Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 09 грудня 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 157980
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
три старшини: Забіли, Домонтовичі, Романовські, Жученки, Бор
суки, Завадські, Войцеховичі, Куриленки. По двоє старшин реп
резентували у козацьке військо Яцьковичі, Яремієнки, Щербини,
Шаули, Бути, Бувайли, Чернявські, Туранські, Трушенки, Бараба
ші, Чарнацькі, Сулими, Гулаки, Горячки, Білецькі, Стеблювці,
Себастяновичі, ГорбаненкиЯковенки, Гнилозубенки, Саченки,
Рославці, Борисенки, Романовичі, Раковичі, Гавриленки, Петра
шенки, Пащенки, Панкевичі, Павловські, Олексієнки, Ненади,
Міщенки, Маценки, Мандрики, Литовченки, Лесенки, Дворецькі,
Дащенки, Кульженки, Коханенки, Кичкаровські, Ісаєнки, Ігумен
ські, Зарудні, Залеські, Жураковські, Жуковські — всього 47 родин.
399 родин чітко визначаються за прізвищами. Повернули владу
46 (11,5%) (а саме: репресованого угруповання Сомка — Кульжен
ки, Барабаші, Бувайли, Бурманки, Горячки, Желєзки, Шуми, гру
пи Золотаренка — Ковтуненки, Угровецькі, відсторонені прибічни
ки Брюховецького — Вечірки, Гречані, Животовські, Незамаї).
Зберегли свій вплив і статус 114 (28,6%) родин, тобто з відомих
родин заміна щодо старшини Ігнатовича становила абсолютну біль
шість. Новими у старшинському середовищі були 216 (54,1%)
родин. З впевненістю можна сказати, що до влади за Самойловича
прийшли щонайменше 23 (5,8% від загальної кількості старшини
і 10,6% від нових родин) родини (Вуяхевичі, Гулаки, Кандиби, Кап
лонські, Корицькі, Костенецькі, Криштопенки, Курки, Курощупи,
Лясковські, Сазепи, Низькогляди, Огієнки, Скоропадські, Улезькі
та інші).
Гетьман Самойлович, з одного боку, укріплював свій монополь
ний адміністративний і майновий стан (за підрахунками П.Пи
рога, лише протягом 1681–1682 рр. скупив вісім млинів [1302,
26]), з іншого — ставав на шлях обмеження в адміністративному
240
В.В. Кривошея зростанні інших родин, а також у їх збагаченні. Такі дії гетьмана
викликали у старшини непевність у своєму становищі і бажання
позбутися перешкоди, яка стала наперекір їх інтересам. Особливо
болісно це відчувала правобережна старшина, яка перейшла під
регімент Самойловича. Відповідно, заклалалося підгрунття подіям
1687 р., коли лівобережна старшина не змогла захистити свого
гетьмана. Самойлович відійшов від старшини — старшина віді
йшла від Самойловича.
Таким чином, наприкінці 70х років XVII ст. з гетьманством
Самойловича настав період відносної стабільності в Лівобережній
Україні. Правобережну жлихоманило і далі, що робило протилеж
ний берег Дніпра ще привабливішим для місцевих старшинських
родин. Значна їх частина вже до цього часу перейшла (сама чи
з окремими частинами сотень і полків) на Лівобережжя і тільки
вичікувала слушного моменту, який дозволив би зайняти клю
чові уряди в Гетьманщині. Такий момент настав у 1687 р.
5.2. Мазепа і мазепинці
Останнім гетьманом, обраним згідно з козацьким звичаєм (прав
да, після царської грамоти від 7 липня про арешт Самойловича і та
кої ж грамоти від 31 липня про дозвіл обирати на козацькій раді
Війська Запорозького в присутності козацьких полків волею тих чи
інших політичних сил, що переважали в той час, був Іван Мазепа.
Не можна не погодитися з тезою, що «старшинська верхівка ...
влітку 1687 р. вчинила державний переворот» [1267, 56]. Ні у ко
го з серйозних дослідників цього періоду не викликає сумніву те,
що прихід до гетьманства І.Мазепи значно покращував правову
основу українськоросійських взаємин на користь царської влади,
а кінець його гетьманування знаменував собою знищення суті геть
манського інституту влади. Надалі гетьманські декорації час від
часу існували, але все більше як елемент внутрішньої імперської
історії Росії, а не внутрішньоукраїнське явище.
Розглянемо причини приходу до влади І.Мазепи, еволюцію
тих внутрішньополітичних козацьких кіл і угруповань, які його
до цієї влади привели. Під цим кутом варто уважно розглянути
події 1676–1687 рр.
Після погрому Ладижина і Умані населення, втікаючи, відходи
ло на лівий бік Дніпра, де на річці Орелі, у Полтавському полку,
241
Козацька еліта Гетьманщинизасновували нові поселення (Китайгород, Царичанку, Нехворощу,
Келеберду). Загалом слушною є думка О.Оглоблина про те, що
у створенні лівобережної гетьманської держави найактивнішу
участь беруть визначні представники правобережної козацької
старшини, «які зневірилися у політиці Дорошенка і масою посуну
ли за Дніпро в 1670х роках. Лизогуби, Кандиби, Гамалії, Ханенки,
Кочубеї, Скоропадські, врешті, Дорошенки й багато інших пра
вобережних фамілій поволі здобувають собі керівні місця в еконо
мічному та політичному житті Лівобережної України» [1267, 17].
Полковник канівський Давид Пушкаренко отримав царську
грамоту і «милостивое слово» за те, що привів свій полк під Чи
гирин під час турецької осади його. Надалі Пушкаренки перейш
ли на Стародубщину, де і осіли. До їх родового прізвища ця гілка
додала ім’я сина Давида Овсія, і рід став іменуватися Пушкарен
киОвсієнки. Син полковника черкаського Жадька Степановича
став значковим товаришем у полку Гадяцькому. Омелян Жадчен
ко мав чотирьох синів: значкового товарища Андрія, січовика Лав
ріна Жолудя, сотника зіньківського Данила, священика Василя
і продовжував володіти батьківськими землями на Черкащині.
Разом з Вольським з Правобережжя перейшов і осів у Борисполі
його родич Тиміш Гнатович Туманський, старшинськокозацька
родина Петрановських з Чигирина (Іван був сотником Чигиринсь
ким у 1637 р., Ярема в 1669 р. за П.Дорошенка був осавулом війсь
ковим) і отримали 1676 р. універсал Самойловича на греблю на
р. Інгульці, пасіку, орні і сінокосні землі [625, 10]. Канцелярист ГВК
Дорошенка Василь РомановичБобоха з братом Дмитром перейшли
на бік Самойловича і отримав призначення спочатку до батуринсь
кої ГВК, а потім став писарем полковим стародубським (був ним
24 роки). Брат же його призначений писарем сердюцького полку.
З Правобережжя перейшов Іван Коптевич, значний військо
вий товариш, і осів у Переяславі (за ним на тому березі Дніпра ще
залишаються грунти у с. Гуляники) з дружиною, сином Самійлом,
пасинком Лавріном Хомичем [1240, 54].
Колишній багаторічний писар (1669–1676) у Дорошенка Ми
хайло Вуяхевич у 1683 р. став суддею генеральним, військовий
товариш Іван Мазепа у 1682 р. отримав уряд осавула генерального
[1268, 210]. Вихідці із полку Уманського військовий канцелярист
Василь Кочубей став реєнтом Генеральної Військової Канцелярії
(1681–1687), а Іван Скоропадський — старшим військовим кан
целяристом.
242
В.В. Кривошея 1687 р. у виборах нового гетьмана взяли участь лише чотири
полки (Лубенський, Гадяцький, Стародубський, Київський)
(800 кінних і 1200 піших козаків в оточенні колом «у шість чоло
вік» московських вояків). При цьому привертає увагу той факт, що
всі сотники і полкова старшина Київського полку були не повни
ми, а лише наказними (це може вказувати на повну зміну усього
командного складу полку). З інших полків бачимо лише пооди
ноких представників, що підписалися під обранням (осавул пол
ковий переяславський Харко Романенко, товариші сотень Кро
левецької і Глухівської полку Ніжинського).
Особлива організаторська роль у перевороті була відведена
значному військовому товариству і «гетьманським дворянам», які
 
Наші Друзі: Новини Львова