Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 08 грудня 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 157948
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
Міцно утримувався владі рід Коробок, уже після складання геть
манських повноважень пірнач отримав старий чигиринський пол
ководець Іван Скоробагатько. Новими в полковничому середовищі
були представники родин Коровок і Городничих. Загалом маємо
інформацію лише про 8 сотників цього полку.
Канівський полк протягом гетьманування Дорошенка очолю
вали Яків Лизогуб, Іван Гурський, Матвій Павлович.
Яків Кіндратович Лизогуб (Яцько Кобизенко) (? —
1629–1698.9.08) 19 травня 1667 р. звернувся з листом до воронь
ківського сотника Переяславського полку, «чтобы де козакам
и всяких чинов людей, которые с давних лет с Киевской стороны
Днепра перешли жить на Переяславскую сторону, велел бы он сот
ник идти по прежднему за Днепр на Киевскую сторону» [619, 42].
Відзначився у осінній 1669 р. перемозі дорошенківців над ханен
ківцями, захопивши велику здобич, серед якої було і шість гармат
[1298, 403]. Обраний генеральним осавулом (1669–1674) і був на
казним гетьманом (1670–1673). У січні 1670 р. очолив під Горо
шином корпус у складі частини Лубенського полку (полковник
Григорій Гамалія), кінних полків Миколи Раєвського, Івана Вер
бицького, Гната Шульги, частини Чернігівського (наказний пол
ковник Іван Пригара) [716, 185].
9 лютого 1674 р. у Каневі під його керівництвом були зосередже
ні місцевий полк (полковник Іван Гурський), дві сотні Умансько
го полку, кілька сотень Корсунського, сердюцький полк Харито
на Шуренка [711, 371], які перейшли на бік Самойловича.
Яків Лизогуб — процарський кандидат у правобережні геть
мани (1673). Улютому 1674 р. здав гетьманові Самойловичу та кня
зю Ромодановському Канів.
27 лютого 1674 р. полк у складі лівобережних військ виступив
у похід і 2 березня під Лисянкою розгромив загони наказного
гетьмана Григорія Дорошенка. Одним із воєначальників, які очо
лювали корпус, був Яків Лизогуб. Коли взяли Лисянку і міщани
спробували сховати Григорія Дорошенка, то Лизогуб «побрав
міщан за варту, вони видали й Дорошенка, і Лизогуб відправив
його, закувавши в кайдани, до Ромадановського в Переяслав»
[996, 489]. Перейшов на Лівобережжя. Мешкав в м. Конотоп
(1681).
202
В.В. Кривошея З перших днів Національновизвольної війни був у лавах Ка
нівського полку [823, 98], пройшов усі щаблі козацької ієрархії
й очолив полк Іван Гурський. Рід Гурських відомий на Гетьман
щині, уМежигір’ї поминали рід Гурського зКанева: Матвія, Ірину,
Мартина, Федора, Василя, Семена, Гната, Якова, Марію, Івана,
Івана, Марію, Кирила, Йосипа, Михайла, Хведора, Марію, Олену,
Федора [699, 125]. В.Липинський називав генерального осавула
Гурського, якого стратили у 1651 р у Києві неначе за зраду під
Берестечком [1159, 156] (чи не він Войцех Гурський, якого нобілі
тували в числі трьох вірних канівських сотників 5 грудня 1650 р.).
Іван Гурський був полковником канівським (1674–1675) [711, 371;
1717, 25,129], під час битви під Почепом потрапив у російський
полон, за нього вступився Лазар Баранович [716, 139]. Пізніше
російський канівський воєвода князь Волконський заарештував
його за те, що нібито полковник приймав дорошенківських роз
відників. Закував його в кайдани і тримав, не звертаючи уваги на
заходи стосовно його звільнення гетьмана Самойловича. Іван
Гурський склав присягу царю ще 19 лютого 1675 р., переселився
на Лівобережжя. З ним перейшов полк сердюків (300 вояків). Як
значний військовий товариш брав участь у 1683 р. у суді над ко
лишнім полковником переяславським Думитрашком. У його во
лодінні було с. Слободка Бубнівської сотні Переяславського пол
ку [796, 12].
Матвій (Матяш) Павлович походив з Костенецької сотні (1649),
у якій були, крім нього, Давид, Лесько, Дмитро. Став полковни
ком канівським, у березні 1673 р. він разом з одним з сотників був
посланий зЛисянки до Дорошенка з повідомленням, що полк прий
няв бік царя і радили йому їхати на раду до Корсуня та скласти
там булаву і бунчук. У 1675 р. як колишній полковник канівсь
кий знаходився у Лисянці. Це свідчить на користь якихось його
родинних зв’язків з лисянськими старшинськими родинами.
Полковим писарем канівським був Михайло Булавка, який
походив з покозаченої шляхетської родини гербу «Шеліга» [1162,
19], що фіксується у полку ще на початку Визвольної війни (Ва
силь Булавка козакував у сотні Гунина [823, 111]).
Отаманами городовими канівськими були Іван Болдирь, Давид
Пушкаренко, Яків Векгера. Роди Пушкаренків і Векгер з почат
ку Визвольної війни брали активну участь у бойових операціях:
Кирик Пушкар у полковій Канівській, Максим Пушкаренко —
Межиріцькій, Омелян Пушкаренко — Іржищівській [823, 97,
203
Козацька еліта Гетьманщини120, 125], Ілляш Векгера і Антон Векгеренко — у сотні Климова
[823, 114].
У Лепляві сотникували Семен Ращенко, Іван Петкало, Гнат
Гладченко, Іван Гусяченко. Семен Юхимович Ращенко входив до
складу сотні Петра Ращенка (1649), а в сусідній сотні сотникував
Юхим Ращенко, можливо, що Семен був його сином.
Є згадка, що колишній канівський полковник Іван Демиденко
між Котельнею і Паволоччю, коли козацька делегація поверталася
з Кракова, був захоплений білгородськими ординцями [996, 273].
За гетьманування Дорошенка знані чотири канівські полков
ники, з яких Лизогуб був ним двічі, три інші полковники вперше
привели свої родини до пірнача. З полкових старшин відомий ли
ше один полковий писар. Загалом згадуються одинадцять стар
шинських родин полку, три з яких — це роди отаманів городових
канівських, які доповнюють наші дані про старшинські родини
Канівщини того періоду.
У Корсуні на полковницькому уряді полковника Юрія Лип
нявського змінив Гнат Улановський, який очолював полк три ро
ки. У 1671 р. Дорошенко розстріляв його як прихильника Ханенка
[996, 351]. Наказним полковником за нього призначався Ковше
вацький, полковником піхотним корсунським був Семен Бут.
У 1669 р. короткий час полк очолював Суховій, а потім три роки
Федір Кандиба з наказними Жаданом Вергуном (козак корсунсь
кої сотні Миська Івахниченка у 1649 р.), Іваном Гладким. Григорій
Гуляницький повернувся до керівництва полку у 1672 р., а на
казним полковником був Михайло Соловей, потім полковником
став Григорій Шийко. Останній належав до старовинної місцевої
козацької родини, представник якої Іван Шийка був козаком сотні
Куришкової у 1649 р. Пізніше Шийки перешйли на Лівобереж
жя і осіли у Смілянській сотні Лубенського полку.
Козак сотні Миська Івахниченка (1649) Жадан Вергун був на
казним полковником корсунським (1670). Козак сотні полкової
Корсунської (1649), шляхтич Федір Кандиба (? — 1629 —
бл. 1700) у 1666 р. за службу у війську запорозькому отримав від
короля ЯнаКазиміра грамоту на млин на р. Росі поблизу м. Кор
суня. Став полковником корсунським (1669–1672, 1675). 3 жовт
ня 1670 р. купив за 3000 талерів у Івана Креховецького села Ки
ки, Гноївку, Старосілля.
Нащадки козака Корсунського полку (1649) [823, 132] і наказ
ного полковника корсунського Івана Стеценка дали шість гілок
204
В.В. Кривошея роду, які перейшли на Лівобережжя і козакували у Смілянській
 
Наші Друзі: Новини Львова