Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 03 квітня 2020 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 163215
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
19 березня 1662 р. він з’явився вПереяславі, заявивши, що «си
дел в Дубнах в тюрьме, и ис тюрьмы будто ушел» [618, 39]. Цицю
ру відвезли до в’язниці уМоскву, і звідти не могли визволити його
ані Сомко, ані інші впливові діячі. Заслання відбував у Томську,
де перебував разом з Михайлом Вуяхевичем (1667) [1258, 772].
Ще в травні 1671 р. старшинська рада просила про його звільнен
ня (разом з Яковом Шаблинським переяславським).
Наприкінці 1660 р. переяславський, ніжинський і чернігівсь
кий полковники відмовилися визнавати владу Ю.Хмельницького.
«Лівобережна старшина не змогла висунути єдиного кандидата
у передвиборній кампанії, що сприяло ескалації в регіоні полі
тичної нестабільності» [1337, 123].
У лютому 1661 р., привертаючи на свій бік, король здійснив
надання козацькій старшині: Семен Голуховський отримав хутір
157
Козацька еліта Гетьманщинина р. Псьол, Павло Тетеря — маєток Сераковчичну (сс. Литинівка,
Демидівка, Абрамівка, Воронківка, Баківка), Іван Креховець
кий — підтвердження на хутір під Васильковом у Корсунському
старостві, Григорій Гуляницький — хутір Буджище в Стеблівсько
му повіті, Павло Яненко — на м. Бобровицю та сс. Бугаївку і Берків,
Петро Дорошенко — на два фільварки і два млини, сотник Степан
Опара — на хутір під м. Медведівкою і над р. Псел у Чигиринсько
му старостві [1337, 60–61]. Крім того навесні 1661 р. Тетері було
надано с. Раківку, Самійлу Зарудному — Мгліїв, Гуляницькому —
с. Пожар, Булизі — м. Гайсин, Лісницькому — м. Камінноброд
[1337, 62].
Смілянська рада у лютому 1661 р. обрала полковника каль
ницького Вертелецького наказним гетьманом. Як наслідок кри
зи пропольської орієнтації до влади приходить антипольське уг
руповання правобережної старшини, до якого приєднується
Запоріжжя. Гетьман Юрій Хмельницький мав бажання стратити
свого прибічника Михайла Ханенка «за то, что писал к нему Ми
хайлу изменник Ивашка Выговской, чтоб жену его Ивашкину он
Михайла к нему выпроводил, и Михайла — де Ханенка против тово
к нему Ивашку писал и хотел жену ему выкрасть и отослать к нему
Ивашку, и тамде листом лазутчика поймали и привели к гетьману.
И гетьманде перет полковниками и передо всею старшиною, на
улику ему Михайлу, те листы чьли; и онде Михайла против тех
листов не запирался, и говорил он Михайла: какде хотел собрався
он Ивашка приходить под Умань, и яде утешая его писал к нему
для того, чтоб не приходил под Умань, покаместо великого государя
люди будут». За це Хмельницький прикував Ханенка до гармати.
Маємо і пізнішу звістку про ці події: «Цецюра говорил: какде
был прикован у пушки Уманский полковник Михайла Ханенка,
и гетьманде ево Михайла имал к себе, говорил с ним один на один,
выслав всех; а чтоде с ним говорил, товоде он не ведает. И тоде
Цецюра ставит в оман, будтоде он Михайла у пушки был прикован
за вину; только–де гетьман и до тово на нево Михайла был сердит за
то, что он Михайла присылал ко мне в Киев татарских языков без
ево ведома», — зазначав російський воєвода у Києві В.Б.Шере
метьєв.
На Лівобережжі наприкінці 1649 р., підтримуючи Юрія Хмель
ницького, від російських військ обороняли Гадяч полковники
Черкас, Іван Дяченко, Кияшко, Павло Животовський. Активно
діяли полковник полтавський Федір Жученко, козаки якого
158
В.В. Кривошея постійно «вели промисел» на Охтирщині, у Груні перебував пол
ковник Яцько Черкес, полковник Бердник (Григорій Бердник —
у Полтаві, Лесько — в Миргороді козакували ще у 1649 р.) з та
тарами у Зінькові. Координацію дій тут здійснював наказний
гетьман Петро Дорошенко. На прикладі дій цих полків підтвер
джується те, що протиріччя між запорожцями і городовими коза
ками були здолані. Протистояння запорожців з Сомком мало іншу
природу, ніж їх протистояння з Виговським. Запорожці взяли
активну участь у приведенні до влади Юрія Хмельницького. Після
підписання слободищенського трактату не фіксуються зміни що
до ставлення запорожців до нового гетьмана. Якщо виступ Пуш
каря кваліфікувався січовиками як справедливий проти «неза
конного» гетьмана, то виступ Сомка проти Ю.Хмельницького
в їх очах виглядав як «бунт» проти законного гетьмана.
Хмельницький активізував зовнішньополітичну діяльність,
залучивши до неї значних своїх прибічників. У травні 1661 р. на
сейм поїхало посольство у складі генерального судді Лісницького,
писаря Глосинського [811, 177–179], брацлавського полковника
Кравченка, колишнього судді Зурудного [1337, 153]. Ще у серпні
1661 р. до Варшави було направлене посольство на чолі з М.Ха
ненком. Козаки розповідали, що хан «около Умани, Корсуня, Белой
Церкви, Чигирина производит несносные опустошения» и проси
ли «вдесятый раз покорно просим о скорой помощи» [775, 120].
Була вислана депутація (Федір Коробка, Остап Фацкевич) до Віль
но, оскільки «орда совершенно опустошила Украину» [775, 121].
У березні 1662 р. до Варшави направлена делегація в складі кор
сунського полковника Гуляницького, писаря Глосинського, стар
шин Креховецького і Каплонського. 4 березня 1662 р. Юрій Хмель
ницький з Чигирина писав до Варшави, щоб «король прислал
Тетерю быть пры Хмельницком свидетелем, как он верно и нели
цемерно служит королю» [822, 11].
Одночасно кризовість політики Юрія Хмельницького, одним
із проявів якої був розстріл гетьманом у грудні 1661 р. кількох стар
шин, які переорієнтувалися на Москву [714, 342], щораз більше
турбувала старшину [1459, 14]. Проти Слободищенського тракта
ту з поляками виступив Іван Богун, у 1662 р. його заарештували
і відправили до Мальборзької фортеці.
Усю інформацію з Чигирина проросійська партія в Україні
отримувала від місцевого священика Василя Бабського і направ
ляла її до Москви з засторогою «чтоб с Посольского приказу не
159
Козацька еліта Гетьманщиниразнеслось». Пізніше він уже як протопоп козелецький у 1662 р.
брав участь в Козелецькій раді, на якій гетьманом обрано Якима
Сомка [1011, 189]. Іншим інформатором був Семен Голуховський,
писар військовий, який повідомляв: «...обо всех делах ... писав
вПереяслав к гетьману к Якиму Самку и в Киев. И проведав де то
Юрась, за то ево Семена хотел расстрелять».
Від Юрія Хмельницького відверталися як прибічники самос
тійності України, так і промосковсько орієнтована частина старши
ни. Його гетьманство і кадрову політику слід охарактеризувати
як невдалу спробу повернення до політики Богдана Хмельницького
щодо консолідації усіх угруповань Гетьманщини. Але, поперше,
маховик ворожнечі був запущений і громадянська війна набира
ла обертів, подруге, фігура Юрася, виконавши на початковому
етапі роль прапора для консолідації, в подальшому не змогла і не
могла стати врівень з таким велетнем української історії, яким
був його батько.
Спробу виправити ситуацію і взяти владу в свої руки робить
дядько Юрія лівобережний полковник переяславський Яким Сом
ко. Виступ під його керівництвом слід трактувати як внутрішню
боротьбу всередині родинного «клану» Хмельницьких, виступ про
московсько орієнтованої частини старшини корінних козацьких
полків, у першу чергу лівобережного Переяславського.
З початком Визвольної війни Сомко зразу ж став до лав повс
танського війська серед козаків сотні Андрія Романенка [823, 318].
 
Наші Друзі: Новини Львова