Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 15 грудня 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 158252
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
глинським — Гришко Жуковський, городиськими — Трохим Ни
чипоренко і якийсь Сахно, лукомськими — Олексій Бутенко і Анд
рій Якубович. Бутенко був вже серед перших козаків сотні, поруч
з Яцьком і Василем Бутами [823, 425, 424].
У Сенчі сотникували Михайло Дубовик, Павло Заліський, Сер
гій Криштопенко. Родина Заліських фундувала сотню, коли до
неї увійшов Федір [823, 400]. Ще раніше Михайло Заліський був
сотником (1638) Переяславського полку, а хтось з його нащадків
у 1677 р. отримав універсал Ігнатовича на частину млинового розмі
ру у Чернігівському полку [632, 1]. Харко Дубовиченко розпочав
службу у Миргородській сотні Гладченка (1649), а Фесько Дубо
вик — у Роменській (1649). Іван Дубовик був у сотні Богданенковій
Канівського полку (1649) [823, 110], аще раніше сотню Межиріць
ку очолював Лукаш Криштофович (1638).
Лохвицьку сотню очолювали Юсько Котляренко, Сава Геращен
ко, Іван Куцкевич, Андрій Гамалія, Федір Кратченко. Чорнуськи
ми сотниками були Лаврін Замниборщ і Лук’ян Шевейченко.
Миргородський полковий пірнач почергово тримали Іван Дуб’я
га, Григорій Гладкий, Павло Апостол, і з 1683 р. його син Данило.
Гетьман констатував: «въ Миргороде после отца сынъ полковни
комъ» [747, 169].
Полковим обозним був Яків Федорович, суддею — Андрій Іва
нович, писарем — Макар Морокевський (Мрокевський), осавула
234
В.В. Кривошея ми — Юхим Федорович, Грицько Яцькович, хорунжими — Іван
Іванович.
Полкову сотню очолювали Фесько Сахненко і Гаврило Корсун.
Сотником яресківським згаданий Михайло Череватенко (у Красно
польській сотні 1649 р. був Фесько Череватий). Після нього сотню
очолювали Лесько Хвостик і Данило Леонтійович. Серед уставиць
ких сотників згадані Іван Майдан і Іван Лук’яненко, білоцерківсь
ких — Іван Вергун, Іван Грошенко, Марко Дяченко, Василь Ба
зилевський. Представники родини Вергунів відомі у козацькому
середовищі ще в середині ХVІІ ст. (Сергій Вергуненко в Уставиць
кій сотні, Лазар у сотні Миргородскій Андросовій, Іван у сотні
Хорольській [823, 385, 378, 388]).
У Сорочинцях сотниками були Іван Борисенко, Іван Мартинен
ко, Іван Романенко, в Остап’ї — Яків Махнів, син місцевого сот
ника Івана (1649), який разом з батьком козакував у сотні ще
у 1649 р. [823, 59].
Омельницькими сотниками були Дмитро Пащенко, Максим Фе
дорович, Дмитро Авраменко, хорольськими — Грицько Міщенко,
Микола Турукало, гербований шляхтич Василь Лагода. Останній
від полковника Апостола отримав с. Аврамівку Хорольської сотні
[725, 12]. УШишаках сотником був Григорій Оробець, Яцько Пав
лович, Григорій Зарудний.
Знову повернув собі полковницький пірнач після втрати його за
Брюховецького у Полтавському полку Дем’ян Гуджол. Очевидно,
Самойлович підшукував антизапорозьку опору уПолтаві і розрахо
вував спертися на нього як противагу Жученку. Гуджол очолював
полк два роки. До влади в полку повернулися Горбаненки. Дмитро,
який за Сомка був осавулом полковим полтавським, став отаманом
городовим, а його син Дорош Дмитрович — хорунжим полковим.
Після Жученка полковниками були Прокіп Левенець, Павло
Герцик [1146, 448], знову Прокіп Левенець. Надалі полковниками
були Федір Жученко, Леонтій Черняк, Павло Герцик, обрання яко
го Самойлович охарактеризував так: «Въ Полтаве новый и моло
дой полковникъ своимъ техъ полчанъ поставленъ есть обычаемъ,
потому что тамъ и прежде сего переменивалися полковники»
[747, 169]. Потім знову до влади прийшов Федір Жученко.
Обозним був Артюх Донець. Рід Донців здавна осів у Полтаві.
Коли розпочалася Визвольна війна, п’ять представників цієї роди
ни вступили до лав козацького війська: Милаш, Михайло, Нестор
і Василь — козаки сотні полкової Полтавської (1649), Іван — козак
235
Козацька еліта ГетьманщиниІІ полкової сотні Полтавської (1649) [823, 408, 410]. Син Василя Ар
тюх став обозним полковим полтавським за Гуджола. Його почерго
во змінювали Гаврило Барабаш, Андрій Лученко, Іван Браілко.
Кость Кублицький за Самойловича тричі стояв на чолі суду пол
кового (1673, 1675–1676, 1680–1684), отримав гетьманський уні
версал Самойловича на третину Соколового байраку [875, 13]. Крім
нього суддями були Федір Куриленко, Федір Конашевич, Петро
Мисенко, Стефан Мойцевий, Тиміш Гаєвський. Дем’ян Гуджол піс
ля звільнення з полковничого уряду деякий час був без посади,
а потім два роки (1676–1677) тримав отаманство городове пол
тавське, і, мабуть, на кінець життя три роки суддівство полкове
(1678–1680), на якому його змінив той самий багаторічний, але
небеззмінний, Кость Кублицький.
Осавулами полковими були Стецько (Дорошенко), Степан Пет
рашенко, Іван Несвіт, Адам Ненаденко, Іван Іскра, Тиміш Гаєвсь
кий, Дорош Горбаненко. З них Несвіт був одружений з донькою
Степанця (? — ран. 1677), який ще за Лукомського перед 1648 р.
мав своїх вівчарів.
На уряді полкового писаря Богдана Войцеховича, якого переве
ли до ГВК, змінив Павло Герцик [1146, 448]. Надалі писарями бу
ли Ілляш Туранський, Кузьма Наумович, Олександр Чуйкевич,
Даніель Войцехович.
За сотництво у першій полковій сотні конкурували представ
ники найвідоміших родин полку. Спочатку сотником став Петро
Жученко, потім Михайло Нащинський, а вже після нього — Іван
Красноперич. Другу ж полкову сотню продовжували очолювати
представники однієї родини — ГорбаненківЯковенків, спочатку
Степан, а потім його син Петро.
У Великих Будищах за період гетьманування Самойловича
відомі три сотники: Дмитро Харченко, Леонтій, Педан Хоменко.
У Решетилівці лише два наказні, і ті з одного року (1684): Гаврило
Мираховський і Семен Дерев’янко.
Павло Тарасович очолював Старосанжарську сотню, а Санжарсь
ку — Іван Труш, Федір Горячий, Кіндрат Федянович. Білицьким
сотником був Андрій Білоконь, кобиляцькими — Грицько Браж
ний, Іван Сухин, Іван Шило, Андрій Хилецький і наказним — Пав
ло Чечуга.
Сокологорськими сотниками в той час були Карпо (Сокологор
ський?) і Павло Олексієнко, в Орелі — Підстрішний, Царичанці —
Гаврило Саленко, Нехворощі — Федір Сухомлин. Збереглися дані
236
В.В. Кривошея про кишенських сотників Михайла, Леська Нещенка, Луцика Ша
леного. В Келеберді знані три сотники: Яцько, Павло Коба, Степан
Дорошевич, а у Переволочній чотири — Мартин, Степан Білий,
Андрій Олексієнко, Федір Мойсейович.
У той час, коли у Переяславі полковником був Думитрашко
Райча 1673 р. у Київ до воєводи князя Юрія Трубецького з’явився
колишній полковник і син гетьмана [1469, 142] Сулима. У серпні
цього жроку на двох підводах у супроводі ротмістра Олексія Обо
довського виїхав до царя. 3 жовтня 1673 р. отримав подорожній
лист від царя на себе, сина Івана, племінника Олексія і 5 челяд
ників на проїзд на 8 підводах до Глухова. Став значним військовим
товаришем, прибув у Переяслав — і старе протиріччя між Сули
мами і Романенками розгорілося знову. За гетьмана Самойлови
ча перші йшли вгору, а Романенки зникли з керівних посад.
Федір Сулима зробив усе, щоб поріднитися з гетьманом [890,
 
Наші Друзі: Новини Львова