Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 11 грудня 2018 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 144768
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
В.В. Кривошея роду, які перейшли на Лівобережжя і козакували у Смілянській
сотні Лубенського полку (БараниСтеценки, ОстровніСтеценки,
МакаренкиСтеценки, БілогайСтеценки, ТригубиСтеценки,
ПрачіСтеценки).
ЗолотаренкиОникієнки у Корсунському полку залишалися
на боці Дорошенка, про це засвідчує той факт, що 1670 р. Василь
Оникієвич був полковим хорунжим. Додаткової перевірки вима
гає інформація про те, що наприкінці лютого — на початку березня
1672 р. у Корсуні вбито місцевого полковника (Ганібала ?) і полко
вого писаря за те, що хотіли пустити на постій татар, а брат геть
мана Андрій Дорошенко врятувався втечею, убитий був також
полковник паволоцький (Гамека ?) [996, 393].
Задля наведення дисципліни і підкорення корсунчан царю Са
мойлович призначив наказним полковником Костянтина Мига
левського.
За гетьманування Дорошенка і в наступний період маємо ін
формацію про 17 старшин полку, з яких 16 — полковники кор
сунські (з них 6 наказних і 1 піхотний). Федір Кандиба отримав
пірнач двічі. Два полковники (Яненко і Губаренко) — родичі геть
мана Ю.Хмельницького, представники «молодої генерації» «кла
ну Хмельницького». На жаль, поки що не вдалося встновити хто
такий Стефан Бобилецький, який 13 квітня 1670 р. отримав ко
ролівський привілей на млин на р. Росі поблизу Корсуня за війсь
кові заслуги.
Черкаське полковництво Петро Дорошенко передав Федору
Джулаю, якого почергово змінювали Бугай, Михайло Гамалія,
Яким Головченко, Павло Білий, Григорович, Філон Горілий, Ждан
Степанович, Богдан Калістрат.
Яким Михайлович Головченко (? — 1629–1689) на початку
Визвольної війни входив до козацтва Переяславської сотні Федора
Чикмена [823, 323]. Разом з ним були якісь його родичі Григорій
і Петро [823, 323]. 4 липня 1662 р. він — товариш знатний пере
яславський — продав фільваркові грунти в с. Дівичках. Мабуть,
після переяславського повстання 1666 р. перейшов на Правобе
режжя, став полковником черкаським (1669) у Петра Дорошенка.
Він змінив на полковничому уряді Михайла Гамалію. Брав участь
у боях проти ханенківців, після розгрому останніх у 1669 р. під
Стеблевом писав, що Ханенко покинув свій табір і втік, залишив
ши обоз, гармати, намети, коней і рушниці [1298, 404]. Останню
згадку про нього як полковника маємо у вересні 1669 р., а новий
205
Козацька еліта Гетьманщиниполковник Павло Білий згадується лише починаючи з березня
1671 р. Головченко ж був обраний генеральним осавулом. Пізніше
повернувся на Переяславщину і 16 березня 1675 р. гетьман Са
мойлович затвердив за ним право на млин і хутір в с. Масаліївці
Сосницької сотні [437, 1].
Міхно Кондратенко був наказним полковником, Ярош — пол
ковим осавулом, отаманом городовим черкаським — Оснач Прокіп.
Мошенську сотню очолював Лук’ян Стеценко, Золотоніську —
Михайло Степанович (1666).
Близько 1663–1665 рр. лівобережні території Черкаського пол
ку ввійшли до складу Переяславського. Піщане у списку міст пол
ку на 1665 р. відсутнє, проте воно залишалося сотенним центром
[709, 19].
З Черкаського полку всього відомо 18 старшинських родин.
З 10 полковничих родин Джулаї, Гамалії, Воронченки належали до
відомих у пепередні періоди, інші — на рівні полковників були но
вими. Якимсь полковим старшиною чи сотником був Міхно Кондра
тенко, який деякий час виконував обов’язки наказного полковника.
Реєстр доповнюють два полкові старшини і чотири сотники.
У Білоцерківському полку відомо 12 старшин з 11 родин. Спос
терігаються значні протиріччя між Степаном Бутенком і Гнатом
Макухою, які тримали пірнач по два рази. Гетьманський вплив
відчувається двічі: під час затвердження на полковництві Андрія
Тарасенка, мабуть, якогось родича Дорошенка, а також пізніше,
під час призначення на білоцерківське полковництво свого рідного
брата Григорія. Загалом маємо згадки про 8 сотників Білоцерківсь
кого полку, з яких двоє Корицьких.
Коли у Дорошенка з’являється новий супротивник — полков
ник уманський Михайло Ханенко, то три найзахідніші полки ви
знали останнього гетьманом [716, 259]. Уманчани мали давні і міцні
зв’язки з Січчю, де їх підтримували кошовий Григорій Пелех,
військовий суддя Семен Богаченко, писар військовий Андрій Та
расенко, старшини Василь Завалій, Федір Бардай, Іван Завіша,
Стефан Білий, Грицай, Яків Ярошенко, Роман Малюк, Іван Полта
вець, Василь Олексієнко. Виступ Ханенка був здійснений як наслі
док впливу антитурецького і антитатарського українського про
польської орієнтації січового угруповання (і західної частини
полків січової орієнтації і впливу).
Брацлавського полковника Василя Дрозда влітку 1665 р. змінив
Василь Дворецький [934, 251]. Наступного року полк очолювали
206
В.В. Кривошея Родіон ДумитрашкоРайча, який мав якісь родинні зв’язки з Ку
ницькими, і Михайло Зеленський. Їх змінювали Сидір Коваленко,
Семен КияшкоМанжос, Григорій Дорошенко, Стефан Гудима, Пав
ло Лисиця. Федір Булюбаш був наказним полковником у 1675 р.
Сидір Коваленко знову отримав полковницький пірнач у 1675 р.
і тримав його 10 років.
У Зеленського, який перейшов на бік Дорошенка, польський
король конфіскував маєтності і передав їх Кобилецькому [1498,
84]. У 1671 р. Михайло Зеленський перейшов на польський бік, він
здав значну фортецю Стіну. Собеський зробив спробу підкупити
полковника Костянтина, обіцяючи йому нобілітацію, але невдало.
Ханенко захопив Ямпіль. Ханенка визнав лише один Брацлавсь
кий полк. Під Брацлавом зібралися проханенківські старшини
Сірко, Зеленський, Лисиця, Іскрицький.
Іван Федорович ЯцьківськийКуницький з Кальницького полку
помер у проміжку 1663–1667 рр., бо його маєтність Боярку після
смерті 3 червня 1667 р. король надав брацлавському стольнику
Павлу Тетері [827, 401]. Якогось його родича Степана Куницького
Яцьківського (? — 1684) у 1671 р. Дорошенко направив послом
до Туреччини [1447, 45]. Через нього жбула домовленість з Доро
шенком про шлюб племінника гетьмана Ігнатовича Михайла
з донькою Дорошенка [716, 752]. Можливо, що Ігнатович, який
був писарем у Тукальського, а потім у Андрія Дорошенка [996,
596], і є цей Михайло.
Пізніше Куницький як військовий товариш виконував дору
чення Самойловича на Правобережжі, видавав там себе за полков
ника і був нобілітований. В.Липинський називає його полковни
ком переяславським, але жоден з дослідників цього твердження не
підтримав. Нетривалий час у 1653 р. Степан Федорович був пол
ковником переяславським. На нашу думку, це і є Куницький.
Був схоплений за наказом Самойловича, його справу вів протопоп
Адамович [1476, 796].
Разом з ним у козацькому середовищі були рідні брати Василь
і Федір [1477, 45] та три племінники Анастасій, Дмитро, Іван. Піз
ніше Іван Куницький фіксується як намісник у Ромнах у 1672 р.
Високий статус Степана Куницького у козацькостаршинсько
му середовищі пояснюється його шлюбом з вдовою полковника
миргородського Лісницького. О.Оглоблин вважав, що Степан Ку
ницький «з правобережного (мабуть, брацлавського) шляхетсь
 
Наші Друзі: Новини Львова