Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 11 грудня 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 158104
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
Козацька еліта ГетьманщиниКунашенко. У Кишеньці сотникував Василь Харсек, у 1693 р. його
на кілька місяців змінив Степан МоскальРаєцький. У цьому жроці
знову уряд повернув Харсек.
Переволочанськими сотниками були Семен Щербина і Іван Ко
вальчук, у Келеберді — Яків Донець і Федір Забуга, у Нехворощі
відомі три сотники: Іван Бузовський, Федір Сухомлин, Василь
Ганджа, уМаячці, Китайгороді і Сокільці — по одному: Федір Вуб
лич, Семен Ревенко, Григорій Штепа відповідно.
У Миргородському полку після короткочасної (1688) втрати пір
нача [1161, 22] Апостол отримав царські грамоти 1689 і 1691 рр. на
села Хомутинці (360 дворів), Бакумовку (158 дворів), Вергуни (209
дворів), тримав він і с. Поповку (475 дворів) [725, 7, 10]. У червні
1701 р. він був поставлений на чолі 17тисячного козацького корпу
су (Переяславський, Полтавський, компанійський, гетьманський,
полки Пашковського, Федька — 3800 козаків), який гетьман напра
вив за наказом царя до Прибалтики, де вів бої зшведами в Естляндії
і Ліфляндії [1182, 112, 114, 115]. Після битви під ЕрестферомД.Апо
стол писав Мазепі, що Шереметьєв наказав віднімати у козаків тро
феї, заявляючи, що «від нас не було діла і служби» [1379, 635].
Мазепа підтримував у полку Лісницьких і Зарудних, які мали
да вніші козацькі коріння, ніж Апостол. Як противагу Апостолу
у полку вважали Романа Лісницького, який єдиний із місцевих
старшин отримав царську грамоту 1689 р. з підтвердженням во
лодінь уШишаках (197 дворів) [725, 17].
Полковими обозними були Андрій Іванович, Костянтин і Анд
рій Кандиби, Матвій Щербак, Василь Базилевський, суддею — Гри
горій Зарудний, писарем — Іван Ялинський, осавулами: спочатку
Григорій Зарудний, йому 27 лютого 1689 р. Мазепа підтвердив,
а у 1689 р. він отримав царську грамоту на 50 дворів с. Слобода [725, 9,
47]. Десять років осавулом був Василь Лагода (1691–1701), пол
ковник Апостол надав йому с. Аврамівку (10 дворів, там же ще
160 дворів) [725, 11, 12].
На чолі полкової сотні стояли Петро Короленко, Трохим Анто
нович (Медведенко?), Сандул Маневич, Григорій Лісницький, Му
сій Зарудний. Власівських козаків очолювали сотники Лаврін
Радченко, Устим Сахненко, білоцерківських — Василь Гнидченко,
Василь і Лаврін Базилевські, Гнат Левченко, богацьких — Демид
Андрійович, Стефан Москаленко, хорольських — Денис Харченко,
Клим Лагода, Василь Родзянко. Останньому з них 5 травня 1704 р.
Апостол с. Хвощовку в Сорончинцях надав [725, 49].
264
В.В. Кривошея З уставицьких сотників відомий Григорій Стефанович, голтв’ян
ських — Матвій Остроградський, якому полковник Апостол у Со
рочинцях 15 травня 1688 р. надав с. Броварки (93 двори) [725, 14,
46], кременчуцьких — Максим Євстратієвич, сорочинських — Іван
Мартиненко (Мартинович), шишацьких — Пилип Борисенко.
Гадяцькими полковниками за Мазепи були Михайло Борохович
[1128, 547] і Степан Трощинський, наказними — Юхим Вечірка
і Роман Корицький. Обозну службу очолювали Яків Корицький,
Максим Борохович, Степан Трощинський, полковий суд — Юхим
Вечірка і Василь Велецький (у 1695 р., будучи військовим канце
ляристом, від Мазепи як гонець їздив до Москви) [653, 1], полковим
писарем був Яків Воронченко, осавулами — Андрій Ісаєнко, Прокіп
Моренко, Мойсей Клименко, Яків Воронченко, Андрій Катрич,
Федір Вечірка, Василь Кирилович, полковими хорунжими — Ілля
Воронченко, Гаврило Матвієнко, Федір Вечірка, Кирило Погана
Мати.
Полкові сотні очолювали Іван Озерянський, Кирило Мартино
вич ПоганаМати, Корній Беленченко, Лук’ян Лобода, Cидір Цуц
май, Котельвську — Онисим Гнєдич, Білецький, Лютенську —
Мисиченко Федір (Мисщенко), Куземинську — Тимко Пашченко
і Онисим Гніденко, Рашівську — Петро Зеленський, Ковалівські —
Онисим Якович, Юхим Ісаєнко, Іван і Тарас Перехрести, Зіньківсь
кі — Іван Зеленський, Ілько Павлович, Пилип Перехрест, Матвій
Романович, Ілля Ботка, Грунські — Пилип Іванович, Михайло Бо
гуцький, Іван Кисіль, Федір Шамрай. У Комишні згаданий лише
один сотник — Юсько Крупський, у Опішні — Василь Кирило
вич, Петро Яковенко, Роман Корицький, Сидір Магденко, Філон
Лихопой.
Мазепа підтримував Степана Гречаного. Останній брав участь
у чигиринських і обох кримських походах [641, 43 зв] як значний
військовий товариш. Отримав універсал Мазепи на села Римарівку
і Бурки з млином на р. Груні в два кола (1688.27.08.) [839, 137],
царське підтвердження на ці села та на с. Оксютинці у Роменській
сотні Лубенського полку (1689.20.09.). Його син Федір як війсь
ковий канцелярист ГВК використовувався Мазепою як гонець до
Москви (1693), але після смерті батька гетьман відібрав у нього
с. Оксютинці.
Після коломацьких подій 1687 р. до влади уПереяславському
полку прийшов ДумитрашкоРайча, якого змінив у 1688 р. Яким
Головченко, після смерті останнього менше року полковникував
265
Козацька еліта ГетьманщиниЛеонтій Полуботок. Майже два роки на чолі полку був Іван Ли
сенко, а з 1692 р. пірнач перейшов до Івана Мировича [929, 48].
Скинення Самойловича, очевидно, було жаданим для Рома
ненків. Це зміцнювало надію на успішне зведення рахунків з Су
лимами та Полуботком. Після коломацького перевороту якийсь
з молодших Романенків Харко ввійшов до складу полкової стар
шини, ставши осавулом переяславським [1061, 58–60], і підписав
Коломацькі статті. В 1688 р. він брав участь у погромі Полуботка,
вирубавши 5 дубів в його Шелеховському лісі [795, 133].
У серпні 1687 р. під час бунтів Петро Романенко захопив у Івана
Сулими у Воронкові худобу, в Скопцях «з возов складали много
добр Ивана Сулими, привезенних з Воронкова» [836, 26].
Івану Сулимі вдалося стабілізувати ситуацію і заручитися під
тримкою нового гетьмана. 9 листопада 1688 р. Мазепа підтвердив
за ним Сулимінці і Лебедин, а наступного дня віддав розпоряджен
ня полковому писарю Михайлу Мокієвському віддати с. Кучаків.
Нам невідомо, які кроки протягом 1687–1688 рр. робив Сулима,
але те, що він був затятим ворогом ворога Мазепи — переяславсь
кого полковника Думитрашки, стало основою зближення Мазе
пи і Сулим. А рід Романенків, так і не зреалізувавши можливість
помсти Сулимам, потрапив під новий удар.
Виходець з Переяславського полку, генеральний осавул Сербин
підтримував тісний зв’язок з ДумитрашкоюРайчою. Коли остан
нього затримували вМоскві і він листом викликав домонтівського
сотника Стефана Томару, то останній у супроводі трьох козаків
спочатку заїхав у Батурин до Сербина. Генеральний писар Кочу
бей подорожнього листа їм не підписав. Тоді Сербин видав лист за
своїм підписом: «За ним Дмитрашком вношу мою покорную прось
бу,жебы предстательством вашое княжое вельможности волен был
от дальное з ссылки и по времени отпущен в дом свой ... жебы не бы
ло на мене от войска и народу о том поречения, понеже прежде
моего уряду тое не бывало» [751, 28], — і лише після цього вони
поїхали до Москви [1273, 201]. Мазепа намагався привернути Сер
бина на свій бік, надавши йому с. Підлипне Конотопської сотні,
яке було відібрано від Самойловичів [730, 54].
Марко Думитрашко наказав спустошити пасіки Полуботка
в Іванкові, Трипіллі, Шелеховці, Ходоркові (разом зФедором Да
раганом). Усе це Марко робив за наказом свого дядька, викорис
товуючи березанських козаків і відвозячи діжки меду Райчі. Він
 
Наші Друзі: Новини Львова