Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 03 квітня 2020 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 163213
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
ницький «з правобережного (мабуть, брацлавського) шляхетсь
кого роду…служив у Дорошенка й виконував різні дипломатичні
207
Козацька еліта Гетьманщинита приватні доручення (посольства до Многогрішного 1671 р., до
Польщі 1673 р. тощо). Староста Немирівський (1677, 1678)»
[1267, 245].
У Кальнику відомий наказний полковник Олександр Урбано
вич, а також Василь Богун, мабуть, син Івана Богуна, який був пов
ним кальницьким полковником [617, 10].
До 1671 р. у Паволоцькому полку залишався полковником
Ярош Грицина, коли його змінили спочатку Григорій Гамалія,
а потім Андрій Дорошенко і Яків Гамілія. У 1675 р. через незго
ду щодо турецької орієнтації гетьмана Гамалія залишив дітей
і дружину в Чигирині і перейшов на Пирятинщину [851, 266; 717,
246], його змінив Павло Низкогляд.
Правобережний Київський полк очолювали Петро Бутрим і Кос
тянтин Матюта. Маємо згадку про те, що покозачений шляхтич
гербу «Сухекомната» [1162, 53] Семен Карпович Жила 9 вересня
1666 р. отримав королівський привілей на землі у с. Медведівці
Березинського повіту [1241, 33]. Враховуючи, що його рідний брат
Гаврило був сотником козелецьким (? — 1669–1672 — ?), а він
сам полковим осавулом (? — 1672 — ?), то можливе його сотництво
в Козельці під час отримання королівського привілею.
Слід згадати ще старшину, яка в той час перебувала в засланні.
У серпні 1668 р. Петро клопотав повернути з заслання «наших
невинно в ссылку отданных» ігумена Мгарського Віктора Заго
ровського, Захара Шийкевича, Кропивницького та ін. Турбувався
гетьман і про звільнення старшин з московської неволі. У 1668 р.
просив царя звільнити Михайла Ганджу, Андрія Щербину,
Дмитра Чернявського [714, 126]. З московського ув’язнення повер
нувся колишній обозний військовий Тиміш Носач, якому геть
ман Дорошенко як «старинному и заслуженному войска запоро
жского товарищу» 22 серпня 1668 р. в Корсуні видав універсал
[1427, 450].
Після капітуляції Ханенка король робить ставку на полковника
ЙКМ і старосту носівського Григорія Гуляницького (? — 1675),
але «Гуляницкого войско все огнемъ пожгли» (8 корогв і татар)
[716, 293] розгромили з двох боків як дорошенківці, так і мос
ковські війська [717, 246, 250].
Падіння Дорошенка привело до підйому у західних полках
Остапа Гоголя, давнього соратника Хмельницького, останнього ви
значного представника тієї генерації старшин [130, 25]. З його ро
доводу відомо, що у вересні 1664 р., коли він прийняв протекцію
208
В.В. Кривошея польського короля, то два його сини були захоплені у Львові,
можливо, там навчалися чи жили з матір’ю. Знаємо також, що ще
у 1668 р. його брат Григорій керував обороною Кальника від поля
ків, у вересні 1671 р. під час оборони Могилева загинув один із його
синів. З Молдавії Гоголь і полковники К.Мигалевський та Кияшко
погоджуються підкоритися гетьманові М.Ханенку. Дещо пізніше
полковник подільський Остап Гоголь призначається королем наказ
ним гетьманом [1139, 451], крім його полку на боці короля слу
жили полк Кияшки, Димерський полк, три корогви ханенківців.
За іншими даними, наказний гетьман (1675) Остап Гоголь мав
при собі охотницькі полки Барабаша, Кияшки, Кваші, Семена
Артюші [717, 161]. А у лютому 1676 р. нобілітуються головні ко
зацькі ватажки О.Гоголь, полковники С.Корсунець, М.Лукейчик,
А.Зеленський, обозні полкові К.Гасаненко, А.Ясенський, осавул
П.Кукель, сотники В.Іваненко, Г.Бернашовський, Я.Озажинсь
кий, С.Бахринський [1440, 24].
1676 р. було прийнято рішення про «стації» лише чотирьом ко
зацьким полкам (4000 чол.). Згодом полки Семена Корсунця, Івана
Шульги та Кобельзького були розміщені у Димерському старостві
[1440, 24].
Восени 1677 р. на Лівобережжя переходять «два полковника,
один конний Іванія, і другий піхотний Василь, а з ними кінноти
чоловік тридцять» [708, 430].
У 1679–1683 рр. старшими над правобережними козаками були
суддя генеральний Мирон, полковники Олександр Урбанович та
Максимиліан Булига. Молдавський же воєвода Дука призначив
своїх полковників у головні козацькі міста. «...в Чигирине был Кє
рембашевський, вМошнах и Черкасах Вергун, в Каневе Кобзарь,
а в Корсуне и Богуславе Куницкий», — сповіщав царя Василь Ко
чубей. І, характеризуючи їх, додавав: «А все те и иные осадчики бы
ли беглецы и изменники наши, которые отсюда из стороны нашей
на ту сторону Днепра поуходили, и Куницкий тот забежал было
к ляхам прежде, а потом к нему Дуке воеводе прилепился...». Ко
ли ж розпочалися військові дії поляків проти Порти, то названі
козацькі ватажки здали Немирів та інші міста.
24 серпня 1683 р. С.Куницький призначається гетьманом. Пол
ковниками бачимо Юрія, Лук’яна, Я.ДунінаРаєцького, Андрія
Могилу, писарем генеральним Пяйковського. Куницький був уби
тий на козацькій раді в березні 1684 р. при спробі втекти з неї,
«змінивши козацький жупан на чернецький одяг» [1440, 32 ].
209
Козацька еліта ГетьманщиниПід Віднем знаходилася приватна козацька корогва воєводи
волинського Я.Стадніцького під керівництвом полковника Апос
тола. Згодом приєдналися козацькі полки Я.Ворони, шляхтича
Менжинського, Семена. Наприкінці 1683 р. сім полків очолюва
ли Максимиліан Булига, Василь Іскрицький, БулукБаша, А.Зе
ленецький, К.Станецький, Я.ДунінРаєцький і, мабуть, Киліян.
Куницького на гетьманстві змінив полковник піхотний Андрій
Могила [1442, 125]. Під час його гетьманування на Лівобережжя
перейшли чотири полки (полковники Левко, Дроб’язга, Криш
таль — уПереяславський полк), на Січ — козаки на чолі з С.Палієм
і Куликом [712, 176]. Знаємо полковника димерського Мирона,
білоцерківського Х.Шарка, спостерігалася тенденція відродження
територіальних полків Брацлавського, Богуславського, Корсунсь
кого. У 1686 р. бачимо такі полки: Семена Палія, Максимиліана
Булиги, Макухи, Гришка, БулукБаші, Семена. Все це — добро
вольцісічовики. Полки Макухи, Штепи, Кулика отримавши ко
ролівську платню, перейшли і розпорошилися на Лівобережжі, це
свідчить про тимчасовий характер цих формувань (з лівобереж
них козаків чи січовиків). Запорозьким полковником називався
(? — 1686.08. — 1687.06. — ?) і Криштоф Лончинський [803, № 13,
7]. Командний склад полку свідчить про шляхетське ядро цього
полку (вказані поручик Василь Меленевський, хорунжий Павло
Волковський) [803, № 13, 14].
У 1689 р. гетьманом став Гришко Іванович, який вів непри
миренну боротьбу проти полковника фастівського Семена Палія.
Під його регіментом перебували полки Іскри, Самуся, а також
Я.Гладкого і А.Абазина.
На Правобережжі діяло угруповання, орієнтоване на Османсь
ку імперію, на чолі якого був поставлений Юрій Хмельницький.
Ще у лютому 1676 р. він призначив наказним гетьманом Астаматія
(Євстафій Гиковський, Остаматенко). За Богдана Хмельницького
цей виходець із Греції тримав митну справу в Україні (28 квітня
1654 р. гетьман призначив його митним екзактором [538, 2–4]),
водночас виконував дипломатичні доручення, був активним при
бічником І.Виговського. Тривалий час відсутні про нього згадки
в джерелах. 1675 р. Петро Дорошенко призначив його резиден
 
Наші Друзі: Новини Львова