Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 03 квітня 2020 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 163214
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
ховецький, все більше і більше озлоблюючись у кривавих розпра
вах проти москвичів і своїх особистих ворогів, дійшов до того, що
навіть наказав спалити живцем за якусь провину гадяцьку пол
ковницю Гостру (Остряницю — В.К.). Ця жорстокість щодо
жінки обурила навіть запорожців» [1477, 258]. Запоріжжя відвер
нулося від Брюховецького, з ним залишився лише один запорозь
кий полк Чугуя. Виступила проти нього і лівобережна старшина.
У квітні 1668 р. Брюховецький направив посольство до турець
кого султана (Гамалію, Лаврінка, Безпалого і 17 козаків). 9 квітня
1668 р. підтвердив усі попередні надання Лавріну Бороздні, на
магаючись утримати за собою Стародубщину.
На козацькій раді (8.06.1668) у присутності кошового отамана
Івана Білецького гетьманом обрано Петра Дорошенка. Івана Брю
ховецького, його бунчужного, полковника ніжинського Соха (із
запорозьких полковників) було вбито. Дружину колишнього геть
мана забрали до Чигирина.
Убивство Брюховецького на деякий час консолідувало у спіль
ній боротьбі як Лівобережжя, так і Правобережжя, як шляхетсь
кокозацьке, так і козацькошляхетське угруповання на основі
старовинного козацтва, проводирем політики якого був Петро
Дорошенко. Після знищення Брюховецького Дорошенко посадив
на рік до Уманського монастиря єпископа Мефодія, щоб послаби
ти церковний важіль розбрату в Україні.
За Брюховецького зафіксовано 199 старшин з 186 родин. З 12 ро
дин, які мали по кілька представників на старшинських урядах
(3Мокрієвичі, 2 Дворецькі, Донці, Ігнатовичі, Пилипенки, Острен
ки, Щербини, Рославці, Постоленки, Бурі, Обіди), у попередній
період на керівних посадах фіксуються три — Дворецькі, Донці,
Бурі. З 141 родини, що зафіксовані з прізвищами, повернули уряди
13 родинам (9,2%), зберегли 56 (39,7%), нові 72 (51%), не фіксу
ються 137 по Лівобережжю.
193
Козацька еліта ГетьманщиниВнаслідок приходу до влади Брюховецького з реєстру старшин
зникли прізвища Аврамовичів, Бистрицьких, Велигорських, Вой
тенків, Войцеховичів, Вороб’їв, Ворон, Гаркуш, Золотаренків,
Зражевських, Калющенків, Канівців, Ковтуновичів, Коханенків,
Красовських, Кулаг, Мурав’їв, Панкевичів, Пирських, Подобайл,
Рубанів, Себастьяновичів, Слободецьких, Сомків, Третяків, Шаць
ких, Щуровських та інших, які були головною опорою керівників
двох найвпливовіших груп — корінного козацького Переяславсь
кого полку Сомка і полків Чернігівщини Золотаренка. Серед тих,
хто очолив козацькі полки і сотні, були представники старовинних
січових родів: Скидани, Острянини, Омельницькі, Обіди, Надтоки,
Гнилозубенки, Витязенки, Безбожні, Барабаші, Шваченки, Че
піги, Щербаки, Щербини. Цей запорізький кадровий кістяк був
доповнений висуванцями з місцевих антисомківських і антизоло
таренківських груп, а саме: Полуботками, Постоленками, Свічка
ми, Ситинськими, Сичами, Корнелевичами, Туранськими.
Як і за гетьманування Богдана Хмельницького, на старшинсь
ких урядах вдалося виявити 19 козаків (9,5%), а саме: Федора
Бульбу, Гаврила Васильовича, Івана Поповича, Івана Косинського,
Михайла Радченка, Григорія Кобиляцького, Андрія Романенка,
Івана Донця, Петра Рославця, Василя Дворецького, Івана Янка,
Івана Кулябку, Федора Холода, Федора Завадського, Пилипа Уман
ця, Павла Тищенка, Михайла Гончара, Івана Ручку, Михайла
Рубця. Порівняно з початком Національновизвольної війни, стар
шинами стали представники наступного покоління родин Жура
ковських, Жуковських, Коробок, Гуляницьких, Корсунців, Га
рячок, Небаб, Молявок, Мозирів, Лободи.
4.3. Петро Дорошенко і доля козацької старшини
Правобережжя (1665 р. — кінець ХVII ст.)
Щаслива доля об’єднати Гетьманщину випала нащадку геть
манського роду Дорошенків. До нього тягнулися ниточки з Запо
рожжя, де ніколи не вгасала слава Михайла Дорошенка, на нього
покладала свої надії покозачена шляхта, розчарувавшись у Тетері,
на нього звертала свої погляди старшина порівняно нових козацько
шляхетських полків північносхідного регіону, як через розчару
вання у Брюховецькому, так і через міцні і сталі зв’язки тестя його
брата Павла Яненка з його рідною любецькою шляхтою. І, врешті
194
В.В. Кривошея решті, Чигирин — його батьківщина. Здавалося, Гетьманщина
зможе перебороти розбрат і покінчити з громадянською війною.
Петро Дорошенко (1627–1698), син полковника Дорофія, від
якого «чув... про ШагінГіреєву війну, на яку наші запорозькі ко
заки покликані були» [717, 301–302]. УМежигірському монастирі
поминався рід гетьмана Петра Дорошенка. До нього записаний
наступний ряд імен: Іова, Тихін, Ганна, Дорофій, Аврам, Лаврін,
Стефан, Федір, Яків, Тиміш, Параска, Параска, Лаврін, Мирон,
Федір, Яків, Стефан, Василь, Настасія, Марія, Ганна, Марія, Олена,
Феодора, Самійло, Іван, Зиновій.
Тихін і Ганна — дід і баба Петра по материнській лінії, Доро
фій — батько Петра. На початок Визвольної війни у Канівському
полку було п’ять представників цієї родини: Іван — козак сотні
Стародуба, Мирон — козак сотні Волинцова, Федір — козак сотні
Юхима Ращенка, Ярош — козак сотні Кулаги, Семен — козак
сотні Клима Малашенка [823, 102, 103, 106, 114, 115]. Ці факти
підтверджують думку, що «тяжіння М.Дорошенка до Канева, де
він тривалий час резидував (а тоді гетьмани воліли перебувати
в тих місцях, звідки походили), прагнення полегшити становище
даного дає певні підстави припустити, що саме Канів був його рід
ним містом» [1207, 156].
Дорошенко невідомого імені був сотником полку Небаби (1651
[792, 145]), який діяв у районі Самгородка. Мабуть, це сотник
івангородський Чернігівського полку Онисько Дорошенко [823,
486]. Ймовірно, що Іван Дорошенко, який від полковника Василя
Золотаренка у 1655 р. очолював залогу Нового Бихова [452, 231],
належав цо цієї гілки роду.
Мати невідомого імені (в чернецтві Митродора, у схимі Марія)
походила з роду Тарасенків, будучи донькою Тихона і Ганни. Їй при
святив спеціальну розвідку Ю.Виноградський «Марія Дорошиха:
З Сосницької старовини», в якій доводить, що після переселення
на Лівобережжя у 1676 р. вона стала ігуменею дівочого Мако
шинського Покровського монастиря поблизу Сосниці і прийняла
схиму. У Канівському полку реєстр 1649 р. зафіксував Юхима
Тарасенка — козака сотні Волинцова, Остапа — сотні Андрієвої,
Семена — сотні Терехтемирівської. Тарасенків у Чигиринському
полку, Васька — у Голтв’янській і Миська — у Максимівській
сотні слід вважати представниками інших родин, позаяк геогра
фічно це Лівобережжя, що далеко від Чигирина, а тим паче — від
Канева. Не варто забувати, що організатором козацької розвідки
195
Козацька еліта Гетьманщиниза Богдана Хмельницького був полковник Тарасенко [1026, 58].
Невідомо, скільки синів і доньок було у Дорофія Дорошенка, дже
рела зберегли інформацію про п’ятьох братів і одну сестру Петра.
Старшим братом Петра був Григорій (народився раніше 1627 р.).
У Чигиринському полку Григорій Дорошенко зафіксований лише
у Вереміївській (Чигриндубравській) сотні [823, 41]. Його першою
дружиною була (? — 1660–1663 — ?) N КононовичПосудевська
[1037, 77–82], яка походила з любецької шляхти. Її рідний брат
Нестор Кононович відзначився як активний прибічник Юрія
Хмельницького. Він у 1660 р. був посланий разом з Михайлом
 
Наші Друзі: Новини Львова