Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 21 лютого 2020 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 161460
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
28 лютого 1670 р. уступив ПустинноРихлівському монастирю
[700, 38]. Перед арештом він встиг утекти до Києва, де на пропо
зицію ректора КиєвоМогилянського колегії відмовився сховати
ся на Запоріжжі, мотивуючи це своїми сварками з запорожцями
[716, 798]. Ігумен Братського монастиря В.Ясинський сповістив
213
Козацька еліта Гетьманщинивоєводу київського Г.Козловського про його перебування у Києві,
і Шумейка заарештували та відправили до Москви. Василь був
одружений з вдовою Зіновією Жданівною, яка проживала у Чер
нігові, а після скинення Ігнатовичів [1266, 20] мешкала, очевид
но, уМені [1249, 78]. 16 грудня 1677 р. вона купила великий двір
з городом, плецем і садом, який стояв на хуторі поруч з землею
Івана Товстенка.
Молодший брат Василя Сава Ігнатович став полковником старо
дубським. Серед зятів Ігнатовичів був Іван Домонтович. З прихо
дом до влади Дем’яна Ігнатовича, дядька його дружини, Домон
тович став отаманом городовим чернігівським [1240, 434]. Він
активно підтримував Ігнатовичів і був суддею генеральним, а його
син Іван — військовим підписком у ГВК, через одну з доньок його
ріднею став рід відомого чернігівського полковника Силича.
Донька Дем’яна Ігнатовича невідомого імені (можливо, Олена)
була двічі заміжня. Від першого шлюбу було двоє синів (Петро та
Іван) [747, 324]: один став священиком, другий — козаком. Відомо,
що вони продали сільце полковнику чернігівському Якову Лизо
губу. У другому шлюбі була заміжня за Іваном Полетикою, а їхня
донька вийшла заміж за якогось Іллю [1242, 557 –558].
Поява на полковничому уряді Дем’яна, а потім його братів Са
ви і Василя засвідчують, що ця родина у Гетьманщині мала дос
татньо міцні і давні коріння. Це, в свою чергу, вимагає аналізу
всіх наявних фактів задля з’ясування «феномена» Ігнатовичів.
Дем’яна Ігнатовича обрано гетьманом на старшинській раді
(НовгородСіверський, 1668). Проте підписання Глухівських статей
(березень 1669) відвернуло від нього частину козацької старши
ни. Їй вдається консолідувати представників покозаченої шляхти
проти залишків запорозького впливу на Сіверський регіон. У берез
ні 1672 р. Ігнатовича було скинуто з гетьманства. Разом з Ігнато
вичем зазнав репресій генеральний осавул Павло Грибович, зник
з історичної арени улюбленець гетьмана і його охоронець, компа
нійський (мабуть, надвірний) ротмістр Павло Зборовський. До
обрання нового гетьмана після арешту Ігнатовича правили тріум
вірат Іван Самойлович, Петро Забіла, Іван Домонтович.
Серед місцевих старшин, які в час гетьманування Ігнатовича
користувалися значним впливом, слід згадати Карпа Мокрієви
ча. Найближчим дорадником в останній час гетьманування Ігнато
вича був Миклашевський [650, 6]. Про Михайла Миклашевського
детальніше йтиметься далі, але його політичний злет розпочався
214
В.В. Кривошея саме за Ігнатовича, коли він був лише військовим товаришем і дво
рянином гетьмана [1124, 243]. У той час від тестя — сотника глу
хівського Данила Рубана — він отримав млин під Глуховом. Після
зміщення Ігнатовича тріумвірат взяв його під свій захист і про
текцію.
Чернігівськими наказними полковниками у січні 1668 р. зафік
совані Гаврило Васильович — колишній сотник любецький і Федір
Свіонтицький. У 1669 р. полк очолив Іван Лисенко, Костянтин
Стрієвський і Іван Пригара були наказними полковниками, при чо
му останній у 1670 р. від гетьмана Дорошенка. У 1672 р. полков
ником став Ігнатович Василь. Обоз очолювали Сава ВнучкоПо
судевський і Лазар Захарович. Марко Артемович продовжував
бути суддею полковим чернігівським. Серед осавулів відомий лише
Бучинський.
Полкову Чернігівську сотню очолювали Василь Болдаковський
[439, 1], Степан Силич, Леонтій Полуботок, Матвій Силич. Болда
ковський навіть був наказним гетьманом від Ігнатовича (1670).
Серед наказних сотників названий Андрій Чеховський.
Киселівськими сотниками були Федір Свіонтицький, Герман
Михайлович, Василь Тищенко, волинським — Василь Олещенко,
седнівськими — Ян Голомбецький, Михайло Петличний Савен
ко, любецькими — Іван Мокрієвич, Стефан Войцехович.
Ніжинським городовим полковником був поставлений запо
розький кінний полковник [714, 87] Артем Мартинович. 22 січня
1668 р. він, піднявши антимосковське повстання, ввів до Ніжина
Батуринську (сотник Хома Михайлович Гнилозубенко), Конотопсь
ку (сотник Лесько Лисенко), Новомлинську (сотник Павло Михай
лів), Кролевецьку (сотник Максим Ковденко), Спаську, Глухівську
(з наказним сотником, бо сотник Пилип Уманець уже 27 січня
у Глухові взяв владу) і Веркіївську (сотник Іван Кониський) сотні.
Проте козаки були розгромлені. Разом з Артемом Мартиновим на
Правобережжя до гетьмана Дорошенка втік полковий писар Би
ховець [1070, 198]. Полком же продовжували керувати Євстафій
Золотаренко, а потім Пилип Уманець. На полковницький уряд во
ни тримали м. Веркіївку [730, 69].
З наказних полковників відомі Матвій Шендюх та Василь Ігу
менський, обозний — Матвій Матвійович. Суддею полковим тоді
став багаторічний сотник мринський, покозачений шляхтич Федір
Завадський, писарем [714, 22] Іван Степанович Биховець з Оли
шівки. В.Шевчук, як і О.Лазаревський помиляється, стверджуючи,
215
Козацька еліта Гетьманщинищо він походив з Правобережжя [734, 92; 1132, 101]. Насправді він
був родом з сотницької родини з Олишівки, розпочав козакувати
у Ніжині, деякий час виконував там функції полкового писаря.
З 1667 р. скуповував млини під Вороніжем на р. Есмані, став влас
ником хутора Грабовського поблизу Олишівки і поселив тут слободу.
Залишаючись вірним гетьманові Дорошенку, перейшов до Чи
гирина, де був писарем судів генеральних. Повернувся на Лівобе
режжя до гетьмана Ігнатовича і з 1669 р. їздив як посланець до
Москви. На писарстві жполковому його змінив Павло Рачинський.
Полковим хорунжим, а потім осавулом був покозачений шляхтич
Гнат Пампур [1243, 1].
Сотником полковим зафіксований Костянтин Іванович (можли
во, Голуб), веркіївським — Іван Семенович Косинський, іванго
родськими — Іван Оринка, Федір Билдич, Федір Малюга, борз
нянськими — Григорій Проскуренко і Тарас Забіла.
У Воронежі сотникував Сава Григорович (мав млин на р. Єсмані
у три кола мучних і два ступних [1133, 327]). На початку 1669 р.
він разом з ніжинським війтом Олександром Турковським, кро
левецькими та ніжинськими міщанами був прийнятий у Москві
царем. Наказним сотником в цей період бачимо Андрія Крикуна.
З коропських сотників відомий Федір Якович Химич, новом
линських — Іван Євтушенко, Павло Михайлович, Юсько Матвієн
ко, батуринських — Григорій Карпович КоровкаВольський. Ко
лишній сотник батуринський Хома Гнилозубенко у серпні 1670 р.
вже як військовий товариш від гетьмана Ігнатовича їздив до Моск
ви, а у січні 1671 р. побував там вдруге.
Рождественську сотню очолювали сотники Степан Нестерович
Соколенко (Нестеренко Степан) і Дмитро Сафонович, Олишівську —
Герасим Рубан, Конотопську — Лесько Лисенко, Панько (Демко)
Петренко, Петро Суховій, Шаповалівську — Павло Павленко, Петро
Павленко, Кролевецьку –Василь Якович Дейнека (Яценко), Гриць
ко Боярин (1668, 1670, нак.). У Глухові сотникували Пилип Ума
нець, Ясько Михайлович Жураковський, Данило Семенович Рубан.
 
Наші Друзі: Новини Львова