Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 10 грудня 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 158101
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
Федір Сулима зробив усе, щоб поріднитися з гетьманом [890,
12]. Йому вдалося доньку Марію видати заміж за сина гетьмана
Семена Івановича. Це забезпечило Сулимі міцність і стабільність
позицій не лише на Переяславщині, але і у Гетьманщині.
Поступово у полку відбулося піднесеня вихідця із Сербії Вой
ці — Василя (Вовка) Сербина (? — 1650–1687 — ?). Можливо,
вінщо прибув до Переяславського полку з корогвами Райчі Ду
митрашки чи полку Мигалевського. Сотник золотоніський, обирав
гетьманом Самойловича на раді 1672 р., їздив у складі козацької
делегації до Москви. Наказний полковник (1674), посланий Ду
митрашкою на допомогу полковнику Мурашці на р. Буг, потрапив
в оточення в Ладижині. Йому вдалося прорватися з оточення до
головних сил Переяславського полку.
Полковником переяславським Сербин був у 1675–1676 рр. Впер
ше обраний після розходжень гетьмана Самойловича з полковни
ком Думитрашкою і усунення останнього. У лютому 1675 р. завдав
удару загонам дорошенківців, які підходили під Бубнів, і виступив
на Домонтів. Влітку цього жроку ходив за «язиком» під Мошни, де
розгромив значний загін сердюків і компанійців. Зміцнюючи свій
авторитет серед полчан, надав с. Малу Каратуль полковому сотни
ку Мойсею Саченку, с. Шабельники — сотнику бубнівському Івану
Канівцю [797, 19], гай Добролежівський — Шабельнику [839, 84].
У той період житель КиєвоПечерський Максим Васильківський
купив двір у жительки переяславської Феодори Якової Лагоди,
до якого належали гай і три сіножаті під Переяславом. Тримали
цей двір Максимовичі до 1736 р., коли у них він був викуплений
237
Козацька еліта Гетьманщинизначковим товаришем Григорієм Ризою [309, 282]. Залишаються
не з’ясованими родинні зв’язки Максима Васильківського і пол
ковника овруцького Петра Васильківського.
Добру згадку про себе у полчан залишив Лисенко, ставши
полковником переяславським. «За його першого полковництва
в 1677–1679 рр., місто Переяслав зросло і збагатіло». Після того,
як залишив уряд значним військовим товаришем (1678–1690), ма
буть, проживав і надалі у Переяславі.
На тлі усунення від влади Думитрашки [559, 1] зміцнювалось
економічне становище Сулими. 20 липня 1677 р. полковий уряд на
чолі з полковником Іваном Лисенком підтвердив за ним Сулимінці,
Лебедин і Кучаків. 18 березня 1678 р. разом з племінником Іваном
у жительки старицької Гафії Романихи Бочечихи купили надвоє
греблю на річці Стариці, а через два роки Федір викупив у пле
мінника його половину. 21 липня 1681 р. отримав універсал гетьма
на Самойловича на с. Сошники.
Сербин знову був обраний полковником переяславським
(1679–1682). На полковницький уряд тримав села Стовпяги, Яч
ники, Кодинці, Городище, Ув’юнище Терехтемирівської сотні [796,
21], Ядлівка, Гостролуччя Баришівської сотні, Помоклі, Пологи
і Циблі, Хоцьки, села Старе і Кальне Воронківської сотні, Драбо
вець, Сенківці і Ковтуни Золотоніської сотні.
На Різдво 1682 р. Самойлович відсторонив Сербина від керів
ництва полком, який «отговариваяся немощию и слабостию» [1272,
85]. У 1683 р. заарештував його через невідомі нам причини. Мож
ливо, підставою було пізніше звинувачення його в тому, що тримав
«татарина в руках своих, отпустил его на волю при гетманстве
Самойловичеве» [768, 232]. Під арештом був у 1683–1684 рр.
Генеральний бунчужний Леонтій Полуботко видав свою донь
ку Марію за Івана Федоровича Сулиму, тим самим забезпечуючи
свій керівний стан у Переяславському полку, полковником якого
він став у 1683 р. Олександр Сулима у 1684 р. став полковим хорун
жим. Таким чином, в 1683–1687 рр. влада в Переяславському
полку повністю контролювалася родинним кланом СулимПолу
ботків. До цього слід додати, що в зону їх впливу потрапили Мак
симовичі, з яких Дмитро став чоловіком Тетяни Федорівни Сулими.
«Нашему радетельному человеку» Полуботку Самойлович до
ручив Переяславський полк, «по уступке отъ того уряду бывшаго
полковника Войцы, того места тогда иному кому поверить было
нельзя» [747, 169]. Будучи полковником, купив на р. Трубіж
238
В.В. Кривошея у Дем’яна і Гапона Корнієнків «на гребле низшой меской чтири
ставидле» [839, 177]. Потім докупив «то ж чтири ставидле» у Анд
рія Богданенка і «также чтире ставидле» у Олексія Бібличенка та
Гната Михеєвича. Крім купівлі у Переяславі, полковницький пог
ляд привернув і Яготин. Там «на речце Супой под Яготином уФедо
ра Тикаленка пят ставидл, з хуторами до них прилеглими и дванат
цет кол млыва з млынами свойм коштом постройл» [839, 177].
Тим часом Сербин повернувся у Переяслав, де проживав як
військовий товариш. 17 жовтня 1684 р. подарував дворове місце
з будинком «близ церкви Воскресенія Христова через улицу про
тивко домов панов Сулимов Іоана Стефановича сотника Гельмязовс
кого, Александра Стефановича хоружого полкового Переяславс
кого стоячий» Київському Микольському монастирю. Він чекав
реваншу і про це засвідчує його активна участь коломацького пе
ревороту 1687 р. проти Самойловича, коли він був обраний пер
шим генеральним осавулом.
Полковими обозними були Григорій Рубаник, Іван Гулак, Оле
фір Максименко, полковими суддями — Юрій Мокрієвич (раніше
Юрій Миколайович — козак Канівського полку, який в делегації
полку до Москви був найосвіченішим і підписався за усіх її предс
тавників), Семен Кульженко, Олефір Максименко, писарями —
Кирило Бувайло, Андрій Кореневський, Леонтій Папкевич, Ми
хайло Мокієвський, Петро Максимович, осавулами — Роман Ро
мановський, Іван Мироненко.
На чолі Переяславських сотень стояли Максим Хоменко, Яків
Попович, Іван Хрипуненко, Мойсей Скаченко, Мирон Гавришенко,
Давид Пушкаренко, Семен Кульженко. Березанськими сотниками
були Федір Бузинарський, Кирило Брайко, Дем’ян Безбородченко.
У 1682 р. Григорiй Карпович Коровка–Вольський був переве
дений до Київського полку на місце Костянтина Солонини з Ста
родуба і його резиденцією став Остер [1272, 85].
Обозними полковими були Опанас Савенко, Степан Звенецький,
Іван Фальківський, Павло Лясковський. Полковими суддями бу
ли Юрій Незамай і Роман Жила, писарями — Петро Долинський
і Даніель Кiпрiянович, осавулами — Яків Олександрович, Семен
Кобилинський, Iлля і Роман Жили.
Козелецьку сотню очолювали Василь Каплонський, покозаче
ний шляхтич [1162, 16] Петро Борсук, Федір Терміновець, Гав
рило Жила, а Остерську — Гнат Кизимовський (Проскуренко),
Iван Дворецький, Iван Лук’янович, Прохiр, Павло Дворецький.
239
Козацька еліта ГетьманщиниУ Києві сотниками були Федiр Ляшко, Михайло Степанський, Сава
Туптало. Моровськими сотниками — Iван Шумейко і Лукаш Су
ховiй, носівськими — Артем Мартинович, Семен і Федiр Шаули,
бобровицькими — Гнат Кальницький і Хома Биченко, гоголівськи
ми — Iван Яковенко і Федiр Олексiйович, кобизькими — Федiр
Мандрика, Федір Ханенко, Василь Небiда, Василь Мандрика,
Iван Кохановський.
619 урядників 1672–1687 рр. з 538 старшинських родин стояли
у керма козацьких підрозділів Гетьманщини. 6 родин мали по
4 старшини, це гетьманський рід Самойловичів, а також Мокрієви
чі, Донці, Гладкі миргородські, Жили і Савенки. 8 родин мали по
три старшини: Забіли, Домонтовичі, Романовські, Жученки, Бор
 
Наші Друзі: Новини Львова