Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 27 вересня 2020 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 173176
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
За гетьмана Брюховецького Самойлович повернувся у Прилуць
кий полк, ставши наказним полковником, а, відповідно, тоді вже
мав бути сотником красноколядинським. Полковникував тоді Фе
дір Терещенко або вже Дмитро Чернявський. Нам невідовий жо
ден із полкових старшин прилуцьких того часу. В.Модзалевсь
кий приводить архівні свідчення, що Самойлович був посланцем
Брюховецького до Москви до д’яка приказу Таємних справ Демен
тія Башмакова з «язиками», за що отримав нагороду — пару со
болів вартістю п’ять карбованців [1243, 477].
У 1665 р. він очолив охочий козацький полк, який був посла
ний під Смоленськ [1243, 477]. Після цієї операції повернувся
222
В.В. Кривошея в Україну, проте не у рідний Прилуцький полк, а переходить до
Чернігівського на посаду вже не сотника, а полкового старшини:
спочатку осавула, а потім судді. На цих урядах іноді виконував
функцію наказного полковника. Три роки працював під началом
полковника Дем’яна Ігнатовича. Мабуть, проявив себе вірною йому
людиною, бо коли останній у січні 1668 р. став генеральним оса
вулом, то полковницький пірнач перейшов до рук Самойловича.
У полку співпрацював з обозним Савою Посудевським, суддею Мар
ком Артемовичем, писарем Леонтієм Полуботком, разом з якими
піднявся на боротьбу проти російських воєвод.
Після загибелі Брюховецького і відступу військ Дорошенка
з прибічниками наказного гетьмана Ігнатовича отримав царське
прощення. Проте полк очолював недовго, і вже через рік став ге
неральним суддею, а його місце зайняв Іван Лисенко.
Крім Івана Самойловича, документи донесли нам імена ще трь
ох його братів: Василя, Мартина, Тимоша. Всі три були священи
ками: Василь у Лебедині, Тиміш (? — ран.1687) і Мартин (? —
1687 — ?) — у Ромнах, при чому двоє останніх були і протопопа
ми. Мартину братгетьман надав с. Оксютинці Роменської сотні
[1243, 477].
У подружжя Івана і Марії Самойловичів було троє синів і дві
доньки [1243, 477]. Старший Семен народився приблизно 1660 р.
У такому разі і шлюб слід віднести близько 1659 р. Другого сина на
звали Григорієм, а третього — Яковом, доньок — Параскою і Нас
тасією. Пізніше брата дружини Костянтина Голуба, свого швагра,
Самойлович спротегував на уряд генерального бунчужного.
Після перевороту 1672 р. для впевненості забрав цар до свого
двору синів гетьмана Семена і Григорія. З 1675 р. уМоскві тримали
по черзі вже по одному сину. У березні 1677 р. з Сибіру до Москви
повернувся брат гетьмана Петра Дорошенка Григорій, отримав
царський дозвіл «ходити за караулом» і переселився ближче до
«двору» Семена Самойловича. Яків Самойлович був уМоскві без
відлучно два роки (1676–1678.11.), у грудні 1678 р. відпущений
був і Григорій Самойлович. 1681 року Семен і Григорій знаходились
вже у Батурині, а уМоскві залишався Яків [1243, 478]. У 1680 р.
20річний Семен Самойлович одружується з п’ятнадцятирічною
донькою Федора Сулими Марією [1243, 478].
1672 р. претендентами на обрання гетьманом були Іван Самой
лович, Костянтин Солонина, Карпо Мокрієвич, Родіон Думитраш
ка. Не зовсім зрозуміло, чому групу Самойловича підтримував
223
Козацька еліта Гетьманщиниродич Ігнатовичів Іван Домонтович, який після перевороту не втра
тив уряду судді генерального. Він вимагав зачекати ради з обрання
гетьмана до царського указу. На цьому підгрунті у нього виник
конфлікт з писарем Мокрієвичем. Останній розпочав «бранитца,
что он не приговариваетъ Гетмана выбирать до Указу великого
Государя. И судія Іван Домонтовъ Карпу писареві говорил: тебе
де напрасно Карпъ в Гетманы хотеть, полно де и того что мы и за те
свои дела… — з головою недостоин де ты і в писарехъ быть за свои
дела. И писарь де Карп за те слова судье Івану Домонтову выдрал
половину бороды; и обозной де хотел на писаря справу дать, да
вступили за писарися Дмитрашко да Солонина и то де дело так
покинули» [1273, 49].
Увесь час гетьманування Самойловича уряд обозництва тримав
дід його дружини Петро Забіла, на судівстві Домонтовича змінив
Михайло Вуяхевич, який повернувся з сибірського заслання. Уряд
генерального писаря зайняв і тримав десять років писар Генераль
ного Військового Суду Сава Прокопович (? — 1650 — бл. 1701.01.).
Є згадка про його попереднє сотникування у Воронежі (1669) у Ні
жинському полку, потім — писарство полкове переяславське (1671).
Рід Савичів тримав уряд генерального писаря 31 рік (1672–1687),
(1709–1725).
За 15 років генеральними осавулами були шість старшин: Іван
Лисенко, Лесько Черняк, Леонтій Полуботок, Павло Грибович, Іван
Мазепа, Михайло Миклашевський [650, 7], хорунжими — троє:
Григорій КоровкаВольський, Степан Забіла [552, 1], Михайло
Миклашевський [1124, 243] і двоє бунчужних — Леонтій Полубо
ток і Костянтин Голуб. Генеральні установи очолювали Василь Ко
чубей (писар ГВС і реєнт ГВК [730, 19]), Андрій Васильович (писар
ГВС), Степан Соломаха (осавул ГВА), Андрій Криницький (хо
рунжий ГВА). Думитрашко отримав на відкуп індуктивний збір
в Гетьманщині [179, 1]. Як бачимо, генеральні уряди за Самойло
вича посідали 13 старшин з 11 родин (Забіли і Миклашевські мали
по два представники). При цьому враховувалося, що «обирая геть
мана в раде...приговор имели...даби начальних людей не перехрес
тов и ляхов, от которых нам разоренье чинитца», — згадував де
що пізніше один із полковників.
Впадає у вічі тісний зв’язок Самойловича з Лисенком. Останній
змінив попередника спочатку на полковництві, а потім на уряді
генерального старшини. Активно підтримував Самойловича Леон
тій Полуботко, який ще за його полковництва був писарем полко
224
В.В. Кривошея вим чернігівським, під час самого перевороту відіграв не останню
роль, очолюючи полкову сотню Чернігівську. В нагороду після
перевороту отримав посаду генерального бунчужного. Надалі як
випробувана і вірна людина був посланий очолити опозиційний
Переяславський полк.
Л.Окіншевич систематизував факти діяльності Леонтія По
луботка на посаді генерального бунчужного, а саме: в листопаді
1673 р. займався врегулюванням взаємин архімандрита Михайла
Лежайського і жителів сіл Дехтярівки, Кудлаївки, Ігнатівки [1273,
223]. В цьому жмісяці до гетьманської столиці хотів заїхати із Січі
колишній генеральний осавул Павло Грибович, який втік з сибірсь
кого заслання на Запоріжжя, але через те, що на Січі був мор, його
тримали під Батурином в карантині, і гетьман направив до нього
Полуботка розпитати, як йому вдалося втекти з Сибіру [1273, 225;
711, 335–336]. В лютому наступного року був делегований гетьма
ном прийняти присягу в генерального осавула дорошенківської
армії Якова Лизогуба, який перейшов на бік Самойловича [1273,
225; 711, 374]. Приїзд до Москви 26 лютого 1676 р. великої укра
їнської делегації, очолюваної Полуботком [1273, 222; 717, 490],
в серпні цього ж року він був посланцем до князя Ромодановського
з інформацією від гетьмана про готовність до походу [1273, 222;
717, 720]. В жовтні 1676 р. гетьман наказав йому взяти на допит
і під арешт в Переяслав, де він знаходився, стародубського полков
ника Петра Рославця [1273, 224; 717, 728]. В січні 1677 р. на ду
ховному суді ніжинського протопопа Семена Адамовича виступав
як представник від гетьмана, звинувачуючи протопопа, і за відмови
останнього прийняти постриг, «повелением господина бунчучного
 
Наші Друзі: Новини Львова