29.02.).
Племінник гетьмана Іван Васильович (? — 1728 — ран. 1746) був
одружений двічі, спочатку з донькою значного товариша Івана
Забіли, онукою за жіночою лінією генерального обозного Дуніна
Борковського. Через Забіл рід посвоячився з гадяцьким полков
ником Григорієм Граб’янкою [1141, 259], значковим товаришем
Чернігівського полку Самійлом Судієнком, значковим товаришем
того ж полку Прокопом Березовським [1241, 505]. Через Борковсь
ких відбулося посвоячення з значковим товаришем Кирилом Да
видовичем, Параскою Апостол, Настасією Берло, Катериною Ли
зогуб, сотником седнівським Федором Домонтовичем, сотником
городницьким Яковом Ждановичем. Другим шлюбом Іван Ско
ропадський був одружений з донькою реєнта ГВК Оленою Сте
панівною Войцехович.
Племінниця гетьмана Настасія Василівна Скоропадська вийшла
заміж за Федора Васильовича Кочубея. Цей шлюб посвоячив Ско
ропадських з донькою генерального судді Марфою Каневською
Оболонською, Турковським, бунчуковим товаришем Лизогубом,
переяславським полковником Степаном Томарою. Параска Васи
лівна стала дружиною хорунжого ГВА Івана Івановича Забіли.
Племінник гетьмана, бунчуковий товариш Тиміш Павлович
Скоропадський одружився з донькою бунчукового товариша Ган
ною Федорівною Сулимою. Через Сулим Скоропадські посвоячили
ся з майбутнім сотником березанським Василем Думитрашкою
Райчею [1142, 402], бунчуковим товаришем Яремою Корсуном,
військовим товаришем Яковом БілецькимНосенком, іркліївсь
ким отаманом Федором Джулаєм. Тетяна Павлівна Скоропадська
стала дружиною бунчукового товариша Федора Посудевського, по
ріднившись з Лопатами.
Уряд генерального обозного за Скоропадського був вакансовим.
Генеральними суддями були три старшини: Іван Ніс (1714–1715),
Іван Чарниш (1715–1728) [1234], Олексій Туранський (1710–1716).
Останній ще як сотник глухівський возив інформацію від гетьма
на Мазепи до Петра І.
Генеральна військова канцелярія підпорядковулась Семену
Савичу (1709–1725) та Івану Максимовичу (1709–1714). Зять Ле
онтія Полуботка Савич за гетьманів Скоропадського і Полуботка
виконував функції генерального писаря (1709–1725), склавши,
279
Козацька еліта Гетьманщинив свою чергу, протекцію на посаду писаря ГВС зятю Петру Бу
лавці.
Осавулами генеральними були Степан Бутович (1709–1717)
і Василь Журахівський (1710–1724). Бунчужним став Яків Лизо
губ (1710–1728). Водночас в еміграції у Орлика генеральними оса
вулами були переяславчанин Федір Мирович (1710–1711) і пол
тавчанин Григорій Герцик (1711–1719).
Як бачимо, лише п’ять родин Гетьманщини за Скоропадського
тримали генеральні уряди (Савичі, Максимовичі, Бутовичі, Жу
раховські, Лизогуби).
На час виступу Мазепи факти свідчать як про активну підтри
му, так і антимазепинську позицію багатьох козацьких старшин.
Таку позицію у Полтавському полку зайняли осавули полкові Ва
силь Сухий і Клим Нащинський. Їм і перейшли грунти мазепинців
Дороша і Красноперича згідно з гетьманськими універсалами
(18 червня 1709 р., 13 травня 1710 р., 12 липня 1721 р.).
Щоб поховати козацький дух полтавчан, планувалося зробити
замок у Переволочній і там бути полковому місту полтавському.
З прибічниками Мазепи у Гетьманщині Петро І вів жорстоку бо
ротьбу. У листопаді 1708 р. він видав указ про звільнення з посади
полковника гадяцького Трощинського, бо той був свояком Мазепи.
Трощинський помер у Києві «за караулом». Мировичів заареш
тував і з власної ініціативи направив до фортеці у Київ сотник зо
лотоніський.
Село Недри у Переяславському полку, що частково належало
Дмитру Думитрашці, «который … явился в измене и в ссылке ум
ре», Скоропадський у 1716 р. віддав військовому канцеляристу
Дмитру Володьковському.
У 1711 р. після трактату з Польщею Петро І видав указ білоцер
ківському полковнику Антону Танському про переселення його
з Правобережної України на Лівобережну з полковою, сотенною
старшиною, козаками, з жінками і дітьми і нагородження їх ма
єтностями.
Оцінку дій полковника брацлавського Іваненка знаходимо у йо
го характеристиці київським губернатором Д.Голіциним: «…Он,
полковник, к Мазепе не пристал и во всем был ему противен и от
Днестра и Переволочны заставы содержал и мазепенцев с преле
стными письмами ловил и … многих татар, изменников запорож
цев в языках присылал, и никто такой верности и смелости при
тех случаях не показал, как он Иваненко» [889, 10].
280
В.В. Кривошея Кісткою у горлі російської адміністрації в Україні був полков
ник ніжинський Лук’ян Журахівський. Ставши полковником ще
у 1701 р., він проводив досить самостійну політику. Його одностай
но несприймали командуючий військами в Україні фельдмаршал
Шереметьєв і резидент при гетьмані Ф.Протасьєв [1380, 286–287].
Не до вподоби Шереметьєву були Маркович (Лубенський) [1123,
52], Жоравка (Стародубський) [680, 1], Ніс (Прилуцький), Про
тасьєву — Черняк (Полтавський), Чарниш (Гадяцький).
«Тиха опозиція» проти російської адміністрації виявилась у пе
реході деякої частини представників козацькостаршинських родин
на духовне поприще. Не бажаючи служити Росії, діти козацьких
старшин не йшли до війська, підконтрольного царюімператору,
а самореалізовувались у священицькому сані, який був менш за
лежний. Так, син сотника Івана Бистрицького Тиміш став свяще
ником, другий син Герасим все ж залишався у козацькому середо
вищі військовим товаришем, його сини Іосиф (Люблинський) став
значковим товаришем, а Григорій — священиком [607, 455].
Набула поширення практика призначення на козацькі уряди
компанійців. У Київському полку 13 листопада 1714 р. хорунжий
охочекомонного полку Кузьма Васильович став сотником бобро
вицьким, обозний охочекомонного полку Антона Танського Лук’ян
Бразул з 1718 р. — отаманом городовим козелецьким.
Роздача земель в Україні російським урядникам набирала сили,
а це означало розширення їх впливу на місцеві справи. Маєтності от
римали Меншиков, Головкін, Долгорукий, Шафіров, Шереметєв. У
1722 р. був виданий указ про передачу 499 дворів генералу від кавале
рії де Вейсбаху. Йому передавалися володіння колишніх мазепинців.
До гетьманської столиці на початку січня 1715 р. з еміграції
повернулися полковник Горленко з дружиною і дітьми [1140, 249],
його зять Бутович, два сини Ломиковського, канцелярист Макси
 
Наші Друзі: Новини Львова