Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 06 серпня 2020 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 170168
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
відправити Барабаша до Києва у розпорядження боярина В.Ше
реметьєва «для отдачи виновного на войсковой суд». По дорозі
його перехопили прибічники Виговського, прикували до гарма
ти, допитували, а потім відправили до Чигирина (1659.4.06. він
вже згадується як небіжчик).
Нащадки гетьмана Остряниці Іскри, а також Пушкарі, Жучен
ки міцно тримали в своїх руках полтавців. Події показали, що най
більшим впливом серед козацтва січового в той час мав Іван Марти
нович Брюховецький (очевидно, мав прізвисько за назвою одного
із січових куренів). За спостереженнями В.Горобця, Брюховецький
народився у 1623/1624 р. [949, 150]. Походження його нез’ясова
не. В.Греков наводить дані про те, що останній не був природним
козаком, а ніби «был ляхом, да окрестился». На які джерела опи
раються подібні твердження, для нас залишається загадкою.
Знаємо, що у квітні — травні 1656 р. він входив до складу по
сольства у Трансильванії, яке передувало місії генерального оса
вула Івана Ковалевського і старшого канцеляриста Івана Груші
[744, 486]. Джерела засвідчують, що Брюховецький був слугою
Богдана Хмельницького, після жсмерті останнього продовжував
службу уЮрія Хмельницького, якого супроводжував на навчання
181
Козацька еліта Гетьманщинидо Київського колегіуму. Дещо пізніше посланий Юрієм Богда
новичем на Січ для підтримки у домаганнях гетьманської була
ви, де і залишився.
«Брюховецкий, слуга пана Хмельницкого, который был не
когда в Варшаве у вашей королевской милости, сделавшись на
Запорожье кошевым атаманом, вышел из Запорожья и пробовал
щастя под замком Чигиринским; но усилия его были тщетны», —
маємо звістку з жовтня 1659 р [709, 383]. У 1660 р. Юрій Хмель
ницький, виступаючи у похід під Чуднов, залишив його намісни
ком чигиринським. Після Чуднівської битви Брюховецький утік до
стольника і воєводи князя Бориса Мишецького під Лохвовицю і роз
повів, що їде до Москви, щоб сповістити про зраду Юрія Хмель
ницького.
Щодо родинного оточення є лише звістка про те, що єпископ
Мефодій хотів видати свою доньку за племінника Брюховецького.
Це дає змогу стверджувати, що Іван мав сестру чи брата. Якщо
у родовому архіві Бунаків, знімаючи копії, не внесено якоїсь плу
танини, то у 1667 р. є згадка про Федора Артемовича Брюховець
кого [899, 858], можливо, якогось родича.
Під час поїздки до Москви Брюховецький одружився з небогою
голови московських стрільців Івана Єлагіна Дарією Ісканською.
Відомо, крім того, що гетьман Самойлович одружив свого сина
з донькою Брюховецького, що може засвідчувати наявність попе
реднього шлюбу останнього.
Про Брюховецького згадується втретє як кошового на Січі
у 1662–1663 рр. Таким чином зрозумілою і логічною є підтримка
його Іваном Сірком — Січ вступила у відкриту боротьбу за геть
манську булаву. При цьому чітко вказуються соціальні мотиви
виступу: «Великая беда чинится от старших», «гетман и полковни
ки и все начальные люди все города, места и мельницы розняли
сами по себе да ими владеют сами своим самовольством» [714,
334, 339].
Ніжинська козацька рада 17 червня 1663 р. обрала Брюховець
кого гетьманом. Генеральним обозним став Іван Климович Це
сарський (1663.17.06. — 1666 — ?), наказним — Павло Іванович
Животовський (1663.08. — 11.). Свої уряди суддів генеральних
зберегли Георгій (Юрій) Незамай і Петро Забіла. Піднявшись до
вершин генерального старшинства, представник роду Забіл, відзна
чився великою любов’ю до багатства і влаштовуванням шлюбів
з родинами наступних гетьманів. Генеральне писарство спочатку
182
В.В. Кривошея тримав Степан ГречанийПотребич, а з 1665 р. — Захар Шийкевич.
Осавульську службу правили колишній запорозький полковник
Парфен Михайлович Нужний та Стефан Опанасович Іванов.
Підскарбієм став Роман РакушкаРомановський (? — 1663.11. —
1668) [1245, 12], хорунжими були Іван Олексійович Попович та
Микола Яковенко, бунчужним — Григорій Трохимович Витязенко.
Після отримання посади, Брюховецький створив нові полки:
Стародубський (полковник Іван Плотник [660, 1]), Сосницький
(Яків Скидан), Зіньківський (Василь Шиман), Глухівський. Нап
равлені у полки його представники під охороною загонів запо
рожців вступили у контакт з антишляхетськими і антистаршинсь
кими елементами і з їх допомогою прийшли там до влади. Проте
не знаходить документального підтвердження теза, що «фактич
но вся місцева старшина була знищена» [935, 76].
Відомо, що 18 вересня 1663 р. у Борзні були страчені: наказний
гетьман Яким Сомко, полковник ніжинський Василь Золотаренко,
полковник чернігівський Іоаникій Силич, полковник лубенський
Стефан Шамрицький, полковник переяславський Опанас Щуровсь
кий, осавул полковий ніжинський Павло Килдій, секретар наказ
ного гетьмана Кирило Ширай. До Сибіру потрапили генеральний
писар Михайло Вуяхевич, полковники київський Семен Третяк,
іркліївський Матяш Папкевич, прилуцький Дмитро Чернявський,
осавул полковий переяславський Семен Кульженко, осавул Ле
онтій Бут, писар полковий Хома Тризна та писар гродський пере
яславський (? — 1658–1663) [1243, 227] Самійло Радич, сотник
Іван Воробей, Прокіп Кульженко [1298, 231]. Через ці репресії Геть
манщина втратила сім бойових заслужених полковників.
Місцева старшина, втративши частину своїх провідників, зай
няла позицію вичікування. Підкреслимо, що головний удар прий
няла старшина двох полків (Переяславського і Ніжинського). Клан
Хмельницьких — Сомків — Золотаренків поніс невиправні втрати.
На початку 1663 р. у Брюховецького найближчими радниками,
крім єпископа Мефодія, були полковник Данило Пісоцький і пи
сар Степан Гречаний.
Є згадки, що у червні 1664 р. гетьман направив до царя посольс
тво в складі київського полковника Василя Дворецького, канівсько
го полковника Федора Панченка і Марка Артемовича, що засвідчує
їх впливовість у тогочасному старшинському середовищі.
У Гадяцькому полку, який за Брюховецького став столичним,
у 1664 р. згаданий наказний полковник Степан Надточенко. Його
183
Козацька еліта Гетьманщинирід фіксується у козацькому середовищі з початку Визвольної
війни у Лютенській сотні (1649) [823, 435].
На жаль, не маємо жодних даних про Григорія Васильовича,
який у 1665 р. очолював полк. Можливо, це брат сотника любець
кого Гаврила Васильовича. Після нього на чолі полку два роки був
Семен Остренко, якого на цей уряд обрали з сотництва гадяцького.
У 1668 р. його змінив Іван Дуб’яга (? — 1636–1674 — ?) — пра
вославний шляхтич зМстиславського повіту [1062, 54]. Якимось
чином потрапив на Слобожанщину (можливо, він чи його батько
брав участь у козацьких повстаннях 30х років) і козакував на
Харківщині (1656–1660). Пізніше отримав полковий пірнач га
дяцький, в додачу мав рангові маєтності: містечко Рашівку, місто
Камишин, села Гримячку, Остапівку, Березову Луку [641, 3].
Полковим писарем був Іван Ситенський (1666), одним із полко
вих осавулів став колишній полковник гадяцький Іван Донець.
Крім Остренка, сотниками полковими були Ізмайлов і Павло Жи
вотовський.
Уряд зіньківського полковника зберігав Василь Шимон, який
 
Наші Друзі: Новини Львова