Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 01 грудня 2020 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 177135
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
шенка, а другого — висуванця Виговського — Федора Джулая.
З невідомих нам причин генеральний осавул Петро Дорошенко
очолив Черкаський полк, замість Федора Джулая. У спеціальній
монографії Д.Дорошенка, присвяченій долі Петра Дорошенка цей
факт упущено. Відзначимо, що пізніше за гетьманування Дорошен
ка Джулай на короткий час повернув собі пірнач. Це завідчує, що
у них не було особистої ворожнечі, а зміна відбулася з якихось
інших причин. Мабуть, з Дорошенком у полку добре спрацювався
полковий писар Сава Клеванський, бо посідав він цей уряд щонай
менше п’ять років уже в той час, коли Дорошенко був гетьманом.
Уманським полковником у черговий раз став Максим Булига.
У Брацлаві полковниками були Іван Бут від Брюховецького і Ми
хайло Зеленський [1208, 148] регіменту Тетері, у Кальницькому —
Мельник.
Іван Сірко і очолювані ним запорожці за підтримки лівобереж
ного гетьмана Івана Брюховецького і за погодженням з колишнім
гетьманом Виговським та 2000 його прибічників змогли організу
вати повстання в Правобережній Україні. Оцінюючи повстання
на Правобережжі, варто підтримати твердження, що «чрез нас,
Ивана Серка, к вашему царскому величеству привращена есть
178
В.В. Кривошея вся Малая Россия, над Богом будучие городы, а именно Бряславс
кой полк, Калницкой, Могилев, Рашков, Уманской повет, до са
мого Днепра от Днестра» [712, 151].
Аналіз персонального складу керівників засвідчує, що це були,
насамперед, запорозькі ватажки на чолі з Сірком. Серед них відзна
чимо полковників Царя, Червону Башту, Радишевського, Андрія
Богомаза, Рицького, Михайла Сонтовського, Максима Соломку,
Пилипа Стрілу, які були вихідцями з запорозької старшини. За
порозький полковник Матвій Шульга загинув під Лисянкою.
Одним із головних центрів антитетерівського повстання стало
сотенне містечко Уманського полку Бабани. Звідси родом був за
порозький полковник Іван Чепель (Чіп — Запорожець), який
у реєстрі 1649 р. згаданий як Іван Чепелій. Якийсь його родич Анд
рус Чепель козакував у Мурафській сотні сусіднього Брацлавсь
кого полку.
Павло Мотовило — один із соратників Сулими в організації
повстання 1664 р. також мешкав у Бабанах [747, 407]. Коломій
ченки Василь — з полкового товариства уманського (1649), Ва
силь — козак сотні Івангородської (1649), Герасим — один із сорат
ників Сулими в організації повстання 1664 р. проживали у Бабанах
[747, 407]. В цьому ж селі фіксуються Улашненки.
За Бабанами піднялася вся Уманщина. На чолі повсталих стоя
ли Михайло Тисенко — брат Варениці. Якийсь його родич Марко
Тисенко згаданий у реєстрі 1649 р. Цибулівської сотні Уманського
полку. Василь Турчиненко керував повстанцями у Маньківській
сотні Уманського полку.
У перших лавах перебували підрозділи полковника Царя.
Представники цієї родини розсипані в різних полках, а саме: Василь
у Багланівській сотні Брацлавського полку, Лаврін — у Борківській
сотні Полтавського, Левко — полковій сотні Канівського, Олекса —
сотні Климова Канівській, Мирон — Київській сотні Нагорного.
Пізніше полковник Цар був прихильником гетьмана Опари і, як та
кий, що двічі зрадив короля, в 1665 р. був посаджений на кіл [1047,
49]. Основу силу повстанців становили запорозькі полки і також ан
типольська частина городового козацтва, насамперед полків Брац
лавщини. Не бачимо значної участі старшини корінних козацьких
полків на боці повстанців. Ідейну підтримку повсталим надавали
Григорій Лісницький, Коробка, Галоб, Залізо.
Вірна Тетері старшина вела боротьбу проти запорожців і їх союз
ників у полках Гетьманщини, захищаючи гетьмана. Перехід її на
179
Козацька еліта Гетьманщинибік повсталих водночас означав перехід під руку Брюховецького.
Цьому ж суперечили не лише особисті амбіції, але і соціальні при
чини — покозачена шляхта і більшість городового козацтва не мог
ла сприйняти тих порядків, які їм несли запорожці і виразник
цієї лінії лівобережний гетьман Брюховецький разом зі Сірком.
Фактичним організатором придушення повстань був наказний
гетьман від Тетері Михайло Ханенко. У зв’язку з цим варто нагада
ти той факт, що у лютому 1664 р. король видав привілей з відзна
кою за вірність Уманському полку, який М.Крикун називає «уні
кальним», бо «жоден з полків Війська Запорозького не удостоївся
такої честі» [756, 345].
Ханенко зі своїми прибічниками вимушений був закритися
у Кисляку, де його здобували козаки Кальницького полку [1487,
395] під командуванням Василя Варениці. Страта прибічниками
Тетері місцевого полковника Вертелецького консолідувала анти
гетьманські сили в полку. Призначення Брюховецьким предс
тавника місцевої козацькостаршинської родини Бута на полков
ництво підсилювало запорозький елемент на їх теренах.
У зв’язку з цим відзначимо, що прихід до влади Опари на Пра
вобережжі слід розглядати як компроміс між городовим антите
теринським козацтвом і запорожцями [998, 31]. Одним з його
найближчих соратників був Онисько Радишевський (Радишов
ченко) (? — 1609–1665 — ?) — наказний полковник черкаський
(ран. 24.02.1649). Мабуть, був осавулом полковим черкаським,
а пізніше — в курені осавульському в Чигирині (1649) [823, 15].
Став генеральним суддею у гетьмана Опари і разом з ним потра
пив до Марієнбурзької в’язниці.
Оцінку діяльності Тетері пізніше дав польський військовий
комендант Білої Церкви: «Простой народ не желает бытности геть
мана Тетери и презирает его, разве бы с позволения короля пришел
с коронным войском» [822, 31]. Старшина ж відвернулася від ньо
го, і нам не відомо жодного факту, що після скинення його з уря
ду хтось з неї бажав повернення його до влади.
У правобережних полках відомі 49 старшин з 49 родин. Персо
нальний склад старшинського корпусу за гетьмана Тетері засвідчує,
що він був активним виразником інтересів покозаченої шляхти,
продовжувачем лінії Івана Виговського. Повернулись у старшинсь
ку обойму Джулаї, Фридрикевичі, Черкаси, Коробки, Гапоновичі.
Яненко отримав за Тетері пірнач, але не у Київському, а у сусідньо
му прикордонному Паволоцькому полку. Утрималися при владі
180
В.В. Кривошея при переході її з рук Хмельницького до Тетері Опари, Білогруди,
Богуни, Зеленські, Гоголі, Дорошенки, Радченки, Лизогуби, Ли
сянські, Улезько, Ханенко. Серед нових старшинських родин
фіксуються Хмури, Солов’ї, ПолоницькіШимки, Васильківські.
4.2. Лівобережна старшина
під регіментом гетьмана Івана Брюховецького
На Лівобережжі після погрому Виговським Полтави діяли
розрізнені загони «барабашівців» і «пушкарівців» [892, 18]. Січ
і Полтава стають на півстоліття центрами антигетьманської опози
ції. Основні кадри старшин черпалися на Січі. Це були січовики
з діда і прадіда, сім’ї яких, їх нащадки були головними охоронця
ми як республіканських, так і охлократичних січових традицій.
Яків Федорович Барабаш завдав поразки загонам сербських
найманців Виговського під Полтавою [1174, 468]. Після розгрому
союзників запорожців — пушкарівців перебував з загоном у роз
ташуванні військ князя Ромодановського, який відмовлявся вида
ти його Виговському. Останній звернувся до царя, який і наказав
відправити Барабаша до Києва у розпорядження боярина В.Ше
 
Наші Друзі: Новини Львова