Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 07 грудня 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 157882
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
(1687.07. — 1701.01.). Його син Семен Савич (? — 1670–1725.
Петербург) — підписав акт про обрання гетьманом Івана Мазепу,
що засвідчує його антисамойловичеву позицію. Шлюб з Тетяною
Полуботок (бл. 1689) продовжував зміцнювати позиції Савичів
у чернігівському козацькостаршинському угрупованні вже за Ма
зепи. Після смерті батька Мазепа здійснював через нього цей вплив,
призначивши на високу посаду писаря ГВС (1701–1706).
Андрій [1185, 46–50] Кочубей [1049, 100] — за сімейною леген
дою представник татарського бейського роду, який перейшов до
України. Очевидно, родовою маєтністю стало с. Кочубіївка на Уман
щині. Його син Леонтій Андрійович був одруженим, мабуть,
з Чуйкевич. Син останнього Василь (бл.1640–1708 [1147, 438, 455])
вперше згадується як військовий канцелярист у гетьмана Брю
ховецького. Уманський полковий писар [717, 238].
У 1675 р. був посланцем Дорошенка до турецького султана
в Андріанопіль. 23 липня 1675 р. його було відпущено з листом
візира, а у вересні в Умані його челядник вкрав листа, що стало при
водом його поспішної втечі на Лівобережжя. Разом з уманчанами
оселився на Полтавщині. Можливо, на Лівобережжя потрапив
через Запорозьку Січ. Одружився з донькою полтавського пол
ковника Федора Жученка.
Не знав латини, отже, відповідно, не навчався у КМА. 12 років
був генеральним писарем, генеральним суддею (1699–1700.04.
[1273, 184]). 7 січня 1689 р. Мазепа надав писареві і ГВК містечко
Городище Лубенського полку і с. Головеньку Ніжинського полку.
249
Козацька еліта ГетьманщиниЗгодом взаємини Мазепи і Кочубея загострилися під час виступу
Петрика: в 1693 р., «будучи в Глухове на обеде у полковника Ста
родубского уМихайла Миклашевского бил Кочубея и говорил ему
бутто он писал листі с Петриком ево Гетманским имянем» [1272,
179]. Кошовий отаман Гусак рекомендував гетьманові Мазепі задля
зміцнення його влади позбутися Полуботка, гадяцького полков
ника Михайла і третього, який завжди знаходився з ним [1379,
496]. Є.Крамар вважав, що цим третім був Василь Кочубей [1049,
91]. Згодом породичався з родиною Забіл, коли наприкінці століття
син ніжинського полковника, значний військовий товариш Василь
Забіла після смерті першої дружини висватав доньку Кочубея Ма
рію [1059, 82].
За донос на гетьмана Мазепу страчений. 27 вересня 1709 р. геть
ман Мазепа видав універсал з наказом повернути Густинському
монастирю подвір’я в Києві, продане колишнім ігуменом цього
монастиря без згоди братії покійному генеральному судді Василю
Кочубею і правом на володіння прикупленими ним землі, на по
мин його душі.
На генеральних урядах за весь період мазепинського гетьману
вання перебували представники 13 родин (Вуяхевичів, Гамаліїв,
Дуніних–Борковських, Кочубеїв, Лизогубів, Ломиковських,
Максимовичів, Миклашевських, Орликів, Прокоповичів, Серби
нів, Скоропадських, Чуйкевичів). Полкове керівництво тримали
представники 28 родин (Апостолів, Бороховичів, ВольськихКоро
вок, Гамаліїв, Герциків, Головченків, Горленків, Думитрашків
Райчів, Жоравок, Журахівських, Жученків, Забіл, Зеленських,
Іскр, Левенців, Лизогубів, Лисенків, Миклашевських, Мировичів,
Мокієвських, Обидовських, Полуботків, Свічок, Скоропадських,
Солонин, Стороженків, Трощинських, Черняків).
Перші п’ять — сім років гетьманування Івана Мазепи пройшли
під знаком загрози перед можливим переворотом. До смерті Са
мойловича у Тобольську в 1690 р. над Мазепою нависала можли
вість повернення попередника.
24 липня 1687 р. перед обранням гетьмана старшинською радою
були прийняті рішення стосовно полковників. Маємо цікаве свід
чення Патріка Гордона щодо цієї ради про те, що були розподілені
полковницькі та інші знатні посади поміж собою і ухвалено з усіх
їх усунути креатури попереднього гетьмана. Рада затвердила чер
нігівським полковником Лизогуба, лубенським Гамалію, переяс
лавським Думитрашку, стародубським Олексія Тимішовича.
250
В.В. Кривошея Протягом 1689 р. Мазепа надавав універсали ніжинському пол
ковнику Степану Забілі, генеральному судді Михайлу Вуяхеви
чу, трьом охотницьким полковникам — Герасиму Васильовичу,
Степану Яворському та Іллі Новицькому.
Царські жалувані грамоти отримали близькі до гетьмана пол
тавці: військовий канцелярист Василь Чуйкевич (20.08.) і Леонтій
Черняк, полковники: полтавський Федір Жученко (3.08, на Жуки),
лубенський Леонтій Свічка (3.08.) [1127, 253], чернігівський
Яків Лизогуб (на Слабин), Андрій Гамалія (на с. Середню Буду),
Дмитро Зеленський (на м. Костянтинівку), Павло Герцик (на
Стасівське) [1146, 448]. У вересні були підписані жалувані грамоти
двом обозним — лубенському Дмитру Глухівцю (на с. Луку) і чер
нігівському Величковському (на с. Івановець), трьом суддям —
ніжинському Василю Ігуменському (на с. Дівиця), полтавському
Петру Буцькому (на с. Мартинівку), чернігівському Карпу Мок
рієвичу, двом писарям — чернігівському Івану Скоропадському
(на с. Вихвостове) і ніжинському Йосипу Завадському (на с. Кру
пичполе). Грамоту отримали лише три сотники — конотопський
Федір Кандиба, глухівський Василь Яловицький і Самійло Мок
рієвич, 13 військових товаришів: з Київського полку Трохим Підте
реб, Костянтин Солонина, Яків Солонина (на с. Заворичі і Мокриці),
Гадяцького — Степан Гречаний; Миргородського — Данило Ліс
ницький; Ніжинського — Іван Забіла, Захар Шийкевич (на с. Ша
балинівку з млинами); Чернігівського — Андрій Дорошенко та
Іван Лисенко; Лубенському — Максим Ілляшенко; Прилуцького —
Іван Мирович та Іван Сулима, а також охотницькі полковники —
Григорій Пашковський (на с. Ромашки і млин), Юхим Андріїв
(на с. Порохню), Кожуховський (на с. Загорівку), Степан Яворсь
кий (на с. Юдино з млином).
Разом з цією старшиною 21 вересня отримав грамоту київський
полковник Григорій Вольський і лише 22 вересня — останнім —
переяславський полковник Полуботок.
У поїздці 1689 р. до Москви Мазепу супроводжували 26 значних
військових товаришів. За полками вони розподілялися так: 7 —
Ніжинський полк: Яків Жураковський, Іван Забіла, Василь Забіла,
Семен Савич, Юрій Кожуховський, Костянтин Ширкевич, Федір
Григорович, 4 — Переяславський полк: Дмитрашка Райча, Павло
Полуботок, Іван Мирович, Іван Сулима, 4 — Лубенський полк:
Григорій Гамалія, Михайло Гамалія, Дмитро Зеленський, Василь
Свічка, 3 Чернігівський — Андрій Дорошенко, Іван Лисенко,
251
Козацька еліта ГетьманщиниКіндрат Тараненко, 2 — Київський полк: Костянтин Солонина,
Трохим Підтереб, 2 — Полтавський полк: Павло Герцик, Іван Іва
ненко, 1 — Прилуцький полк: Дмитро Горленко, 1 — Миргород
ський полк: Данило Лісницький, 1 — Гадяцький полк: Степан
Гречаний. Такий розподіл засвідчував нову розкладку сил, коли
першочергове значення для старшини стали відігравати три пол
ки — Ніжинський, Переяславський, Лубенський.
Старий 107річний Петро Забіла був ще живий [605, 11] і, незва
жаючи на минулорічний похорон своєї дружини, брав участь у по
ході 1687 р. Так, 2 липня цього ж року в таборі під Мартинівкою
біля Пустої греблі він написав сину Тарасу листа, в якому повідо
мив, що віддає йому млин, окрім того, що останній отримає за
тестаментом.
 
Наші Друзі: Новини Львова