Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 26 січня 2020 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 160101
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
лами були Василь Трушенко і Семен Лисий, перший із них був коза
ком сотні Кременчуцької Чигиринського полку [823, 51]. Полко
вими писарями згадані Крисько Лук’янів і Михайло Лазаревич,
хорунжим — Жадан Острогляд. До кременчуцького полковника
пристали сотники максимівський, потоцький, омельницький,
балаклійський, остапівський.
У спілці з московськими військами Сомко вів активні бойові
дії проти хмельниченків. Особливі бої розгорнулися на січовому
напрямку. В результаті йому і військам Ромадановського підкорив
ся гадяцький сотник Крисько Семенович, а «старшину, которая ...
(царю — К.В.) изменила и на всякое злое дело приводила, держут
ныне за сторожею». Далі капітулювали полковники миргородський
163
Козацька еліта Гетьманщини
Білики
Білики

Ярмоличі
Білики
Смоличі
Богдан Смоловик у січні
1662 р. наказний
полковник остерський
Білики

Біликовичіі гадяцький Павло Животовський, лубенський Федір Шамрицький.
Останній з сотниками свого полку відвідав Якима Сомка у Пере
яславі.
Сомко прийняв рішення про проведення козацької ради у Ко
зельці, не зважаючи на застороги царських воєвод стосовно дозволу
царя. В цей час Сомка підтримували полковник переяславський
Семен Гладкий, сотник чернігівський Василь Болдаківський [1037,
55–56], полковник миргородський Павло Ілляшенко, лубенський
Андрій Пирський [1070, Ч.І., 54; 1462, 199; 1070, Ч.ІІ., 160, 157],
зіньківський Василь Шимон, прилуцький Федір Терещенко [1070,
Ч.ІІ., 317] іркліївський Матяш Папкевич. Ця група в Козельці
16 квітня 1662 р. обрала гетьманом Якима Сомка. Акт підписали
полковники ніжинський Золотаренко, чернігівський Силич, ірклі
ївський Папкевич, миргородський Ілляшенко, лубенський Пирсь
кий, прилуцький Горленко [1140, 248], зіньківський Шимон.
Військовим писарем у Я.Сомка став Хома Тризна, суддями —
колишній полковник гадяцький Іван Дяченко і Семен Голуховсь
кий, який під загрозою розстрілу від Хмельницького «покинув
жену свою и детей», залишив 29 липня Чигирин і 6 серпня 1661 р.
прийшов до Якима Сомка уПереяслав. Дещо пізніше суддею став
Семен Гладкий, обозним — Дмитро Святуха, який перейшов від
Ю.Хмельницького, писарем судовим — Богдан Тимошевич.
Бойові дії прибічників Хмельницького на Лівобережі продов
жували і надалі очолювати полковники Федір Жученко (сотні Пол
тавські, Котельвська, Куземинська), Яцько Черкас, Пушкеля
(1000 піших козаків) і Макуха (2000 кінних козаків) (з Опішні).
У одному з документів йдеться про курінь Пушкелі, а це засвідчує
січове походження його полку. Полтавчани направили до Опішні
загін на чолі із наказним полковником Дьомочкою і осавулом
Дахном Чамарою. Російський воєвода князь Ромодановський з ме
тою «искупления вины» на ці козацькі частини направив підрозді
ли з Лубен, Миргороду, Гадяча, Бахмацьку сотню Ніжинського
полку, поставивши на чолі стряпчого Григорія Косогова. Між ци
ми підрозділами «был де бой большой с утра до вечера», «...полк
Пушкели весь побили а знамёна и литавры взяли», а сам Пушке
ля зумів утекти [618, 37].
16 травня 1661 р. Косогов прийняв присягу полтавських козаків
Дем’яна Гуджола, Клима Чорнушенка, Вікула Колосенка, Яре
ми Маркова (останній перейшов до Полтави з Уцтивицької сотні
Миргородського полку (1649) [823, 401]. Посланці заявили, що
164
В.В. Кривошея «они де учинились в измене по неволе за проводом Жученка. АЖу
ченко де побежал за Днепр и ныне за Днепром в местечке Сини
це» [618, 39].
Козак 2ї полкової Полтавської сотні (1649) Дем’ян (Дьомочка)
Іванович Гуджол у травні 1661 р. став полковником полтавським,
змінивши Жученка. 7 липня 1661 р. князь Г.Ромодановський
підтвердив його обрання на полковничий уряд [618, 1], який йо
му вдалося утримати до кінця 1664 р.
Курило Охрімович брав участь у Визвольній війні з перших
її днів [823, 407]. І, маючи значний життєвий досвід, згодом очо
лив полкову обозну службу. Проте уже у 1660 р. цей уряд зайняв
Парфен (Мустафа) Дидзарев. На короткий проміжок (1661–1662)
полковим суддею став Клим Чорнушенко, але вже у наступному
році його змінив колишній полковий обозний Курило Охрімович.
Шляхтич [589, 221] Дахно Чамара став до лав Полтавського пол
ку з початком Визвольної війни як козак полтавський (1649). Ма
буть, у 1658 р., після загибелі обох полкових осавулів, зайняв місце
одного з них, але у травні 1661 р. уступив цей уряд Дмитру Гор
баненку.
Сотник полтавський Сава Педашенко став отаманом городо
вим полтавським (1661). Зять Івана Іскри з козаків полтавських
(1649) Олексій Кованько (? — 1629–1677 — ?) став сотником ста
росанжарським (1659).
У Гадячі відомі двоє полковників: Іван ДяченкоДяк (з веприць
ких козаків [823, 428]) і Гаврило Білаш, тому приймати тверджен
ня Ю.Гаєцького про почесний титул полковника гадяцького, а не
відродження цього полку [1555, 329] не варто. З полкової старши
ни є згадки про суддю Семена Іванова з Ковалівської сотні і наказ
ного суддю Северина Денисенка. Гадяцькими сотниками були
Павло Животовський (1659–1660) та Іван Івановський (1661). Рід
Животовських на початковому етапі Визвольної війни дав козаць
кому товариству покозачених шляхтичів Саву (сотня Веприцька),
Михайла (Гадяцька), Петра (Рашівська). Павло Трохимович Живо
товський (? — 1699) [1334, 53] з сотника полкового гадяцького став
полковником миргородським, володів с. Красною Лукою [641, 8].
Іван Устимович з Лютенською сотнею пройшов нелегкими до
рогами війни (1648 [823, 423] — 1661) і у 1661 р. став її сотником.
Рід Безпалих у Зінькові відомий ще до початку Визвольної війни.
В реєстрі 1649 р. записані вже три його представники: Федір,
Савка, Василь [823, 409]. У 1661 р. сотником зіньківським став
165
Козацька еліта ГетьманщиниМикита Дмитрович Безпалий. У Груні сотником у 1661 р. був Да
нило Ценковський. Іван Уманський очолював сотню в Опішні, він
зі своїм братом Ярошем знаходилися в сотні з часу її заснування
[823, 417].
Василь Шиман–Шимоновський належав до білоцерківського
шляхетського роду Шимоновських [1054, 50]. Став козаком Зінь
ківської сотні (1649) [823, 412], сотником, а потім полковником
зіньківським (? — 1662–1663). 9 травня 1663 р. він побудував
грунську Святомикольську церкву, в якій його нащадки століття
тримали парафію. 2 квітня 1666 р. надав млинок на Скельський
монастир. Був пов’язаний якимось родинним зв’язком з білоцер
ківськими шляхтичами Трощинськими.
На полковництві миргородському Григорія Лісницького ще
влітку 1659 р. змінив Павло АпостолКатаржи («Paulus Apostel
 
Наші Друзі: Новини Львова