Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 03 грудня 2020 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 177276
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
його полтавська парентела — Жученки та Іскри й головний серед
них полтавський полковник Жученко) й, можливо, генеральний
суддя Вуяхевич, кол. полковник переяславський ДмитрашкоРай
ча, приятель М.Самойловича. Серед невдоволених зМазепи були
ще генеральний обозний Борковський, кол. київський полковник
Солонина, миргородський полковник Д.Апостол і, можливо, ста
родубівський полковник Миклашевський. Нарешті, за ними були
їхні численні родичі, отож мало не вся аристократія старої Геть
манщини» [1269, 91]. За логікою Оглоблина, антимазепинці мали
міцні позиції у п’яти з десяти козацьких полках (при чому у трьох
тримали полкові пірначі), їх очолювали два генеральні старшини.
Петро Іваненко, як вважає В.Борисенко, представляв ту групу ко
зацької старшини, яка перебувала у опозиції до Мазепи: «До неї
входили колишні полковники Переяславського полку Дмитрашко
Райча, Київського — Кость Солонина, Полтавського — Федір Жу
ченко, генеральний писар Василь Кочубей, небіж попереднього
гетьмана Михайло Самойлович, батько і син Полуботки та ін.»
[896, 251]. Цей же автор відносить цю групу до прибічників укра
їнськокримського зближення [896, 251]. Все ж така точка зору,
з нашого погляду, дещо перебільшує антимазепинські сили, як чи
сельно, так і щодо їх зв’язку і згуртованості.
Батька Петрика, дружину, родичів (і, очевидно, дітей), мабуть,
з Нових Санжар було ув’язнено. Були взяті «в замок за караул»
Кочубей, сотник чернігівський Микола Грембецький, полковник
київський Григорій Вольський, гетьманський дворецький Висоць
кий (О.Оглоблин вважав, що це Роман Висоцький, гетьмансь
кий дворянин, відомий дипломат, а згодом священик у Ромнах)
[1267, 193].
У Полтавському полку Мазепа однозначно робив ставку на Гер
цика, пасинка колишнього генерального обозного Забіли, і Левен
ців. Але вони навіть разом взяті зі своїми рідними і свояками, не
могли тягатися з впливом і можливостями Жученків. Починаючи
від нього, 550 дворів у Решетилівці належало на уряд полковника.
Він осадив с. Ташлик (28 дворів). Царською грамотою 20 вересня
1690 р. за ним були затверджені 122 двори в с. Жуки. У м. Біликах
при своєму млинку купив грунти і заснував слободку Федорівку,
яку віддав онуку Івану Залеському. Звільнений від полковництва,
261
Козацька еліта Гетьманщиниу серпні 1691 р. Жученко був притягнений до слідства з приводу
втрати коней під час останнього кримського походу.
Основою багатства Павла Герцика, який знову у 11 липня
1691 р. отримав полковницький пірнач, були 124 двори у с. Стасов
цях, а також села Вакулинці, Явончиці, надані гетьманом Мазепою.
На куплених грунтах у Решетилівській сотні осадив с. Демидівку,
тримав с. Васильківку «с приметными грунтами, мельницами
и рыбными ловлями». Він видав заміж доньок Христину за сина
охочекомонного полковника Іллі Новицького Григорія, Марію —
за військового товариша Володимира Максимовича, одну з доньок
за Іскрицького, Ганну — за Пилипа Орлика, одружив старшого
сина Григорія з донькою смілянського сотника Лубенського полку
Василя Громеки Настасією, молодшого Івана — з донькою Івана
Левенця Горпиною [1240, 271].
У 1696 р. полтавським полковником став нащадок гетьмана
Остряниці Іван Іскра [1475, 71–77]. Мазепа надав йому с. Івашки
(101 двір), Грабинівку (22 двори), Івончинці (5 дворів), викупив
у Герциків с. Демидівку. Восени 1701 р. 1,5 тисячі козаків полку
на чолі з Іваном Іскрою входили до команди Шереметьєва в боях
у Прибалтиці [1182, 112]. Рік полком керував Михайло Гамалія
(1702–1703), а потім — Іван Левенець (1703–1709) [256, 1]. 21 лис
топада 1704 р. Мазепа надав йому с. Нижні Млини. Наказним у ньо
го став Григорій Герцик. Він спочатку був військовим канцелярис
том і разом і своїм патроном — гетьманом Мазепою і чоловіком
сестри Орликом в свої приїжджі двори у гетьманській пристоличній
маєтності с. Митчинках Батуринської сотні [1012, 370]. 21 травня
1708 р. він продав Тагамлицьку луку осавулу полкової артилерії
Михайлу Руденку.
Полковим обозним став Прокіп Левенець. Ще на Коломаці
27 липня 1687 р. він отримив гетьманський універсал на с. Мильці,
на уряд обозного тримав с. Комарівку Білицької сотні (56 дворів).
Після якоїсь опали протягом 1684–1687 рр. Кость Кублицький
повернувся до активного життя і змінив на посаді полкового обоз
ного Левенця. Навіть після його відставки Мазепа турбувався про
одного з синів Костянтина, який потрапив у татарський полон і був
викуплений донськими козаками у 1694 р.
Левенець отримав у 1689 р. царську грамоту на с. Мильці і, ма
буть, у 1690 р. змушений знову посісти уряд обозного. Проте, ро
ки брали своє і вже наступного року полчани поховали Левенця.
Прокіп помер, і 20 червня 1691 р. гетьман підтвердив с. Мильці
262
В.В. Кривошея за його сином — полковим сотником Іваном. Через два роки він
отримав і царську грамоту на це володіння.
На короткий час обозним став Василь Сірко, якого змінив Ми
хайло Нащинський, а потім Адам Ненаденко. Наступний обоз
ний — Дорош Дмитрієвич тримав другу частину с. Рибці (26 дво
рів). Він очолював дуже потужну полкову артилерію. Відомо, що
під час оборони Полтави від шведів місцевий російський гарнізон
використовував 21 мідну полкову пушку, поверення їх пізніше
вимагали полчани.
Тринадцять років полковим суддею був Петро Буцький.
У 1689 р. Мазепа підтвердив за ним 70 дворів на с. Мартинівку.
Водночас з ним, другим, а пізніше першим суддею був Іван Крас
ноперич. Другим суддею був Іван Несвіт.
Відомо п’ять осавулів: Микита Михайленко, Степан Фіринчен
ко, Іван Левенець, Дорош Дмитрович, Василь Петрович.
У реєстрі полкових писарів зазначені Федір Мураховський, Пет
ро Буцький, Іван Черняк [927, 11], на якого у 1693 р. Мазепа звер
нув увагу і йому була затверджена половина (32 двори) с. Рибців.
Надалі писарем був Олександр Чуйкевич, якому Мазепа надав
с. Пушкарівку (16 дворів).
Серед полкових хорунжих відомі Кузьма Воскобойник, Осип
Прокопенко, Роман Яковенко, Гаврило Руденко, Романча, Левко
Дорошевич, Дорош Нащинський.
Полкові сотні очолювали Петро Яковенко, Михайло Петрашен
ко, Іван Левенець, Андрій Нащинський, який з 1691 р. тримав
с. Брусьє. Надалі ці сотні тримали Матвій Цесарський, Микита
Плечник, Іван та Григорій Черняки, Петро Кованька, Гнат Юр
ченко.
У Великих Будищах сотницький уряд утримували спочатку
Михайло, а потім Максим Левченки, а наказним сотником там
згаданий Максим Носач. У Решетилівці сотникували Ясько За
вадовський і Буженко, у Старих Санжарах — Самійло Манджар,
Степан Дорошевич, Іван Іванович, уНових Санжарах — Матвій Се
мененко, Екглер, Максим Плічник, Осип Бич, Роман Якович, у Бі
ликах — Іван Сакун, Андрій Знанченко, Федір Шепель, Степан
Гавришенко, у Кобиляках — Федір Захарченко, Андрій Хилець
кий, Михайло Опанасович Надтока. Орлянськими сотниками бу
ли Петро Вербицький і Данило Войцехович.
Серед царичанських сотників відомі Федір Щербиненко, Василь
Шибайленко, Григорій Лук’янович, а також наказний Тиміш
263
Козацька еліта ГетьманщиниКунашенко. У Кишеньці сотникував Василь Харсек, у 1693 р. його
 
Наші Друзі: Новини Львова