Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 21 лютого 2020 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 161459
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
танського війська серед козаків сотні Андрія Романенка [823, 318].
Коли останній отримав полкове судівство, уряд сотника звільнив
ся і на ньому ми бачимо Сомка, який іноді призначався наказним
полковником. Їздив посланцем Богдана Хмельницького до царя,
очолював полк у антипушкарівській експедиції. Мав протиріччя
з Виговським, рятуючи своє життя від якого змушений був втікати
на Дон. Після повернення підтримав обрання Ю.Хмельницького,
але, коли той перейшов на польський бік, Сомко залишив Білу
Церкву, де був гетьманським намісником, і 15 жовтня 1660 р. по
вернувся у спустілий Переяслав.
У той час полк під командуванням Цицюри був розгромлений
біля Чуднова, основна частина його старшин потрапила у полон.
Сомку вдалося швидко зібрати полкову раду і відновити полкове
управління, ставши переяславським полковником. Цьому сприяло
як його попередня діяльність, так і родинні зв’язки зКалющенками
[712, 52], Щуровськими [714, 354], Берлами [1240, 49]. Активно
підтримали Сомка і Гладкі. З попереднього періоду найбільш
160
В.В. Кривошея відомим був Іван Гладкий, що належав до старовинних козаків пе
реяславських і після повстань 30х рр. став отаманом городовим
у Переяславі (1638). Коли розпочалася Визвольна війна, підтримав
Хмельницького і Лободу [823, 315]. Дещо пізніше на політичну
арену виступив його родич Семен Остапович Гладкий, який став
осавулом полковим переяславським, а 13 травня 1662 р. згада
ний як полковник переяславський у наказного гетьмана Сомка.
Після його обрання генеральним суддею, полковником переяс
лавським Сомко поставив «брата своего» Опанаса Щуровського
[714, 354], можливо, якогось родича сотника гельмязівського
у 1649 р. Івана Щуренка.
Полковими суддями переяславськими у цей час були Іван Юхи
мович Момот та Онисим Товстяченко, полковим писарем — Михай
ло Бережецький, полковим осавулом — Іван Воробей. Поступово
з польського полону повернулася старшина, яка зміцнила анти
польські позиції в полку.
У козацькому середовищі Переяслава середини ХVІІ ст. знач
ним впливом користувався рід Пригар. У 1649 р. в сотні Федора
Чикмена згадані Павло, Омелько, Іван [823, 321]. Останній пізніше
був отаманом городовим переяславським (1659), обозним полковим
(1666). Михайло Пригара вжовтні 1660 р. разом з Іваном Вороб’єм
вийшов з польського полону і став осавулом полковим. Напри
кінці 1662 р. він збирав запаси в Козельці для Переяславського
полку [618, 5]. З ніжинської ради йому вдалося втекти.
Сотниками першої полкової сотні були Опанас Захар’ященко
і Федір Петрушенко.
На противагу Сомку Ю.Хмельницький призначив полковником
переяславським спочатку Михайла Крису [618, 2; 1042, 14; 1312,
140], наказним полковником у якого був полковий суддя Дмитро
Святуха [778, 61]. Після того як Криса потрапив у московський
полон, переяславців які були на боці Хмельницького очолив Федір
Сулима (? — 1629–1691) — син відомого запорізького гетьмана
Івана Сулими. В молодості він потрапив в полон до турків, йому вда
лося втекти на Дон, але під час одного із походів на стругах, по
топаючи, знову потрапив до турецького полону і 12 років провів
прикутий на галері. Викуплений венеціанцями і мальтійцями
разом з тисячами невільників, повернувся на батьківщину. На
магався повернути свої права на батьківські маєтності. Якийсь час
був райцею Переяславського магістрату (1653) [837, 112, 116],
а потім пішов на військову службу до польського короля. Потрапив
161
Козацька еліта Гетьманщинидо Переяславського полку, який був на боці короля і Ю.Хмельниць
кого у 1661 р. і після Криси очолив його. Ще 30 травня 1659 р. отри
мав королівський універсал на млин в с. Стовпягах на р. Карані,
с. Рогощу в Чернігівському воєводстві після смерті підсудка чер
нігівського Якуба Оранського, який помер без потомства [837,
11–12, 14]. 30 липня 1661 р. як полковник переяславський нагоро
джений королівським універсалом на сс. Юльче і Березки в Київсь
кому воєводстві [837, 15]. В цей же час був призначений королем
опікуном над дітьми брата Степана Сулими. Крім вищезгаданих
сіл, ленним правом тримав Яблунів над р. Прип’ятю, а також від
Яреми Вишневецького Пулинці в Лубенському ключі (пізніше
входили до ІІ Лубенської полкової сотні) [801, 2694; 837, 20 ].
Протягом всієї другої половини XVII століття на Переяславщині
спостерігаємо конфлікт двох родин: Сулим і Романенків. В реєстрі
1649 року згадані відразу чотири Романенки в одній сотні, яка
так і називається — «Романенкова». Наказним полковником
у 1648 р. був Юсько Романенко. Сотник полковий переяславсь
кий Андрій Романенко неодноразово бував і наказним полковником
(1649, 1665, 1666). Отримавши за Виговського нобілітацію, йому
було надано с. Скопці. Був полковим суддею у 1659 р., 1669 р.,
мабуть, весь період з 1659 по 1669 р.
У Козельці відомі два сотники Гнат Кизимовський (шляхтич
гербу «Домброва» [1162, 71]) і Степан Красовський, в Острі сотнику
вав Сидір Велигорський. Опанас Захар’ященко у лютому — квітні
1662 р. був наказним полковником козелецьким. У січні 1662 р. на
казним полковником остерським від Сомка був Богдан БіликСмо
ловик. Рід Біликів зафіксований ще у люстрації 1552 р. У 1560 р.
отримали грунти Лукаревські між Остром і Олбином і заснували
с. Білики. 12 червня 1596 р. Юрко Білик отримав підтвердження на
землі поблизу Носівки — пізніше с. Білики. Володіли Островом і бо
ром та урочищем Лукажевським. УХVІІ ст. відбулося розгалуджен
ня роду на вісім гілок: 3 Ярмоличі, 2 Смоличі, 3 Біликовичі. Стефан,
Іван Штома, Іван, Мисько Білики відомі як бояри остерські (1636).
Від двох останніх, Івана і Михайла — «колишніх бояр королевських
Острицьких, а нині козаків» — раніше 1656 р. Дмитро Рабець купив
Красне поле [904, 102]. Родина покозачилась у складі Козелецької
сотні (Семен, Іван, Мисько) [823, 340]. Згодом Іван Білик став сотни
ком кобизьким. Поминальний ряд роду дозволяє встановити імена
дружин Івана і Семена — Наталія і Марія [1062, 20]. Вони мали
синів Григорія, Мартина, Омеляна, Олексія, Григорія.
162
В.В. Кривошея На ніжинській раді 1663 р. Богдан Смоловик був заарештова
ний [924, 137].
Існував окремий Бориспільський полк (полковник Григорій
Гаркуша), до складу якого входили Бориспільська (сотник Никон
Бут), Броварська (сотник — покозачений шляхтич Микола), Ду
дерківська (сотник — покозачений шляхтич Матвій Молявченко
[1242, 604]), сотня на чолі із сотником покозаченим шляхтичем
Лук’яном Слущенком [778, 64].
З метою зміцнення своїх позицій на Чигиринщині Сомко ство
рив з окраїнних сотень гетьманського та сотень Полтавського полку
Кременчуцький полк, який включав сотні Чигиринського полку:
Максимівську, Потоцьку, Омельницьку, Остапівську, Кременчуць
ку Полтавського полку — Лукомську, Кобиляцьку, (Переволо
чанська, Балаклійська, Білоцерківська, Новосанжарська, Ки
шенська, Білицька сотні [712, 90]).
Полковниками кременчуцькими були Кирило Андрійович Ка
нівець, Гаврило Дубовик (колишній сотник потоцький) і Кость
Гавриленко, який раніше був у миргородській сотні Кирика По
повського (1649). Деякий час наказним полковником був Сава
Канівець, полковим суддею Богдан Лавриченко. Полковими осаву
лами були Василь Трушенко і Семен Лисий, перший із них був коза
 
Наші Друзі: Новини Львова