Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 03 квітня 2020 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 163212
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
Де жили і чим займалися дід Василь і батько (за одними свідчен
нями Яким, за іншими — Іван) Тетері невідомо. Останній мав
трьох синів і доньку (можливо, більше). Сам Павло Тетеря був од
ружений двічі: з донькою Євстафія Виговською (сестрою гетьма
на) [1240, 220], а потім з Оленою Богданівною Хмельницькою
(донькою гетьмана). Його рідна сестра Єва була заміжня спочат
ку за Михайлом Васильовичем Іскрицьким, другим шлюбом за
Яковом Іллічем Пекулицьким [1241, 239]. Ці шлюби втягували
в орбіту родинних зв’язків Іскрицьких, Троцьких (через шлюб сест
ри Настасії Іскрицької), Горбовських (шлюб доньки Марії з Мар
тином), Островських (шлюб сестри Патронели) і Пекулицьких.
Зазначимо, що Островських і Троцьких зустрічаємо серед відомої
покозаченої насташської шляхти, що однією з перших перейшла
на бік повсталих в Білоцерківському полку [710, 791].
Від першого шлюбу Єва (Євдокія) Тетеря мала синів Криштофа
і Василя Іскрицьких. Ці племінники гетьмана вже у 1659 р. були
нобілітовані як «заслуженние в войске запорожском товаріщі»
175
Козацька еліта Гетьманщини[1241, 239]. Від другого шлюбу через сина Опанаса продовжував
ся родовід ГлібовичівПіроцьких.
Кримський вектор зовнішньої політики забезпечував Яцківсь
кийКуницький [822, 37], польський — Г.Гуляницький, П.Бере
жецький, Куриленко, А.Сильницький [618, 1], який походив з по
дільської шляхти [854, T. V., S. 191.]. Представник цієї родини
Максим Сильницький був «нобілітований» у 1661 р. [853, T. IV.,
S. 360.]. Є свідчення і про ігумена Терехтемирівського монастиря
Олександра Сильницького [713, 185].
З Тетерею співпрацювали Михайло Радкевич, Михайло Ханен
ко, Тиміш Носач, Самійло Зарудний, Павло Яненко, Остап Гоголь. Ге
неральний писар уЮ.Хмельницького Василь Глосинський став пол
ковником, отримав від ЯнаКазимира містечко Балаклію [996, 46].
Під Білу Церкву до короля приїхали Тетеря, Тиміш Носач і Гри
горій Гуляницький [618, 14]. 22 січня 1664 р. король надав Петру
Дорошенку Гуляйполе і водночас — мандат на повернення Доро
шенку всіх забраних від нього у лівобережному місті Прилуках
добр [996, 45]. Тоді ж покозаченому барському шляхтичу Яремі
Петрановському було надане село Яреськи.
У 1664 р. на уряді генерального обозного Семена Половця змінив
Михайло Радкевич. Генеральними суддями були Іван Креховець
кий, Устим Зеленко [998, 42], Герман Гапонович, писарем Свято
слав Кривецький, осавулами Петро Дорошенко, Іван Богун, Іван
Лупиченко [757, 407]. Останній походив з козаків Чигиринського
полку, у сотнях якого за гетьманування Б.Хмельницького відомі
Мисько Лупа (Потоцька сотня) і Мисько Лупиненко (Кремен
чуцька).
Проти Тетері піднялося повстання під проводом полковника па
волоцького Івана Поповича — колишнього сотника кам’янобродсь
кого Білоцерківського полку за Богдана Хмельницького [1166,
570; 1261, 429]. У зв’язку з цими подіями гетьман Тетеря наказав
стратити Поповича і полковника сусіднього Кальницького полку
Івана Вертелецького. Посланий гетьманом генеральний осавул Пет
ро Дорошенко полонив Поповича. На чолі залишків цього полку
згодом став Іван Богун, який був випущений з ув’язнення задля
зміцнення авторитету Тетері. Призначений наказним гетьманом
під час походу на Лівобережжя, звинувачений у спробі змови, за
гинув 17 лютого 1664 р.
Ці події засвідчують, що козацька старшина вбачала в діях Те
тері досить значний крен у ставці спочатку на татарську, а потім
176
В.В. Кривошея на польську політичну карту, тим самим ставлячи під загрозу на
ціональні інтереси, ігноруючи опору на внутрішні сили.
Керівний склад війська після ради 1664 р. чітко простежується
за підписами на інструкції послам. Генеральним обозним був Ми
хайло Радкевич, генеральними суддями — Ян Креховецький і Гер
ман Гапонович, писарем — Святослав Кривицький, осавулами —
Петро Дорошенко, Іван Лупиненко, чигиринський полковник Фе
дір Коробка, черкаський Федір Джулай, канівський Іван Демиден
ко, білоцерківський Самійло Фридрикевич, уманський Михайло
Ханенко, паволоцький Ярош Грицина [757, 407]. Не мали урядів,
але зберігали значний вплив Тиміш Носач і Самійло Зарудний.
Сердюцький полк очолював Гаврило Годуненко, запорозький —
Степан Федорович з осавулом Гаврилом Лісовським. У російському
полоні знаходилася група старшин, звільнення яких домагався
Тетеря. Серед них були Іван Нечай, Григорій Дорошенко, Андрій
Бутенко, Василь Кропивницький [931, 193, 194].
На Чигиринському полковництві місце Дорошенка зайняв пле
мінник Богдана Хмельницького Прокіп Бережецький. З колишніх
чигиринських старшин відомий Опара, який тримався Брюхо
вецького [898, 39]. Усі чигиринські полковники — активні учасни
ки Національновизвольної війни з самого її початку. Усі п’ять
відомі старшини полку були реєстровцями ще перед початком
військових дій. Загалом четверо з них (крім Гната Дубенка) посіда
ли керівні уряди і за попередніх гетьманів. Правда, за Виговського
Коробка чомусь відійшов на задній план, не бачимо його і серед
керівного ядра старшин Ю.Хмельницького. За Тетері він знову
серед вищої козацької еліти.
На посаду полковника корсунського у 1663 р. повернувся Яків
Улезько, але втратив уряд у лютому–березні 1664 р. Тоді брав
участь у поході на Лівобережжя разом з королем. Джерела свідчать,
що при королі були тоді лише два полковники — Богун і кор
сунський, тобто Улезько. Богун був страчений, а Улезько наза
вжди позбувся полковничого пірнача.
Відомий дослідник М.Крикун вважає, що за Тетері колишній кор
сунський полковник Іван Дубина був наказним полковником кор
сунським [756, 347]. Сотником корсунським у той час згаданий Ми
хайло Соловей [607, 588], лисянським — Дем’ян Якимович [618, 28].
4 квітня 1665 р. в Корсуні козацьке військо втратило трьох ви
значних полководців, до московського полону потрапили Ян Кре
ховецький, Тиміш Носач і Яків Улізько [713, 22; 712, 267, 271].
177
Козацька еліта ГетьманщиниЗагалом маємо інформацію про чотирьох полковників і одного
сотника Корсунського полку. Вони представляли п’ять родин, двоє
з яких (Улізьки і Височани) були досить відомі в старшинському се
редовищі, а троє — відносно нові (Лепнявські, Підодні, Солов’ї).
У Канівському полку зміни керівництва не сталося, його і далі
очолював Іван Демиденко. За гетьманування Тетері був нобіліто
ваний місцевий полковий писар Євстафій ШимкоПолоницький
[1243, 172]. У противагу Дмитренку лівобережний гетьман Брю
ховецький призначив канівським полковником Федора Панченка.
За Тетері у цьому полку відомі 10 старшин. Зі старих старшинських
родин і надалі утримували владні важелі чотири (Демиденки,
Лизогуби, Мітченки і Панченки), при чому двоє з них трималися
Брюховецького. Шість же родин на керівних посадах у полку фік
суються вперше. Це засвідчує як значну ротацію старшинського
корпусу Канівського полку за гетьмана Тетері, так і її розкол.
Від полковника Івана Кравченка прийняв пірнач «полковник
старовинний» Білоцерківського полку Самійло Фридрикевич.
Уривки інформації маємо про старшину Черкаського полку.
Знаємо лише про двох полковників, які репрезентували «стару»
гвардію: одного ще за часів Богдана Хмельницьго — Петра Доро
шенка, а другого — висуванця Виговського — Федора Джулая.
 
Наші Друзі: Новини Львова