Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 16 грудня 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 158278
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
ся за уряд полковничества» [768, 346]. Та й Мазепа не збирався йо
го залишати, про що писав князю Голіцину: «Я ево при том уряде
не оставливая как вже и полагатца на него в том побережном краю
нельзя» [768, 346]. «Перяславской бывшей полковник Яким Го
ловченко окоторого несправных поступках я вашей княжой вель
269
Козацька еліта Гетьманщиниможности доносил пришед в Батурин как сам в себе поосмотрил
неправость так и здоровье свое к такому уряду имея неспособное»
[768, 346]. Його двір у Переяславі надалі перейшов козаку І пол
кової сотні Василю Баришівському [309, 81].
16 липня 1689 р. Мазепа відпустив з Батурина до Переяслава
новопризначеного вдруге полковника Полуботка, наказавши «да
бы належащую хранил бодрость и осторожность к сохранению
целости того края» [768, 346]. Наступного дня гетьман писав до
Голіцина, що поставив повним полковником до Переяслава Леонтія
Полуботка, «а то учинил я по имянному вашей княжной вельмож
ности предложению, памятуя что ваша княжая вельможность
усмотрев ево к их царскому пресветлому величеству верность мно
гократно ходотайственное свое за него о таковом ево на уряд воздви
жении изволил мне говорить слово» [768, 346].
Полуботок доньку Марію видав заміж за Івана Федоровича
Сулиму, Варвару — за сина переяславського спаського священика
Павла Самойловича Добронизького, який служив у Генеральній
військовій канцелярії, ще одну доньку — за онука Філона Джед
жалії Федора Івановича Мировича. Таким чином він породичав
ся з трьома впливовими родинами Переяславщини — Сулимами,
Добронизькими і Мировичами.
Але вже 10 січня 1690 р. згідно з монаршим указом Мазепа ви
слав до Переяслава комісію у складі генерального осавула Андрія
Гамалію, київського полковника Григорія КоровкуВольського,
значного військового товариша Захара Шийкевича. Комісія розгля
дала заяву козака Івана Смольського [850, 219]. Полуботка жМазе
па до повернення комісії затримав у Батурині. До розслідування
приєднався переяславський воєвода Семен Толачанов [1273, 199].
Мазепа заарештував полковника переяславського Леонтія Полубот
ка і його сина Павла. Проте швидко звільнив їх, але Леонтію не на
дав жодного уряду і той рахувався лише серед значного товариства
Чернігівського полку. Так були ізольовані родичі Самойловичів.
Полковником переяславським вдруге став Іван Лисенко
(1690.25.06 –1692.02.). Як бачимо, звільнений Самойловичем,
він повернувся на полковничу посаду після 12–річної перерви за
Мазепи в умовах протистояння проти переяславського угруповання
ДумитрашкиРайча і як противага до позицій Полуботка. Л.Окін
шевич звернув увагу, що це призначення відбулося гетьманом не
«через раду старшини, а призначив його від себе» [1274, 86]. У Пе
реяславському полку у володінні Лисенка були: села Студеники,
270
В.В. Кривошея Помоклі, Лецьки, Пологи, Циблі, Ячники, Козинці, Городище,
В’юнище, Старе, Кальне, Капустинці, Дениси, Сосонова, Ташань
[1242, 128]. Його другою дружиною була Гафія Трохимівна Під
тереб (? — 1665–1725 — ?), донька обозного київського.
Полуботку і Данилу Апостолу у 1692 р. в Сорочинцях робили
очну ставку, коли останній доніс про те, що Полуботок знав про ан
тигетьманські наміри гадяцького полковника Михайла [1273, 199].
Гетьман Іван Мазепа вважав, що в Переяславському полку, як
прикордонному, завжди «крепкая нужда употребляет великие бод
рости и внешней осторожности», «разсуждаю что им полковники
присыланные зело докучны» [768, 177].
Зрештою, полковником став онук (по жіночій лінії) Філона
Джеджалії Іван Мирович, який у квітні 1696 р. отримав жаловану
грамоту на с. Циблі. Про його близьке оточення дізнаємося з того,
що у 1698 р. від нього були заслані розглядати справи Василь Бара
новський і Костянтин Следзинський [778, 107]. Мирович надав
значковому товаришу Дмитру Пирогу с. Велику Карартуль в ІІ пол
ковій сотні [796, 25]. 19 січня 1703 р. він продав двір у Переяс
лаві Івану Сулимі [309, 70].
У 1706 р. разом з ним у шведський полон потрапила полкова
старшина, сотники, багато козаків. «Запроваженый за море до мес
та Готтебургу, зо всем полком, и тма в великой нужде многие скор
би терпичи скончался, в день святой великомучиницы Варвары,
и похоронен там же под зборищем лютерским, со своих полчан
и пленников», — записано у синодику Київського Михайлівського
Золотоверхого монастиря.
На уряді полкового обозного Лук’яна Дейнеку змінив Леонтій
ГригоровичПотапович (? — 1644–1709 — ?) — колишній старши
на Черкаського полку [1047, 240], спадковий власник с. Жердева,
хутора Каневського при с. Канівцях Іркліївської сотні. Полковим
обозним переяславським був близько 10 років (1696–1704). Піз
ніше на цьому уряді був Стефан Томара.
Серед полкових суддів згадуються Іван Сусло, Олефір Макси
менко. Колишній уманський полковник Стефан Яворський став
суддею полковим переяславським, потім очолив сердюцький полк.
Перед обозництвом суддею був Леонтій Потапович. У 1690 р. пол
ковим суддею став Леонтій Матвійович Панкевич, син кропив
ненського полковника, потім лубенського і переяславського полко
вого судді, який 17 серпня 1690 р. отримав гетьманський універсал
на підтвердження володіння с. Леляки [838, 203–204]. Пізніше
271
Козацька еліта Гетьманщинийого вдова Настасія передала землі годунівські в Яготинській сотні
під хутір Переяславському монастирю, які разом з передачею
Петра Гриневича були стверджені гетьманом Скоропадським
в 1715 р. і монаршою грамотою в 1718 р. [1032, 210]. Після несвізь
кого погрому суддею став Матвій Берло.
Полковим писарем відразу ж після перевороту став Михайло
Мокієвський, його змінив, прийшовши з ГВК, Сава Шабельник,
потім Данило Осиповський і Лука Петровський. Полковими осаву
лами були Федір Дараган, Агафон Попонченко, Данило Галатенко,
Семен Харченко, Леонтій Пясецький, Стефан Томара. З хорун
жих відомий Клим Іскра [1147, 300].
На чолі І полкової сотні були Григорій Волинченко, Леонтій
Сезонович, Василь Томара, Рустанович, Іван (Юнко, Юсько) Гулак,
Данило Левченко, ІІ — Лаврін Барабаш, Данило Левченко.
У Березані сотникували Михайло Пилипенко і Михайло Тур
чин, у Басані — Карпо Яцькович. На нього Мазепа робив особливу
ставку в полку, надавши універсал на села Щаснівку і Озеряни.
Причому універсал йому був підписаний поряд з такими визначни
ми полководцями, як Данило Апостол і Федір Жученко [1143, 406].
Ще під час подій 1687 р. в липні Карпо Тимошович писав до
окольничого Неплюєва про назріваючу різанину в полку і клопотав
поспішити з допомогою [925, 43]. Переяславський полк тоді знахо
дився у команді Г.Самойловича, а басанський сотник разом з мирго
родським полковником Апостолом підтримував Мазепу, допомага
ючи заарештувати Л.Полуботка і Ф.Сулиму. У 1689 р. він супро
воджував Мазепу до Москви і отримав царські підтверження на
маєтки [1046, 408], які були надані гетьманом раніше [551, 2]. Роль
Карпа визначалася в сотні як тим, що він був сотником 20 років, так
і тим, що він — сват ніжинського полковника Степана Забіли,
віддавши свою доньку за його сина Василя [1059, 80–85]. Крім донь
ки, мав сина Данила, який в 1694 р. був гінцем Мазепи до Москви.
Мабуть, тільки вік Яцьковича не дозволив Мазепі спротегувати
його на переяславське полковництво. Після Яцьковича сотника
 
Наші Друзі: Новини Львова